Читайте й навчіться з двох Книг хроніки
„ЧОМУ ж навчатись з двох Книг хроніки?” Багато студентів уже питали це саме запитання, коли перший раз прочитували Біблію. Вони читали книги Самуїлові й Царів і в них бачили майстерно описану історію Божих людей під владінням царів. Тепер, вони мусять читати дві Книги хроніки: довгий родовід у дев’ятьох розділах у яких повторюється багато інформації, яку вони вже читали. Ердманів посібник Біблії каже: „На перший погляд здається, що в Книгах хроніки повторюється те, що ми вже читали в 2 кн. Самуїлових і Царів, тільки нецікавим і більш моралістичним способом”.
Але це тільки на перший погляд. Так як у чотирьох Євангеліях християнського Грецького Святого Письма всі поміщають ту саму загальну інформацію, однак писану з інакшого погляду і яка додає виняткову інформацію в своєму ряді, то так само письменник Книг хроніки, хоч описує ті самі загальні події про які читаємо в попередніх книгах, представляє інформацію з свого власного погляду, яка то інформація ніде інше не знаходиться. Книги писано для спеціальної ери й письменник писав з певним добре-визначеним наміром. Коли зрозуміємо це, тоді будемо читати ці книги із задоволенням і навчимось з них уроків, які будуть нам на користь сьогодні.
Вони задовольняли потребу
Правдоподібно Ездра писав Книги хроніки для євреїв повернених до Обітованої Землі, коли закінчились 70 років поневолення в Вавілоні. Описавши Давидове й Соломонове правління, а тоді поділення Божих людей на двоє царств, письменник зосереджує увагу на південне іудейське царство й описує його історію в такий спосіб, щоб помістити в ній уроки для повертаючих засланців. Він досліджує розвиток Давидової династії, і роблячи це відповідає на важливі запитання: Чому Єгова дозволив заслання Його вибраного народу в поганський край? І як поверненим євреям (як також правдивим християнам сьогодні) уникати таких самих помилок, які довели до цього покарання?
Важливі родоводи
Перших дев’ять розділів Першої кн. хроніки поміщають довгі родоводи. Чому письменник записував ці родоводи? Тому що родоводи були важливі в Ізраїлі. З ними пов’язано спадки й привілеї служби. Декотрі повертаючіся ізраїльтяни, а навіть з священицьких родин не могли довести родоводу батьків своїх, і це спричинило їм досить велику невигідність. (Ездри 2:59—63) Отже, вони дуже цікавились цим пильним дослідженням родоводу.
Але що, коли читаємо Біблію сьогодні? Чи ж нам пропускати цих дев’ятьох розділів і читати Першу кн. хроніки від 10-го розділу в якому є описано смерть Саула? Ні, ці родовідні списки — частиною „усього Писання Богом надхненого”. (2 Тимофія 3:16) У перших дев’ятьох розділах Першої кн. хроніки поміщається важлива й дуже цікава інформація.
Наприклад, тільки тут ми читаємо про Ябеця, потомка Юди, який доказався бути більш поважним від усіх братів. (1 Хроніки 4:9, 10) І в цих розділах ми знаходимо корисний список Давидових предків, який показує, що Зоровавель, губернатор євреїв після їхнього повернення з Вавілонії, був з тієї родини.— 1 Хроніки 3:10—19.
Більше розкажуть нам про Давида
Решта розділів Першої кн. хроніки закладають підставу на викладання історичних фактів у попередніх книгах, особливо доповнюють наше знання про царя Давида. У попередніх книгах читач Біблії довідався, що Давид був відданим слугою Єгови, дієвим воїном, поетом, добрим провідником. З Першої кн. хроніки ми довідуємось, що він теж був добрим організатором. Він організував народ і армію. Він організував поклоніння в храмі, і поділив священики, левіти й співаки на 24 черги.— 1 Хроніки від 23:1 до 27:22.
