Перетворення останного часу в користь
1. Які земні нагоди Ісус віддав ради Царства?
ІСУС не проповідував одну річ, а чинив другу. Його напрям ділання був згідний з Його словами. Все, що Ісус мав, Він віддав ради Царства, навіть себе самого. Одначе, Він віддав багато більше нім Його життя Він положив на жертву. Перше Він віддав своє небесне існування як Мистець Робітник і Речник Творця. Далі, застановіться над Його земними видами. Той визначний молодець (аджеж його ум був звершений) міг був посвятити свій час на досліди науки, на продовження життя людського при помочи медицини і соціяльних уліпшень; Він міг був будувати великі міста з взірцевими домами, або величаві комерційні орґанізації. Своїм звершеним тілом Він міг посвятити свій час на фізичні подвиги в яких Він напевно був би стався мистцем без рівня, артистом небувалої здібности; так, нащо б Він не звернув був свій ум, Він безсумніву був би найлучшим. Він був єдиний звершений чоловік на землі. Але Ісус відвернув своє лице від усіх тих річей, і рішивсь, по своїм звершеним поняттю, уживати свій час на найбільшу користь.
2. Чому Ісус головно є прикладом для нас, щоб відкуплювати час?
2 Те, що Ісус рішивсь самий робити, те Він наказував робити і своїм ученикам. Він проповідував. Він благовіствував Царство Боже, в храмі, на вулицях і в домах людських, і при кожній нагоді Він возвеличував імя і наміри свого Отця. За те, що Він узяв такий напрям, Він знав, що його дні були почислені, але Він викуплював час при всякій нагоді, і користав з усякої хвилини, яка лишалась для Нього. Тож бачучи, що Ісус мав таку велику силу на кожному полі людського змагання, а однак посвятив свій час на службу Богу, то чи це не значить, що й наша головна ціль повинна бути така сама? Певно, що так! Ісус навчав усякого, що шукав в Його ласки, ‘взяти свій щоденний хрест терпінь і наслідувати його’. (Луки 9:23) Кожного слуги Божого мета повинна бути служити кожного дня, повний час.
3. Скільки з посвяченого часу Бог одобрує? Але що є ідеальним?
3 Це правда, що не всі зможуть осягнути ту мету. Ісус був самітний; Він не мав родинних зобовязань, ані іншого обтяження. Бог знає обставини кожного одного із своїх слуг, і Він вдоволений із служби кожного одного, без ріжниці як маленька вона може бути, якщо ті слуги дають все, що вони можуть. Ісус указав на ту правду, коли Він звернув увагу своїх учеників на Боже одобрення вдови, що віддала все, що вона мала хоч це була дуже маленька сума. (Марка 12:41—44) Це однак не відходить від правди, але потверджує її, що повний час служити Богу є ідеальним станом для всякого христіянина. Отже кожний один може відложити хвилину часу і застановитися уважно й з молитвою над своїми обставинами, чи він може або не може віддати повний час на службу.
4. При помочи якого сталого напрямку ми не пропускаємо нагодів?
4 Для робітника повного часу або робітників, що віддають тільки часть свого часу, яких є тепер більшість, що проповідують царство Єгови,— то вимоги святих Писань є однакові. Бог не глядить на лице чоловіка. Всі не мають такої самої нагоди, але всі можуть купити собі нагоду, якщо вони все чувають, щоб просвітити інших. Нагоди виринають представити або обороняти правду не тільки в часі особливше відложеному для проповідування, але й впродовж щоденної діяльности. Петро дає пораду про це так: “Бувайте завсіди готові дати одвіт всякому, що домагається від вас слова про вашу надію, з лагідністю і страхом.” (1 Пет. 3:15, Ам. Перек.) Чи ця повсячасна готовість не є єдиним способом запевнення, щоб нагоди не просмикнули і тому треба кожну хвилю корисно ужити? Велика радість часто приходить із розказування правди особі з якою ви можливо не мали наміру розмовляти. “Щасливий, хто за правосуддя дбає, і всякого часу творить справедливість!”— Пс. 106:3, Мофат.
