Тримаючись “Чистим Від Крови Усіх”

1. Якими словами Павло вказує, що є інший спосіб в який христіяни мусять тримати себе чистими відносно крові?

ОКРІМ літеральної крови чоловіка, звірят й птиць, ті, котрі не бажають прогнівити Бога й заслужити кару від нього, мають бути насторожені в другий спосіб в який вони мусять тримати себе чистими від крови. Апостол Павло указав на цей спосіб, коли він сказав до христіянських надзирателів міста Ефес в малій Азії: “І тепер ось я знаю, що більш не бачити мете лиця мого ви всі, між котрими ходив я, проповідуючи царство (Боже, АВ; Вґ; Ламза) Тим я свідкую вам сьогодні, що чистий я від крови всіх.” (Діян. 20:25, 26) Зі всіх людей, як міг Павло сказати це? Й як слова його й приклад стались пересторогою для нас сьогодні?

2. Як цей, що був знаний як Павло, почав завіт гонення?

² Павло раз був знаний як Савло з міста Тарсів в малій Азії. Він брав участь в тяжкій кровавій вині через якийсь час. В часі коли жидівський Найвищий Суд Єрусалиму вкаменував вірного христіянина Стефана на смерть, цей Савло з Тарсів пільнував верхніх убрань каменуючих, котрі виконували страчення. В цей спосіб Савло отверто показав, що він похвалював той мордерчий вчинок. Його власна голова носила відвічальність за кров Стефана. (Діян. 7:58; 8:1; 22:19, 20) Ось так він розпочав карєру переслідування. “Савло ж руйнував церкву, входячи в доми та хапаючи і виволікаючи чоловіків і жінок, і передавав у темницю.” Опріч апостолів, всі христіяни були вивтікали з Єрусалиму.— Діяння 8:3.

3. Яке висказання про гонення зробив Павло перед Фестусом й Агрипою?

³ “Савло ж, ще дишучи грозьбою та вбивством на учеників Господніх, приступивши до архиєрея, і просив від нього листа у Дамаск (Сирію) до шкіл, щоб, коли кого знайдено, що путя того будуть, чоловіків і жінок, звязавши, попровадив у Єрусалим.” (Діян. 9:1, 2) Свідкуючи перед управителем Фестом й царем Іродом Агрипою II, він сказав: “Мені справді й самому здавалось, що проти імени Ісуса Назорея треба багато робити. Що й робив я в Єрусалимі, і многих святих замикав у темницю, прийнявши власть від архиєреїв, а як убивали їх, давав мій голос. І по всіх школах часто караючи їх, примушував хулити; і превельми лютуючи на них, гонив їх навіть і в чужих городах.”— Діян. 26:9—11.

4. Під що Савло прийшов, й чому це сталося важливим для нього змінити своє зайняття?

⁴ Через цей божевільний крок, Савло підпав під тяжку вину крови, вину за невинну кров. Як же ж він звільнився від цього? Через прийняття божественного милосердя. В дорозі до Дамаску, щоб дальше виконувати своє катування там, Савло був стриманий тим самим, котрого він дійсно переслідував. Воскресший прославлений Ісус появився Савлові чудесно й дорікаючи йому, сказав: “Я, Ісус, котрого ти гониш.” Тоді Господь Ісус предложив Савлові зміну зайняття, а саме “на це бо явивсь я тобі, щоб зробити тебе слугою і свідком того, що бачив єси, і що обявлю тобі, від людей і від поган до котрих тебе посилаю, відкрити очі їм, щоб обернулись від темряви до світла і від власти сатаниної до Бога, щоб прийняли вони оставлення гріхів і наслідя між святими вірою в мене.” (Діян. 26:12—18; 9:3—6) Тепер питання було, чи Савло змінить своє зайняття від переслідувача на свідка Ісуса Христа? Його сучасне життя залежало від цього, бо його важка вина за пролиття крови заслуговувала на смерть. Також його вічне життя залежало від цього.

5. Який напрям Савло підприняв, й який доказ він дав про це негайно?

⁵ Савло тепер видів, що він заслужив на кару смерти, але, згідно з милосердям через Христа, він не мусів умерти за його скрайну вину крови. Протягом трьох днів його чудесного засліплення в Дамаску, він визнав свій страшний гріх й покаявся й просив милосердя через викупну жертву Ісуса Христа. Він навернувся або обернувся, геть від свойого убивчого переслідування, як жидівський Фарисей, й він посвятив себе Богу Єгові як послідовник Його Сина Ісуса Христа. Отже рішившись виконувати Божу волю, він прийняв призначення робити, яке Ісус поставив перед ним. Так скоро як його зір був чудесно привернений на третий день, Савло охрестився у воді, щоб дати публичний доказ про його посвячення Богу, як послідовник Ісуса; й він отримав обмиття його гріхів через дорогоцінну кров Агнця Божого, Ісуса Христа. (Діян. 9:17—19; 22:12—16) Зараз після того він почав діяти як свідок Ісуса Христа.— Діян. 9:19—26.

6, 7. (а) Через яку Божу доброту Савло був звільнений від кровавої вини? (б) Що він каже до людей, що чуються так само обтяжені сьогодні?