Друга кн. Самуїлова описує Давидове палке бажання збудувати „дім”, або храм для ковчега Заповіту. (2 Самуїлова 7:2—5) Єгова не дозволив Давидові виконати його план і в Першій кн. хроніки пояснює чому. Давид був воїном і проливав людську кров. Храм мав збудувати наступник Давида, миролюбний чоловік. (1 Хроніки 22:8—10) Друга кн. Самуїлова теж говорить про те, як Давид купив току, на якому то місці зрештою був збудований храм. (2 Самуїлова 24:18—25) Перша кн. хроніки говорить про те, як Давид заготовив велику пожертву і зробив усі розпорядки так, щоб усе було готове, коли Соломон буде в позиції починати будування храму. (1 Хроніки 22:6—19) Таж, Єгова навіть дав Давидові взори храму, яких він вірно передав Соломонові.— 1 Хроніки 28:9—21.
Благословення Єгови...
Читаючи Другу кн. хроніки ви зауважуєте її тему: Коли царі іудейські зовсім довіряли Єгові, то Він благословляв їх. Коли вони не довіряли Йому, то люди страждали. Наприклад, Єровоам, воїн-цар північного царства дуже перехитрив Авійя, сина Рехав’яма. Єровоам вирядив засідку на Авійя спереду та ззаду, так що „кликали вони до Господа [Єгови, НС], а священики сурмили в сурми”. З яким же наслідком? „Бог ударив Єровоама та всього Ізраїля перед Авією та перед Юдою”.— 2 Хроніки 13:14, 15.
Подібно Аса, син Авійя, побив велике військо з одного мільйона ефіопів, тому що покладався на Єгову. (1 Хроніки 14:9—12) Йосафата, сина Аси, збережено від об’єднаної атаки Аммона, Моава, і Едома, тоді як багато років пізніше його потомка, царя Єзекію, збережено від військ Ассірії, через таке саме довір’я.— 2 Хроніки 20:1—26; 32:9—23.
...і незадоволення
Усе-таки, багато царів не довіряли Єгові, переважно через одну з трьох причин. Перша — багато впадали в пастку ідолопоклонства. Йоаш, правнук Йосафата, спершу служив Єгові, а потім повернувся до ідолопоклонства. Єгова перестав охороняти Йоаша й через те сірійці завдали йому поразки в битві, а зрештою на нього змовились і вбили його. (2 Хроніки 24:23—25) Амація, син Йоаша, є прикладом спокусливої сили ідолопоклонства. Спочатку Амація був дуже вірний Єгові. Потім, після успішної війни в якій він завдав едомлянам поразки він, трудно повірити, почав поклонятись їхнім богам! (2 Хроніки 25:14) Отже, Єгова знову перестав охороняти царя.
Можливо найкращим прикладом ідолопоклонства є Манасія. Цей цар не тільки поклонявся фальшивим богам. Він також активно переслідував поклонників Єгови. Тому, що він „наповнив Єрусалим неповинною кров’ю”, то Єгова вирішив знищити Юду. „І не хотів Господь [Єгова, НС] простити”. (2 Царів 21:11; 23:26; 24:3, 4) Однак, Манасій був сином Єзекії, одного з найвірніших єврейських царів. Фактично, він народився наслідком чуда. Він народився по тім, коли Єгова чудесно продовжив життя його батька Єзекії. (Ісаї 38:1—8; 2 Хроніки 33:1) І на здивування, після багатьох років переслідування поклонників Єгови, Манасія покаявся й при кінці свого життя служив Єгові! — 2 Хроніки 33:1—6, 12—17.
Друга річ, яка стала пасткою для іудейських царів, були союзи з чужими народами. Через ці союзи добрий цар Аса попався в халепу, як також не-такий-дуже добрий цар Ахаз. (2 Хроніки 16:1—5, 7; 28:16, 20) З того, що сталось з Йосафатом можна бачити трагічні наслідки чужого союзу. Цей вірний слуга Єгови немудро розвинув союз з ізраїльським царем Ахавом, поклонником бога Ваала. Він пішов з Ахавом на війну й дозволив своєму синові, Йорамові, взяти собі за дружину Аталію, дочку Ахава. Аталія дуже погано вплинула на свого чоловіка, Йорама, і на її сина Ахазію, коли вони стали царювати. Потім, після смерті Ахазія, вона незаконно захопила царство й повбивала всіх можливих суперників. Щасливо, Єгова постарався, щоб родину царя Давида збережено, але які ж трагічні наслідки через непотрібне втягнення в союзи з чужими народами!