5. Чому це не добре, коли не проповідуємо, піддаватися пристрастям?
5 “За правосуддя дбати” не значить, що христіянин повинен проповідувати при кожній нагоді а опісля він є вільний марнувати решта свого часу на пусті річи. Павло радить про це, кажучи: “Морю тіло моє і підневолюю, щоб, іншим проповідуючи, самому іноді не бути нікчемним.” І далі він сказав: “Тим же, хто думає стояти, нехай гледить, щоб не впав.” (1 Кор. 9:27, А.С.В.; 10:12) Це не важне, як хтось зужив свій час в минувшині, що робить його корисним або некорисним слугою, але як він зуживає його тепер і в будучині. Людина не може мішати Божої служби з байдужним життям. Диявол добре знає про уроджену упавшість людського тіла; він знає всілякі хитрости, щоб зловити нечуйних. Тому то Павло робив натиск на потребу тримати тіло підневоленим всякого часу, не догоджати тілу й змисловим бажанням, і не позволити умові думати про такі річи.
6. Як треба цінити час, який ми стратили будучи у світі?
6 Правда, що деякі співтовариші Свідків Єгови, що колись уживали всього їх часу на розширення бизнесу в цім світі, на закупно домів або на розкішні приємности і це провадило їх до всілякого гріху. Відносно їх навернення, щоб ужити час на більшу користь, Петро каже: “Доволі бо з нас минувшого часу життя, що чинили волю поган, ходячи в розпусті, пристрастях, пиянстві, бенкетах, напитках і мерзьких ідолослуженнях. Чим і дивуються, що ви не біжете разом з ними на розлив розпусти, хулячи; котрі дадуть одвіт Тому, що готов судити живих і мертвих.”— 1 Пет. 4:3—5, Ам. Перек.
7. Чому це було б змарнованням часу повернувши до того самого шляху?
7 Увільнившися від діл тілесних через пізнання правди, людина мусить сильно держатися цього. “Коли бо живете по тілу, то помрете; коли ж духом діла тілесні мертвите, будете живі.” (Рим. 8:13, Діяґлот) У смерті нема вже роботи, ні роздумування, ні знання, ні мудрости.” (Еккл. 9:10) Лучше здержатися від марновання часу на діла тілесні тепер чим бути цілу вічність у гробі. Кожний крок який христіянин бере він повинен важити згідно з вимогами Божими. “Господь править ходою чоловіка, і дорога його подобається йому.” (Пс. 37:23) Далеко лучше воно взяти кілька хвилин для спокійного роздумування і застановитись в повні над Божими вимогами ніж поквапно поповнити діло, що може принести Божий докір. “Не добре воно ділати без роздумання; і хто поквапний ногами спіткнеться.”— Прип. 19:2, Ам. Перек.
МАРНОВАННЯ ЙОГО НА МАРНИЦІ
8, 9. Як тратиться час на непорозуміння між особами?
8 Це не тільки великі або передові річи, що перешкоджають роботі христіянина або зборові христіян. Часом і марна річ, що не варта й хвилини часу який вона забирає. Малі непорозуміння напевно виринуть так довго як люди є упавші. Противник постарається, що вони прийдуть. І коли вони прийдуть, то ніщо не втішає його більше чим побачити, що хтось почав уявляти, що якийсь чин або замітка мала більше значіння чим намічено. Чому? Тому що зараз той ум стає розділений. Замість подумати в який спосіб купити нагоду служити Богу, то він роздумує над уявленим злом. Той час, що був колись корисно ужитий, тепер змарнований через відчуття жалю за себе.