⁶ Савло каже нам, що він був звільнений від його тяжкої вини проти крови за Божим милосердям через Ісуса Христа, котрий явився йому після його вознесення на небо: “На останок же всіх, мов якому недорідку, явивсь і мені. Я бо останній з апостолів, котрий недостоєн зватись апостолом, бо гонив церкву Божу. Благодаттю ж Божою я те, що є; і благодать Його до мене була не марна, а більш усіх їх працював я; не я ж, а благодать Божа, що зо мною.” (1 Корин. 15:8—11) В його несвідомості Савло фанатично накопичив кроваву провину на свою голову. До людей сьогодні, котрі подібно так можуть відчувати незносиму вагу такої самої кровавої вини, Павло каже:

⁷ Він “за вірного мене вважав, поставивши мене на службу, мене, що був колись хулителем і гонителем знущателем, та помилувано мене; бо, невідаючи, робив я в невірстві. Намножилася ж благодать нашого Господа вірою і любовю, що в Христі Ісусі. Вірне це слово і всякого прийняття достойне, що Христос Ісус прийшов у мир грішників спасти, між котрими я перший. Та ради цього й помилувано мене, щоб на мені первому показав Ісус Христос довготерпіння, на приклад тим, що мають вірувати в Нього на життя вічне.”— 1 Тим. 1:12—16.

8. Отже, як Савло, які кроки ми можемо взяти, щоб очистити себе від страшної кровавої вини й бути призначені на христіянську службу?

⁸ Визнавши свої тяжкі гріхи, через наверненняся і через відвернення від цього визнаного напряму гріха, через покірне й вдячне прийняття Божої незаслуженої благодати через його Сина Ісуса Христа, через посвячення Богу виконувати волю, як вона обявлена, й через символ посвячення у воді хрещення, Савло з Тарсів приняв своє призначення служби як христіянин чистий від крови христіянів на котрих він стягнув переслідування. Сьогодні ми також можемо в такий самий спосіб бути чистими від страшної провини крови. Тоді ми можемо шанувати Божий закон відносно святости крови через затримання себе вільними від крови й від речей забитих без вилиття їх крови.

9. Як на це указав Павло, то як посвячена людина приходить під нову відповідальність відносно крові інших людей?

⁹ Але, що це є триматись “чистими від крові всіх людей” про що пізніще Павло говорить? Ставшися христіянином, чи та людина приходить під нову відповідальність відносно крови інших людей? Так; тому що й інші люди стоять в загрозі смерти з Божої руки, як ми самі колись були, й ми знаємо як вони можуть уникнути таку смерть. Отже ми стаємо відвічальними вживати наше знання в їх користь. Ми не є єдині грішники котрих Христос прийшов спасти через пролиття своєї крові. Він був проголошений як “Агнець Божий, що бере гріхи світу.”— Йоана 1:29.

10. Щоб інші користали зі спасення, то які відвічалності спочивають на тих, що вже отримали милосердя як сказано у Приповісті 24:11, 12?

¹⁰ Отже, як можуть інші зі світа бути спасені через його жертву за гріхи, якщо вони не чули про неї й не мали нагоди прийняти її й користати з неї? Спасення є можливе для безчисленних людей опріч нас спасених. Ті що вже прийняли милосердя є відвічальні, щоб показати милосердя й познайомити інших із способом спасення. Якщо ми занедбаємо робити це, то чи занедбання інших отримати спасення не буде пораховане менше більше проти нас, котрі занедбали дати потрібну інформацію? Це особливше правда в часі божественного суду, коли виконання суду вже призначене й має взяти місце. Показуючи нашу відвічальність в цій справі, Приповісті 24:11, 12 кажуть: “Рятуй тих, що їх на смерть ведуть, що їх засуджено на страчення — чи ж покинеш їх? Скажеш може: Ми про це не знали! Та, може, й той не знає, що вивідує серця? Той, що дивиться тобі в душу, той це знає, й відплатить чоловікові по вчинках його?” Ось так Павло глядів на цю ситуацію. Йому показано безграничні благи; отже він показав милосердя іншим, знаючи, що він самий жив через милосердя від Бога через Христа.

ПОКАЗУЮЧИ ДОРОГУ УТЕЧІ

11. За Павлового часу, яке питання було на часі відносно Єрусалиму, отже як Павло був під натиском робити щось, щоб триматись чистим?

¹¹ Апостол Павло є прикладом для нас сьогодні. Він бажав триматись чистим від відвічальностей для страчення інших великим Суддею Єговою, бо це значило страчення тіла й душі в Геєнні. (Мат. 10:28) За Павлових часів Жиди жили в періоді божественного суду. Господь Ісус сказав, що Єрусалим зустрічав знищення, тому що він не пізнав часу провірення Божим власним Сином. (Луки 19:41—44) Питання було, хто погибне з Єрусалимом? Хто останеться під кровавою виною, що домагались смерти Ісуса і казали, щоб та вина спочила на них й на їх дітях? Отже Павло чувся під натиском проголосити пересторогу й показати дорогу утечі й спасення до вічного життя. Згідно із цим, він проповідував, звертаючи увагу перше загроженим Жидам. Це сумлінне бажання триматись чистим від відповідальности за знищення інших, показалось само в тому, що Павло сказав в Коринтії.

12. Задля його активного проповідування в Коринтії, яка кріза розвинулась, й що Павло казав і робив, щоб зустрінути її?