Третя пастка в яку декотрі царі попадались — гордовитість. Вона заплямовує останні роки доброго царя Аси, і через гордість, цар Уззійя, обдарований воїн, докінчив останні роки свого життя як відокремлений прокажений. Навіть вірний цар Єзекія опинився в пастці, коли його відвідали агенти з Вавілона, а він гордовито показав їм скарбницю в храмі.— 2 Хроніки 32:25, 26; Ісаї 39:1—7.
Читайте ці книги й навчіться з них
Так, дві Книги хроніки є чудовим джерелом інформації. З них бачимо, яка поведінка задовольняє Єгові а також, що навіть царі можуть попадатись у гріх. Яка ж пересторога на наш час, зокрема тим, які мають повноважене становище в християнському зборі! Сучасне ідолопоклонство є таке саме підступне, як ідолопоклонство за днів ізраїльських царів, і ми мусимо постановити уникати його. (Ефесян 3:19; Колосян 3:5; Об’явлення 13:4) Ми, теж, мусимо уникати непотрібної заплутаності з світом. (Івана 17:14, 16; Якова 4:4) І справді, до того ж ми ще мусимо боротись з гордістю.— Приповістей 16:5, 18; Якова 4:6, 16.
Читати й навчатись з цих двох Книг хроніки підкріпить нашу постанову служити Єгові наслідуванням добрих прикладів і уникненням поганих представлених нам у єврейській історії. Це підбадьорить нас чинити добро й уникати злого, щоб „терпінням і потіхою з Писання ми мали надію”.— Римлян 15:4.
[Рамка на сторінці 21]
Як Перша кн. хроніки допомагає доказати, що Ісус не народився 25 грудня?
Згідно з Першою Кн. хроніки, цар Давид організував священиків на 24 „черги” або групи, і призначав кожну служити в храмі один тиждень. Під таким розпорядком, член кожної черги буде служити в храмі два рази на рік, переважно раз на кожних шість місяців.
Перша черга почала служити зараз по закінченні свята кучок, пізно в вересні або спочатку жовтня. Восьма черга, названа по Авійєві, відслужила свій тиждень пізно в листопаді або спочатку грудня. Друга черга припадали їм пізно в червні або спочатку липня. Чому цей розподіл Авійя є важливий? Тому що згідно з Євангелієм Луки, Захарій, батько Івана Хрестителя, належав до „денної черги Авійя” і служив у храмі, коли перед ним з’явився ангел і оголосив йому прийдешнє народження Івана.— Луки 1:5, 8, 9.
Так як читаємо в Євангелії Луки, Івана зачато зараз після цього випадку. Отже, він народився дев’ять місяців пізніше, спочатку вересня або квітня. Євангеліє Луки теж показує, що Ісус був шість місяців молодший за Івана. (Луки 1:26) Отже, ця інформація з Книги хроніки показує, що, замість народитись при кінці грудня, Ісус народився або спочатку березня або спочатку жовтня. Інші вірші показують, що правильніше вірити, що Він народився спочатку жовтня.— За додатковими подробицями, дивіться Вартову Башту (анг.), 15 червня 1954 р., сторінка 382.
[Рамка на сторінці 22]
Як це що Йосип став предком двох племен Ізраїлю, тоді як його брати породжували тільки одно?
Перша кн. хроніки допомагає нам відповісти на це запитання. Йосипові дано подвійну частку, яка належить до первороджених. Правда, Йосип був майже наймолодшим з 12-ох синів Якова, але він був старшим сином Якової улюбленої дружини, Рахілі. Після народження, право перворідного сина повинно було належати до старшого сина Якова, Рувима, первородженого від Лії. Але так як бачимо з Першої кн. хроніки, Рувим дуже прогрішився й загубив право на своє перворідство. Там читаємо: „Рувим... Він первороджений, та за збезчещення ним ложа свого батька перворідство було дане синам Йосипа, сина Ізраїлевого, та вони не могли приписатися до перворідства”. Там далі каже: „Бо Юда став найсильнішим серед братів своїх, і князем, сильнішим від нього, а перворідство дісталось Йосипові”.— 1 Хронік 5:1, 2.