Гріх — Чи ще має значення?
ЯК нація, ми вже офіційно перестали ,грішити’ десь двадцять років тому”. Це було зауваження д-ра Карла Меннінґера у його книжці Whatever Became of Sin? Він зауважив, що останній раз, коли то президент Америки згадав про гріх, як те, про що ця країна повинна бути стурбована було під час прокламації у 1953-му році.
У Східних країнах, поняття гріха є звичайно не таке важне, як, кажімо, поняття гонору, або синівська пошана до батьків. Та у Західних країнах свого часу це було дуже важливе. Якщо хтось був обвинувачений в грісі, то це була незвичайно серйозна справа. Сьогодні, здається повстали деякі зміни. Якщо люди кажуть, що вони згрішили, то це завжди є з півусмішкою на їхньому обличчі. Гріх не є більше страшним. Чи це так повинно гріх уважати?
Що точно є гріх? Поправді, багато вже навіть і не є певні. Колись, люди говорили про „сім смертельних гріхів”: пиха, пожадливість, похіть, гнів обжерливість заздрість і лінощі. Сьогодні ці риси є розповсюднені. Гордість є заохочувана у таких справах, як національна гордість, або расова гордість. Є тяжко уявити собі цього, як би могли споживчі кола у багатих країнах продовжувати без певної міри пожадливости, заздрости й обжерливости поміж населенням. Перелюбство, гомосексуалізм і розпуста — усяка похіть — є допущені й заохочувані, навіть деякими релігійними керівниками. А лінощі є активно заохочувані такими найновішими винаходами, як телевізія.
ЧИЙ ПОГЛЯД?
Іноді люди кажуть: ,Так довго, як ви керуєтесь вашим сумлінням, ви не поповните гріха’. Це правда, що наше сумління є Богом-дана поміч, щоб розрізнити, що є добре, а що є зле. Якщо б не сумління, то людство правдоподібно вже давно попало б у цілковите замішання й жорстокість.— Рим. 2:14, 15.
Та сумління може бути також обманне. Наприклад. Більшість людей уважали б убивство, як гріх. Та мордерство було релігійно дозволено для поклонників індуської богині Калі, як і для римо-католицьких інквізиторів середньовіччя. Ісус остерігав Своїх послідовників: „Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу приносить він Богові”. (Ів. 16:2) Навіть сьогодні, річно до 50 мільйонів ненароджених немовлят є знищено абортами, часто згідно із законом даної країни.
В додатку деякі мають незвичайну здібність гнути їхнє сумління. Так, як було сказано про одного державного діяча, їхнє сумління стає „співучасником”, а ніж їхнім „провідником”. І так це правда, що більшість уважали б крадіж за гріх, спеціально, якщо б це були їхні гроші, які були б украдені. Та один з найбільших злочинів в Сполучених Штатах є злочин у торгівлі, включаючи дрібну крадіжку, обман в асекурації, хабарництво й недоплачування. Мільйони звичайних людей піддаються цьому. Чи їхнє сумління гризе їх? Правдоподібно, що ні. Чому ні? А можливо тому, що не є зловлені або може тому, що „кожен це робить.”
І тому, що сумління має участь у пізнанні, що таке є гріх, так видається, що потребує керівництво. Та звідкіля приходить керівництво? Часто ті, які ставлять себе авторитетами над справою противорічать собі, або один одному.
У Римо-Католицькій Церкві, наприклад, було заборонено свого часу їсти м’ясо у п’ятницю. Сьогодні, більшу частину року по п’ятницях цього не дотримуються. Багато дивується: ,Яка є різниця між тоді, а тепер?’
Ця сама релігійна організація уважає, що це є серйозний гріх уживати „штучних” засобів, щоб обмежувати величини родини. Одначе, багато людей, а навіть католики дивляться з тривогою на земний раптовий зріст людства й нині думають інакше. Вони безсумнівно погоджуються з заувагою д-ра Карла Меннінґера: „Безжалісність, байдужість, брак стриманости щодо розмноження, або незнання й байдужість щодо світових наслідків, здається мені, є висловом найбільш жахливого гріха”. Що є гріхом — обмежувати, чи заохочувати ріст населення?
Такі речі творять замішання у людських розумах. Остання перевірка римо-католиків у Сполучених Штатах знайшла „відсутність ясної ідеї у більшости католиків відносно того, що таке є гріх”. Багато признали, що вони є „замішані відносно того, що є гріх,” і так „не є певні, що мають сповідатися”.
Декотрі інтелегенти ставлять навіть питання, чи взагалі гріх ще існує. Вони воліють говорити про „хворобу”, ніж про „гріх”. Щодо Джім Джоунс, відомий за останнє масове самогубство його послідовників у Гвіані, один теолог, якого цитовано у Time журналі, запримітив: „Я уважаю, що дійсно стається з такими людьми, як Гітлєр і Джоунс, є просто психологічна хвороба! Одиноке взаємне почуття, здається мені, є жаль до тих, які є втягнені в це, а не моральний жах”.
ЧИ ЦЕ МАЄ ЯКЕСЬ ЗНАЧЕННЯ
З огляду на так розповсюджений різноманітний погляд, то взагалі чи гріх має яке-небудь значення тепер? Та якщо ми дбаємо про свої родини й наших ближніх, якщо ми хочемо мати надію на майбутність й бажаємо жити щасливо й задоволено сьогодні, тоді відповідь мусить бути „Так.”
„Гріх” часом є визначений, як „зломання релігійного закону, або морального принципу”. Згадка про „релігійний закон” пригадує нам факт, що в дійсності Одинокий, Який може нам сказати з авторитетом, що таке є гріх й як його обминати, є Автор правдивої віри, Бог Єгова. Він створив людину, щоб жила після певних моральних принципів. Якщо ми зломимо природні закони — як-от закон тяжіння — наслідок може бути катастрофічний. Так само є, якщо ми переступимо Божий моральний закон — то є, якщо ми згрішимо, наслідок зрештою може бути рівно ж катастрофічний. Біблія перестерігає нас: „Не обманюйтеся,— Бог осміяний не може бути. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне”.— Гал. 6:7.
Нещасливий наслідок гріха на особу є об’явлений цими словами Єзекіїля 18:4: „Душа, що грішить — вона помре”. Його поганий наслідок на цілий народ є вказаний у Приповістях 14:34, яке каже: „Праведність люд підіймає, а беззаконня — то сором народів”.
Так, гріх має значення. Для нашого власного добра, ми мусимо пізнати, що він є й повинні обминати його. Як це є можливо? Загляньмо у слідуючу статтю.