¹² В цім грецькім місті Павло працював як наметник з Жидіським віруючим Аквілею, мужем Прискилі. Однак кожного Жидівського шабасу, він давав промови в сумежних синаґоґах й успів навернути до христіянства число Жидів й Греків. Коли нарешті Павлові подорожуючі товариші прилучились до нього там, “Павло був спонуканий духом, свідкуючи Жидам про Христа Ісуса.” Тоді настала кріза. Від Павла вимагалось вияснення чому він брав цю справу так серйозно. Ми читаємо: “Як же (Жиди) противились і хулили, струсивши він одіж, каже до них: кров ваша на голови ваші; я чистий; від нині між погани йду. З гідно із цим, він перенісся звідтам в дім чоловіка Тита Юстиса, поклонника Бога, котрого дім був при синаґодзі. Але Криспа, котрий був предсідником синаґоґи, стався віруючим в Господа і ввесь його дім, й многі з Коринтян почувши вірували й охрестились.”— Діян. 18:1—8; 1 Корин. 1:14—16.

13. Як невіруючі Жиди в Коринтії могли мати участь в суді знищення Єрусалиму, й чому Павло не міг бути відвічальним?

¹³ Павло знав, що Жидівський нарід був на суді й що знищення мало впасти на Єрусалим у часі тієї живучої ґенерації. Жиди зі всіх частей землі, “із всякого народу з тих під небом,” пійшли в Єрусалим для щорічнього обходження свята Жидів. Безсумніву, що деякі з синаґоґ Жидів в Коринтії, котрі противились Павлові десь у 50/51 році по Хр., пішли двадцять років пізніще до Єрусалиму обходити Пасху в 70 році (по Хр.). Там вони були захоплені, коли римський ґенерал Титус провадив свої ватаги проти міста й стримав всяке обходження Пасхи. Смерть через облогу, голод, пошести й внутрішню боротьбу й суперечки впали на більшість з них. Тільки мале число, що пережило, було забране в неволю в ріжні часті Римської Імперії. Коли б ті Жиди були навернулись до христіянства й охрестилися Павлом, як це Кипр й його родина зробили, вони б були оставались далеко від Єрусалиму й Юдеї, а особливо після того, як Римський Август Ґаллус окружив засуджене місто з своїми воїнами на короткий час, в 66 (році по Хр.). Отже, коли б були слухали Ісусових слів в Луки 21:20—22, були б не погибли з одиницяти сот тисяч Жидів як уперті, добровільні противники Христа, що відмовилися спасення через нього. Однак, чи вони пропали в Єрусалимі чи ні, ті Жиди умерли як вперті вороги Спасителя роду людського. Однак, Павло не міг бути відвічальним за їх погибель поза Божим розпорядком для спасення через Ісуса Христа.

14. Чи міг Павло сумлінно відвернутись від Жидів у Коринтії і зречися всякої кровавої вини, і до кого він звернувсь?

¹⁴ Павло міг сумлінно стрясти одежу й зречися всякої кровавої вини про тих Жидів в Коринтії. Він був чистий, невинний, в цій справі. Він навіть проповідував в їх синаґоґах в день їх відпочинку. Коли його товариші Шіла й Тимотей прилучилися до нього, він заставив себе більше наполягливо до слова, то є, проповідувати слово, й навчати. Це без сумніву заставило його віддати менше часу на вироблення наметів. Але він почувався зобовязаний робити це, а це задля відповідальности яку він мав відносно Жидів, котрі були прямо на суді перед їх Богом Єговою, отже в загрозі про вічне знищення. Опісля того як вони противилися вістці спасення й говорили образливо проти Ісуса Христа, це було марнування часу й змагання говорити до них дальше як суспільству. Він тепер міг з доброю совістю полишити їх наслідкам їх добровільного, антихристичного напряму, без навіть маленької кровавої плями. Отже тепер він звернувся до своїх відвічальностей, то є, служити як “апостол для [не-Жидів] народів.” (Рим. 11:13) Вони також були у межах відвічальності бути спасеними, якщо вони чули вість. Отже Павло повідомив опущених Жидів Коринтії: “Від тепер я піду до поганських народів.”

15. Що доказує, що Павлів напрям в цій справі був добрий, й що він був чистий від крові жидівських противників?

¹⁵ Чи це був правий крок, й чи Павло був дійсно чистий від кровавої вини, і чи кров жидів була на їх власних головах? Господь показав що так. Чому? Коли Павло звернувся виключно до поган в Коринтії він стримав вість із неба. Ми читаємо: “Каже ж Господь у нічному видінню Павлові: Не бійся, тільки говори й не мовчи, бо я з тобою, і ніхто не відважиться тобі нічого лихого заподіяти; бо в мене багато людей у цьому городі. Отже він пробував там рік і шість місяців, навчаючи між ними слова Божого.” (Діян. 18:9—11) “Багато людей у цьому городі” Господь мусів мати з не-Жидів, котрі сталися христіянами. Противні жиди тоді противились Павловому проповідуванню лєґальним судом перед проконсулем Ґаіліо, як суддею. Це невдалося. Справа була відкинута судом. Після того він перебував кілька днів довше навчаючи неЖидів про Боже Слово. Павло полишив Коринтію у спокою й відвідав Єрусалим.— Діян. 18:12—22.

