Діоклетіян Старався Знищити Христіянство
ІСУС сказав своїм послідовникам: “Коли мене гонили, і вас гонити муть.” Від ранніх часів Диявол вживав ріжних способів, щоб відвернути людей від їх почитання Єгови Бога. Він хитро ужив матеріялізм, апелюючи до хотіння за речами світу або похвал від людей, пересипавши це дикою опозицією обчисленою, щоб вдарити жах в серця тих, котрі були сильні; а коли це невдалося, відвернути їх на бік, тоді насильством він старавсь знищити їх, як от в случаю Ісуса Христа.— Йоана 15:20; Прип. 29:25.
Зараз по розпяттю Христа переслідування було накопичене на христіянський собор простолюддям й урядом. Страшні переслідування палахкотіли в ріжніх місцевостях й опісля завмерли. Але в четвертому століттю під римським імператором Діоклетіяном постала димоном-надхнена програма на всю імперію, щоб стерти всякий слід христіянства. Напис на медалю Діоклетіяна свідкує, що христіяни мали бути стерті геть.”1
Вплив христіянства не міг бути незавважений в римськім світі. Правдиве почитання є щось більше ніж тільки форма посвяти; воно впливає на цілий спосіб життя тих, котрі практикують його. Й ті, що лишилися вірними йому вірують і переконливо говорять про нього іншим. Отже поганські священики ізза добре-уґрунтованого страху, що Христіянство спричинить їм велику й триваючу шкоду, коли розшириться широко й далеко, старались підбурити Діоклетіяна, котрого вони знали як тихого й легковірного, при помочі вдаваного віщунства і іншої обмани, щоб він переслідував христіян.”2 Коли їх змагання невдалися порушити імператора, вони діяли через його зяття Галеріюса, котрий контролював північною частю імперії під Діоклетіяном.
Галеріюс перебув зиму в палаті в Нікомедія з імператором. На 23 лютого, 303 року по Хр., в день свята римського бога Термінуса, зусилля Галеріюса почали видавати зогнилі овочі, коли його вояки взяли штурмою головний христіянський собор в Нікомедії і, не знайшовши нічого більше, вони спалили св. Писання. На другий день ґенеральний наказ був даний: Всі христіянські церкви мали бути винищені. Книжки і Біблії мали бути спалені. Громадські права мали бути скасовані. Ті збіднішої кляси, якщо оставали непохитними, були продані в неволю. Такі невільники ніколи не могли бути вільними. Хоч з початку “судді стримувалися від проливання крови; . . . ужиття всякої іншої жорстокости було дозволене, а навіть рекомендувано для їх ревності.” В скорі потім, коли христіяни відмовилися віддати їх книжки, то це вважалось за достатню причину для покарання смертю.3 Це було сильне змагання знищити Біблії й всю память про неї, якщо можливо.
Коли хто був уражений наказом і з пімсти подер проклямацію, він був схоплений, і по бісовськи тортурований й нарешті спалений живцем за кару. Чи то принагідно чи нарочно, вогонь вибухав два рази в двох тижнях в спальні Діоклетіяна. Чи вони були спричинені христіянами або злющим Галеріюсом, то цього ніхто не доказав. Але ті случаї, разом з іншими розрухами, були скоро ужиті проти христіян, щоб спонукати ненависть Діоклетіяна проти христіянів. Імператор, котрий зпершу дозволив Галеріюсу переслідувати, тепер взяв дуже активну участь. Як виглядає, то кількох христіянів служили в палаті й декому було припоручено вилику відвічальність, але і цих не пощаджено.
Коли він побачив, що його закони не спонукали христіянів залишити їх почитання, він став розлючений. “Обурений чи настрашений Діоклетіян, нарешті перейшов границі уміркованості, котрі він досі схороняв, отже він заявив в кількох жорстоких наказах, його замір знищити христіянське імя . . . . управителям провінції дано приказ захопити всі особи екклєзиястичного чину; й вязниці призначені для негідних кримінальників, були скоро наповнені,” тими що занимали позиції наглядачів в соборах.3 Після того скоро видано ще один наказ, котрий приказував щоб всі ці вязні були примушені тортуруванням приносити жертви богам.”2 Цим він надіявся, якщо він зможе зломати їх невинність, то інші підуть за їх прикладом.
Евсебіюс розказує як два брати були мучені як приклад, щоб настрашити собори. Він каже, що “розказ був даний, що ті у вязниці могли бути звільнені, якщо б вони принесли жертву, але як вони відмовляться, то їх покалічити незлічимими тортурами.” В однім случаю, чоловіку було “приказано жертвувати; й, коли він відмовився, приказ був даний, щоб його піднесено високо нагого, й його ціле тіло було дратоване канчуками, аж він піддасться, а навіть проти його волі робити те, що було приказано йому. Але коли він остався непорушимим навіть під цими муками,” тоді його віддано іншим тортурам, що є надто дияволські, щоб розповідати.4
Будучи неуспішними в стриманні стерти христіянську віру в цей спосіб, тоді держава звернула дику злість не тільки проти надзирателів, але проти всіх, котрі тримались віри. “На другий рік переслідування, 304 року по Хр., Діоклетіян видав четвертий наказ, за підбуруванням його зяття й інших ворогів христіянства. Цим наказом маґістрати мали змагатись примушувати всіх христіян, щоб приносили жертву богам, й вживали тортур для тієї цілі.”2 Обидва імперіялістичні накази були вириті на металю й місцеві прикази були прибиті в кожнім місті, щоб всі могли бачити.1 Ніколи перед тим не було такого зосередження в Римі, щоб скасувати христіянську віру. Особливше Максиміян в західній часті імперії з утіхою робив таке очищення.3 Навіть в Еспанії знайдено стовпа на якому був напис словами “Діоклетіян . . . що загасив імя христіянів.”
Тільки два роки по виданні наказу, т.є. в 305 році по Хр., Діоклетіян уступив з уряду. Але переслідування таки не було стримане. Тепер Галеріюс дістав найвищу контролю і він задоволив вповні свою ненависть до христіян й його пожадливості до жорстокості. Із ріжними жорстокими зусилями згідно з настроєм місцевих урядників, гноблення бушувало без стримку аж вкоротці перед смертю Галеріюса, коли він видав наказ про терпимість, що слідувала в 313 році через проголошення Константином з міста Малан даючи свободу почитання.
Вірні христіяни з четвертого століття гляділи на свої обставини як три Євреї перед розлюченим царем Новуходонозором: “Бог наш котрому ми служимо, може нас із палаючої печі й з руки твоєї, царю, визволити; А коли б це й не сталось, то нехай тобі, царю, буде звісно, що ми твоїм богам служити не будемо й золотій подобині, котру ти поставив, не поклонимось.” Своїм людям Єгова запевнив сталу побіду у вічі всієї опозиції аж до їх визволення в новий світ, коли він каже: “І хоч вони будуть воювати проти тебе, та не подужають тебе; я бо з тобою, говорить Єгова, щоб ратувати тебе.”— Дан. 3:17, 18; Ерем. 1:19, АС.
ВІДНОШЕННЯ
1 Історія про Церкву Христову, написав Йосиф Мілера, сторона 258, 270.
2 Мошеімса Екклєзіястична Історія, перетлумачена Й. С. Реідом, сторони 114, 115.
3 Історія Христіянства, написав Ґіббонс, сторони 270—275, 277.
4 Еусебіюса Екклєзіястична Історія, том 2, перетлумачений Й. Е. Оултоном, сторони 265, 269.