ЯК ТРИМАВСЬ ЧИСТИМ?

16. Згідно з історією подорожи, кому Павло був свідком, й які визовні слова він сказав надзирателям Ефесу?

¹⁶ Не менше як Свідки Єгови сьогодні, Павло проповідував многим жителям землі, оскільки він міг сягнути їх, щоб дати свідоцтво: Сиріянам, Жидам, Арабам, Силіянцям, Кипрам, Памфиліянам, Галатам, Луціянам, Македонцям, Грекам, Малтеіянам й Італіянам, оскільки ми непевно знаємо з Павлового подорожування. Всюди де цей апостол пішов й мав нагоду нести свідоцтво, він показав нам сьогодні як триматися “чистим від крові всіх людей.” Як це він зробив? Прощальна промова, яку він дав надзирателям собору в Ефесах, головнім місті Римської провінції Азії, пояснює особливше як він виконав це. Коли Павло зупинився поблизько Мілетус в останній подорожі до Єрусалиму він запросив до себе старших мужів собору Ефес. До них він сказав оці визовні слова: “Тим я свідкую вам сьогодні, що чистий я від крові всіх.” (Діян. 20:16, 17, 26) Чи могли надзирателі собору Ефесу заперечити цьому? Ні! Чому ні? Тому що Павло грунтовно представив їм вість спасення.

17. Що ті Ефесіяни добре знали від першого дня як Павло вступив між них, й про які “корисні речі” він згадав?

¹⁷ перевірмо Павлові слова відносно цього. До цих представників в христіянськім соборі в Ефесах він сказав: “Ви знаєте з першого дня, як прийшов я в Азію, яким робом пробував я з вами всякого часу, служачи Господеві з усякою покорою і многими слізми і спокусами, які прилучилися мені від Жидівського чигання, що я ні від чого корисного не вхилявся, щоб вас навчати прилюдно і по домам.” (Діян. 20:18—20) Нехай же тут буде зазначено що “все корисне” прийшло із Слова Божого й що це мало до чинення з їх спасенням й пробуванням у безпечних обставинах. Але ж як Павло проповідував й навчав публично від дому до дому в Ефесах? Історія показує.

18. Яку роботу Павло робив “прилюдно” в Ефесах щодо Жидів?

¹⁸ Після того, як він полишив Коринтію й подорожував до Єрусалиму, Павло зупинився в Ефесах. Яку ж роботу він виконував “прилюдно”? “Прибувши ж у Ефес, зоставив тих там, сам же, ввійшовши в школу, розмовляв з Жидами. Як же просили його, щоб довший час пробував у них, не зволив, а попращався з ними, говорячи: Притьмом мушу свято, що відходить, святкувати в Єрусалимі; та вернусь знов до вас, коли буде воля Єгови.” (Діян. 18:19—21) По тім як виповнив свій заповіт в Єрусалимі, Павло повернув в Ефеси. Він знову прилюдно виступав. “Увійшовши ж у школу, промовляв відважно три місяці, розмовляючи і доводячи про царство Боже.” Коли ж Жиди почали заперечувати голосно, чи Павло залишив свою прилюдну роботу? Ні, каже історія: “Як же деякі закаменіли, й не слухали, злословлячи путь (Господень) перед народом, відступив від них і відлучив учеників, та й що-дня розмовляв в школі одного Тирана. Це діялось через два роки, так що всі, що проживали в Азії, слухали слово Господа Ісуса,— Жиди й Єлиняни.”— Діян. 19:1, 8—10

19. Отже що Павло робив ради прилюдної промови, й який вплив це мало на протяг двох років?

¹⁹ Ось так Павло тільки зміняв місцевість для прилюдної промови, з жидівської синаґоґи до шкільної авдіторії. Тут він давав Біблійну промову щоденно. Він також робив дещо і світську роботу, щоб постачити для своєї потреби а навіть інших; але він укладав свій розклад, щоб мати біблійні промови щоденно. Через два роки це мало такий вплив, що всі жителі околиці римської Азії чули Господню вість — Жиди й не-Жиди.

20. Які случаї відносно демонізму показались під час прилюдного свідкування через Павла, й як це дотикнуло слово Єгови?

²⁰ Деякі подорожуючі Жиди пробували наслідувати деякі чуда, котрі Павло виконував. Вони казали до демонів, що посіли певні жертви: “І заклинаю тебе Ісусом Христом, котрого Павло проповідує.” Ті Жиди знали не тільки, що Павло проповідує публично, але демони також. В однім случаю демон відповів їм назад: “Ісуса знаю, і Павла знаю; ви ж хто такі?” Що взяло місце стало знаним по всій Ефесі. Ми читаємо: “І попав страх на всіх їх, і величано імя Господа Ісуса. І многі з вірних приходили, і визнавали, і виявляли учинки свої. Доволі ж багато з тих, що робили чари, позносивши книги свої, попалили перед усіма; і злічено ціну їх, і налічено пятьдесять тисяч срібняків. Так потужно росло слово Господнє і укріплялося.” (Діян. 19:11—20) Цей послідний напрям є правий для тих, що сьогодні практикують спірітизм, що є демонізм. Нехай вони отверто визнають свої минулі досвідчення й просять Божого прощення й тоді знищать свої демонські книжки або відносники, без ріжниці на їх кошт у світі. Однак, головна річ завважати тут є, що задля Павлового навчання прилюдно, проповідування Божого Слова зростало й перемагало поганське навчання й жидівські традиції в сильний спосіб.

21. Завдяки Павлової прилюдної роботи поза синаґоґою, то між ким опозиція повстала, й як Димитріюс золотар підбурив бучу?

²¹ Проти Павлового навчання в синаґоґах сильна опозиція повстала між Жидами. Тепер його публична робота поза Жидівськими синаґоґами успіла до такої міри між не-Жидами, що вона розбудила опозицію між поганами. Заздрісно визначаючи успіх Павлової публичної роботи, Димитрий золотар сказав своїм співфаховцям, котрі виробляли срібні вівтарі для Артимиди або Діяни, котрої величавий храм був в Ефесах: “Зібравши їх і інших цього діла робітників каже: “Люди, ви знаєте, що з цього заробітку прожиток наш; та бачите й чуєте, що не то в Ефесі, а мало не по всій Азії цей Павло, передсвідчивши, відвернув багато народу, говорячи, що нема богів рукотворених. І не тільки це ремеслу нашому грозить, прийти в упадок, та щоб і храм великої богині Артимеди не обернувсь у ніщо, і не пропало величчє тієї, котрій вся Азія і вселенна покланяється.” Й вони всі розбурили великий розрух в Ефесах.

22. Який вплив проявився через Павлове розголошення відносно урядовців в часі бучі?

²² Як доказ розголошення яке Павло здобув як христіянський міністер, публичні урядовці пробували схоронити його від ушкодження. Ученики не дозволили Павлові йти в міський театер, щоб він промовляв заколоченій, крикливій юрбі. Ми читаємо: “І деякі з Азійської старшини, бувши йому приятелями, піславши до нього, благали, щоб не йшов до театру.” Нарешті міський старшина привернув юрбу до їх розуму й відпустив буйну асемблею.— Діян. 19:23—41.

23. Що указує що Павло навчав від дому до дому, й хто занедбав заперечити таку роботу Павла?

²³ Якже Павло навчав “від дому до дому” в Ефесах? Ми не маємо виразної записки про це. Однак, коли Павло перший раз відвідав Ефеси він знайшов деяких прихильних учеників, около дванадцять. Записки не кажуть, що він зустрінув цих мужів в жидівській синаґодзі. Отже, правдоподібно, він знайшов їх ходячи від дому до дому, про що він опісля свідкував Ефесянським надзирателям. Оскільки це не каже чи Павло говорив до цих дванадцяти учеників в синаґодзі, то він мусів пояснити справу їм у приватнім домі. Вони не знали нічого про святого духа, а це пояснює чому він не діяв на них. Вони охрестилися у воді; однак це не було в христіянське хрещення. Це було “в Йоанове хрещення.” Але навіть Йоан Хреститель казав своїм ученикам, що вони мусять “увірувати в того, що приходить за ним, то є, в Ісуса.” Отже ті дванадцять мужів охрестилися наново, цей раз “в імя Господа Ісуса,” й з Павлової руки вони отримали святого духа й його дари чудесно промовляти іншими мовами й пророкувати. Опісля того, Павло пішов на публичне місце, до синаґоґі. Дальше, люди котрі потребували чудесної помочі, післали до Павла з їх домів. (Діян. 19:1—7, 11) Також, надзирателі Ефесу не заперечували Павлові слова, що він працював як христіянський навчитель від дому до дому.— Діян. 20:20.

“НАВЧАВ ПРО ВСЕ КОРИСНЕ”

24, 25. (а) Про які речі Павло навчав прилюдно й від дому до дому? Як ця інформація вийшла на світло?

²⁴ Надзирателі Ефесу не могли винувати апостола Павла, що він стримав щобудь потрібне для їх утечі від знищення й набуття життя вічного. Отже, що Павло навчав публично й від дому до дому? Правду про правдивого Бога, покаяння грішників до Бога, віру в Господа Ісуса, про незаслужену ласку Божу через Ісуса, про царство Боже, Слово Боже, про нагороду для Божих освячених, й наслідування Ісуса, що краще давати аніж приймати. Ця інформація виходить на світло як Павло дальше говорить до надзирателів Ефесу:

²⁵ “І що я ні від чого корисного не вхилявся, щоб не звістити. . . Свідкуючи й Жидам і Єлинянам покаяння перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса Христа. І ось я звязаний духом, ійду в Єрусалим, не знаючи, що в йому приключиться мені. Тільки що дух святий по городам свідкує слово, що кайдани мене та муки ждуть. Та ні про що я не дбаю, й не дорога мені душа моя, аби з радістю скінчити путь мій, і ту службу, що прийняв я від Господа Ісуса, щоб свідкувати євангелию благодати Божої. І тепер ось я знаю, що більше не бачити мете лиця мого ви всі, між котрими ходив я, проповідуючи царство Боже.”— Діян. 20:20—25.

26. Окрім того, що Ісус згадує в Луки 24:46—48, то що Павло проповідував публично й від дому до дому?

²⁶ Павло виконував Ісусові інструкції дані його ученикам, коли він сказав: “Що так було написано й так треба було терпіти Христу й воскреснути з мертвих третього дня; і проповідуватись в імя Його покаяння і відпущення гріхів між усіма народами, почавши від Єрусалиму. Ви ж свідки цього.” (Луки 24:46—48) Павло навчав більше про жертву викупу Ісуса Христа, на основі котрої ми можемо отримати Боже прощення за наші гріхи через наше наверненняся до нього. Він також проповідував Боже царство, у котрім Ісус Христос буде Божим помазаним Царем й про котре Ісус навчав своїх учеників молитися до Бога: “Нехай прийде царство твоє. Нехай буде воля твоя як в небі, так і на землі.” (Мат. 6:10) В цім небеснім царстві Ісусові вірні ученики, “освячені”, мати муть також наслідство. Через кілька років Павло ніс повне свідоцтво до всіх людей, Жидам й Грекам, відносно цих корисних речей, навчаючи їх публично й від дому до дому.

27. Що Павло сказав надзирателям Ефесян був його головний замір, й як він побивався до цієї цілі?

²⁷ Павлова головна річ була скінчити свою роботу в спосіб в який христіянин повинен скінчити роботу свідоцтва, службу яку він отримав від Господа Ісуса, котрого він зустрінув в дорозі. Павло робив це не тільки через публичне проповідування, але більше через приватну, пряму стичність в проповідуванні від дому до дому.

СВІДОМІСТЬ ПРО ЧИСТОТУ

28. Як все це згромадилось на Павлів рахунок перед всіма, й чому Павло чувсь так як він почувався про цю серйозну справу?

²⁸ Як же це числилося на Павлів рахунок перед Богом й перед людьми в Ефесах, а особливше перед христіянським собором там? Це полишило Павла вільним від боргу, що він невинен нічого Ефесянам. Це полишило його чистим, в “добрій совісти.” (Діян. 23:1) Отже, після того, як він полишив по собі добру історію перед надзирателями в Ефесії, він дальше каже: “Тим я свідкую вам сьогодні, що чистий я від крові всіх.” Він не відчував ніякої вини крови за Жидів або не-Жидів в Ефесах і поза Ефесами. Він зазначив причину чому, кажучи: “Бо я не вхилявсь [як представник усіх людей в Ефесах] обявляти вам усяку волю Божу.”— Діян. 20:26, 27.

29. Опріч інструкції словом уст, які інші завваги Павло дав Ефесянам, й яку думку це дає нам про те, що він проповідував їм словом уст?

²⁹ Окрім інструкції яку Павло дав Ефесянам словом уст відносно повної волі Божої, він звернув їх ввагу через напоминання в листі. Роки пізніще, около 60 року по Хр., він вислав їм свій так-званий Лист до Ефесян, з Риму, де він мав час написати у вязниці. З цього листа ми можемо отримати дещо поняття про те, що він проповідував Ефесянам, бо в його листі ще говориться про “визволення через викупну кров його і прощення гріхів по багатству його незаслуженої ласки” й про наше наближенняся до Бога “через кров Христову” і як “через нього ми, обидва народи, маємо приступ до Отця (Бога) через одного духа.”— Ефес. 1:7; 2:13, 18.

30. (а) Помимо відношення до крові, то що вказує, що Павло не відносився до мілітарного питання? (б) Отже про яку відвічальність задля суду Павло думав, коли він говорив про кров?

³⁰ Коли Павло говорив до надзирателів Ефесян, вім мав около сорок років віку. Отже коли він говорив щоб триматися чистими від крові всіх людей, то він не дискусував військового питання. Аджеж, що він знав про текст в 4 Мойсея 31:19. Цей вірш казав, шо навіть Жиди, котрі сталися виконавцями Божих ворогів, мали переходити очищення через сім днів за те, що вбили когось, або дотикнулись тіла когось,що був забитий, щоб бути вільним від вини крови або забрудження через кров. Але Павло говорив про відвічальність під яку посвячений христіянин приходить опріч крови людської пролитої в мордерстві або через подання помочі комусь іншому в забиттю або пролиттю крові добровільно, недбало в примхливий спосіб. Павло думав про надходячий суд Божий для “всіх людей.” Він думав, також, про виконання Божого суду, котрий буде значити смерть й знищення людських сотворінь, котрі могли скористати з жертви викупу Ісуса Христа й через Боже царство. Такі сотворіння можуть бути спасенні від такої смерти й знищення тільки через вість про спасення, про волю Божу. Ось таку пораду дано посвяченому христіянинові як свідкові й слузі.

31. Чому кровава вина на духовниках Христіянства є подвійна?

³¹ З цієї точки погляду, ми можемо бачити, що духовнество Христіянства носить подвійну кроваву вину, не тільки за кров пролиту в міжнародніх війнах, але також за розказування людям про реліґійні брехні, а не за всю волю Божу яка міститься в його Слові.— Ерем. 2:34; Езек. 35:6.

БЕРІТЬ ВАШІ ВЛАСНІ ВІДВІЧАЛЬНОСТІ

32, 33. (а) Опріч перестороги даної надзирателям про сучасні загрози, що більше Павло робив? (б) Чому він каже їм вважати на себе й на Боже стадо?

³² Протягом часу, коли Павло жив і був присутний з духовими “вівцями,” він мусів пільнувати як пастир над “стадом Божим”, щоб хоронити його від смерти через духовий голод або через вовчих ворогів. Він також мусів думати й про те, як він полишить їх після його смерти й не зможе дати їм прямого живого проводу. Для цієї причини він перестерігав овець не тільки про сучасні загрози, але також про загрози які зустрічали їх після його відходу.

³³ Як член христіянського правлючого тіла, Павло вивчав й назначував надзирателів для “Божого стада” під проводом Божого духа. Він також перестерігав їх про будучі проблєми й будучі загрози, що мали дочинення з їх забезпекою й всього Божого стада. З Його пророчим видінням й поміччю написаних пророцтв, Павло був відвічальний давати такі перестороги. Він мав слухати як сторож й глядіти наперед. Отже він сказав тим надзирателям в Ефесії: “Тим достерегайте себе і все стадо, в котрому вас дух святий настановив епископами, щоб пасти церкву Божу, котру придбав кровю своєю. Я бо знаю це, що після відходу мого прийдуть вовки хижі між вас, що не пощадять стада. І з вас самих устануть люди, говорячи розворотне, щоб потягнути учеників за собою. Тим пільнуйте, памятаючи, що три роки ніч і день не переставав я із слізми напоминати кожного.”— Діян. 20:28—31.

34. Що це значило, що Павло поставив на тих надзирателях їх власну відвічальність, й чому вони були більше відвічальними?

³⁴ Очистивши себе від вини за їх кров, тоді Павло настановив духових пастирів на їх власні відвічальності. Якщо тепер який з тих перестережених, вповні поінформований надзиратель, буде знищений через суд Божий й стратить вічне життя, то це не буде Павлова вина. Він не буде винуватий за втрату їх вічного життя. Вина за їх кров, якщо буде пролита або життя знищене, то це буде їх власна вина а не Павлова. Як вивчені, поінформовані надзирателі, вони отримали більше навчання й пілкування й справлення ніж жидівська й поганська публика або навіть як взагалі члени собору мали. Тому, вони були більше відвічальні, бо вони знали більше й мали більшу відвічальність.

35. Що нарешті Павло сказав їм заки помолився з ними?

³⁵ Повівши справу вічно як христіянський міністер й надзиратель в Ефесах через три роки його побуту й активності там, тепер він дав їм оцю останню пересторогу. Павло був у власнім положенні сказати надзирателям в Ефесі: “А тепер передаю вас, брати, Богові і слову благодати його, котрим може збудувати вас і дати вам насліддя між усіма освяченими. Срібла або золота або одежі,— нічого не жадав я. Сами ж знаєте, що потребам моїм і тим, хто бував зо мною, служили оці руки мої. У всьому показав я вам, що так працюючи, треба помагати малосильним і памятати слова Господа Ісуса, що Він казав: Більше щастя давати, ніж приймати.” Тоді Павло помолився з ними.— Діян. 20:32—36.

36. Як міг Павло направду поручити тих ефесянських христіянів Богу?

³⁶ Павло направду міг передати надзирателів собору в Ефесах Богові. Він навчав їх про Бога Єгову, як Отця Господа Ісуса Христа й привів їх в споріднення з Богом. Через найменше три роки день й ночі, він не переставав розказувати їм всі слова Божі. Безсумніву, що через Павла як апостола більшість членів з собору, а може всі, отримали святого духа й його чудесні дари. (Діян. 19:1—7) Отже, тепер маючи полишити знову, без надії побачити їх, Павло поручив їх все-присутньому, все-живучому Надзирателю, Богу Єгові, до котрого Павло попровадив їх так, що вони сталися Його “посвяченими,” його стадом овець.

37. Як міг Павло направду поручити їх “слові Божому незаслуженої благодати”?

³⁷ Павло міг в той самий час передати тих Ефесянських надзирателів “слові (Божому) незаслуженій ласці,” бо він навчав їх про Слово Боже. Він пояснив їм Єврейськи Писання від 1 книги Мойсея до Малахії. Він також приніс їм слова і навчання Господа Ісуса Христа й також відкриття, які він самий чудесно отримав через Христа. Він також написав Лист до Ефесян, що стався частю написаного Слова Божого. При помочі умілої методи навчання, Павло запускав Слово Боже в їх уми, щоб воно осталося з ними хоч він і полишить на все. Тому він міг безпечно поручити їх тому Слові й його просвітчаючій, схороняючій, зберегаючій, освячуючій силі. Це була мудра, здорова, доктрина Писання, й він знав, що вона може збудувати їх духово й помогти їм отримати небесне царство, обітоване “наслідство між всіма освяченими.” Отже Павло полишив Божі вівці в безпечній охороні.

НЕ ЗАМОВЧАВ ЗА КРОВАВІ ГРОШІ

38. Задля якого виконання Павло не уважав свого життя дорогим для себе?

³⁸ Апостол Павло не дорожив своїм фізичним життям якщо він міг вірно виконувати своє проповідування й помогти іншим утекти від вічного знищення й набути вічне життя. Отже його намір не був зробити гроші за добру новину Божу. Його намір був триматися чистим від відвічальностей за кров інших людей, яка грозила бути пролитою виконавцем Божого суду.

39. Ради якої мотиви Павло служив ціле своє життя?

³⁹ Отже Павло виконував свою життя-даючу проповідь безплатно, без кошту для тих, що шукають спасення. Він не вживав Слова Божого як средство доходів, отже ще торгував ним. В таких часах коли він мусів, він працював при світськім зайняттю як наметник, так щоб його служба як сторожа не була матеріально заплачена, як от наймита. Ні; він пільнував як Христів підпастир, котрий любив начальника Пастиря й овець начальника Пастиря. Павло був один котрий дійсно бажав видіти інших, щоб жили й раділи з Божої незаслуженої благодати разом із ним. Він дійсно любив свойого ближнього й тому не занехував справ свого ближнього, щоб не відповідати за кров свойого ближнього пролиту Божим виконавцем. Він дійсно був життя-спасителем із радости, привілею й добрих наслидів. Він поважав і розумів небезпеку свого загроженого ближнього і відчував й відвічальність робити щось про це із тим средством, яке Бог припоручив йому. Отже він бажав вирятувати своїх ближніх із пропадаючого знищення, якщо його ближній прийме Павлову поміч.

40. Як Павло поставив взірець для нашого набуття щастя, яким Ісус радів?

⁴⁰ Він визначав приклад для нас сьогодні. Якщо ми поступимо в цей несамолюбний, самозаперечуючий спосіб, нашим власним коштом, щоб ми могли помогти іншим набути вічне життя ми навчимось знати і правдиві слова Ісуса є, які Павло наводить: “Більше щастя давати ніж приймати.” Щоб помогти недужим, тут є відсвіжаюче щастя у віддаванні своєї сили, якою він був скріплений від Бога. Нема щастя в отриманні кровавих грошей, грошей, котрі б замовчали наші уста давати пересторогу і “всієї волі Божої.” Нема щастя у несенні кровавої вини, а тільки само-засуджуюче сумління. Павло бажав щастя. Ми бажаємо також.

НАША ВІДВІЧАЛЬНІСТЬ Й НАПРЯМ СЬОГОДНІ

41. Чому ми раді помагати іншим, щоб вони спаслися від смерти й знищення?

⁴¹ Ми любимці спасення раді ділитись спасенням з іншими. Утікаючи від смерти й знищення з руки Божої, ми раді, щоб й інші спаслися від такого нещастя. Як Бог Єгова, ми його проповідники й сторожі кажемо: “Хіба ж мені безбожникова смерть люба? . . . а не те, щоб він вернувся з дороги своєї та й жив?” (Езек. 18:23, АС) Отже, як Бог, ми бажаємо помогти лукавим звернути з їх дороги й жити. Ми не радіємо з вигляду на замурення кровю пропадаючих, бо ми знаємо, що ми будемо покликані дати одвіт за це як лінивий сторож. Ми працюємо для христіянського щастя, бо це щастя значить життя вічне.

42. Чому ми живемо в часі у котрім ми відповідальні за кров, отже, що ми не повинні робити?

⁴² Як за Павлового часу, що було вкоротці перед знищенням Єрусалиму й Юдеї й розкиненням жидівського народу, ми сьогодні живемо в часі, коли кров сотворінь є заключена. “Битва великого дня Бога Всемогучого” надходить, й в битві Армаґедон суд Божий проти всіх, що відкидають і противляться вістці про Боже царство, будуть знищені. Як світове населення, вони полагодять свої кроваві рахунки з Богом їх власною кровю, як це Єрусалим зробив й як Вавилон зробив. (Мат. 23:33—38; Ерем. 51:3, 4, 48, 49) Якщо ми хочемо пережити війну суду й жити в Божім новім світі, то ми мусимо триматись “чистими від крові людей.” Це не є воля Божа, щоб цей світ полишився в незнанню, за котрий то брак знання вони погибнуть. З нашим знанням Біблії, ми не сміємо полишити людей в незнанню хіба що вони рішаться остатись в нім. Ми мусимо перестерегти їх про Армаґедон і Гога і Магога, котрий провадить людство до війни проти Бога й Христа. Ми не сміємо оставити людей, котрі можуть виправдатися незнанням перед Богом, тому що ми занедбали зробити зусилля дати їм вість про спасення.

43. Як щирі ми повинні бути про це, й як ми мусимо проголошувати без отримання, “всю волю Божу”?

⁴³ Як Павло, ми мусимо бути щирі у пересторозі й просвітчати людей наче б це була наша остання порада для загрожених. Це приходить до того! Як Павло, ми є зобовязані перед Богом через Христа проповідувати добру новину про Боже царство, бо ж тепер царство Боже установлене в силі. (Мат. 24:14) Ми мусимо робити це задля свідоцтва й перестороги, заки старого світа кінець прийде. Ми не сміємо стримуватися від розказування “повної волі Божої.” Як Павло, котрий каже до нас: “Будьте послідувателями моїми, яко ж і я Христів,” ми мусимо робити це через проповідування прилюдно й навчати від дому до дому.— 1 Корин. 11:1.

44. Якщо ми зробимо це, то що ми зможемо сказати підчас обрахунку, і з яким наслідком для себе?

⁴⁴ Коли ми робимо це, тоді що? Ми можемо, при краю Армаґедону взяти Павлові Слова й сказати незасоромлено до всього світу: “Тим я свідкую вам сьогодні, що чистий я від крові всіх. Бо я не вхилявсь обявляти вам усяку волю Божу.” Отже ми не умермо за кроваву вину. З чистими руками й головами ми будемо уведені в Божий невинний новий світ, щоб жити щасливо вічно.