9 Диявол не вдоволяється тим, щоб та ображена людина турбувалася тією справою. Він бажає нашого часу. Отже треба співчуття; іншим треба сказати; час інших треба змарнувати. Необережна людина, почувши цю сплетню про знущання, готова брати сторону в цій трудності, і те що колись було маленькою справою, тепер неначе пожар може запалити збір, розбити порядок і корисну службу Божу й дати місце для закидів і протизакидів, прилюдно, перед усіма. На щастя, це не є звичайна річ між свідками для Бога, але коли б була можливість на такий случай, то свідомі слуги, що розуміють вартість часу, повинні мати це на осторозі.
10. Що Ісус сказав відносно усунення непорозумінь?
10 В порівнанню, воно скрпіляючим є застановитись, скільки багато часу, умового напруження й творчого змагання можна заощадити, коли поступити по правилу Св. Письма: “Коли погрішить проти тебе брат твій, йди й обличи його між тобою й ним самим. Коли послухає тебе, здобув єси брата твого; коли ж не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб при устах двох свідків, або трьох, стало кожне слово. Коли ж не послухає їх, скажи церкві [представникам]. Коли ж і церкви не послухає, нехай буде тобі, як поганин і митник.”— Мат. 18:15—17.
11. Як при помочи такого напрямку використується час?
11 Звичайно трудности можна полагодити між двома суперниками, якщо кожний з них згодиться відложити свої почування і любити брата, як себе самого. Ані одна ніч тривожна не повинна минути, коли таке зло, дійсне або уявне, росте в умі. “Нехай сонце не зайде у гніві вашому.” (Ефес. 4:26) Спання є солодким і відсвіжаючим для того, що признав свою помилку братові або хто бере свої зажаління до того, хто обідив його і полагодить їх, як це подобає дозрілим братам. Вставши рано, він радісно йде до служби Його Бога замість втомлятись з обтяженим серцем.
12. Як ми заощаджуємо час, коли оминаємо клопоти?
12 Слуга Божий, займаючися добром свого пана, не позволяє собі вмішуватися в непорозуміння інших. Він знає, що “ловить той пса за уші, хто переходячи мимо, вдається в сварку других.” (Прип. 26:17, Ам. Перек.) Нім він може вимотатися із того стану, він мусить стратити більше часу чим він замірив, тай наслідки покажуть, що той час не приніс користи. Він не має часу навіть слухати подробиць тієї справи; немає часу слухати, а ще менше повторювати її.
13. Чому це є марновання часу робити сплетні і шукати помилок в інших?
13 Переказувати таку справу, без ріжниці як за добрі наміри є, це спричиняє поговірку й сплетні. Язик, хоч малий члени тіла зате трудний для контролю, не буде довго вдоволений тільки повторенням справи. Тож треба уважати: “Буду пильнувати дороги моєї, щоб не согрішити язиком моїм.” (Пс. 39:1) З того самого джерела не може виходити гірка вода й солодка. (Якова 3:11) Язик не може славити Бога й рівночасно злорічити проти Бога; ані не можна віддати часу на прославлення Бога й рівночасно думати або говорити про помилки, які інші роблять. Час можна б більше використати через розглянення ваших власних помилок і зробити деякі виправлення чим турбуватися недостачами інших чого змінити не можете. Опріч того, Ісус сказав: “Чого ж дивишся на порошинку в оці брата твого, у своєму ж оці поліна не бачиш? Або, як скажеш ти братові твоєму: Дай я вийму порошинку тобі з ока, а он у тебе самого поліно в оці?” (Мат. 7:3, 4, Мофат) Очевидно це є марновання часу і може принести більше шкоди ніж добра.
14. Отже яке є корисне ужиття ума? Чому?
14 Ті річи над якими позволяється умові працювати рішать остаточно чи людина ступала корисним чи марним шляхом. “Як бо він думає в собі, таким він і є,” каже приповість. (Прислів’я 23:7, Ам. Стан. Вер.) Ум наповнений злими річами кермувати ме тілом чинити лихі діла. Ум переповнений уявленими образами готовий шукати приключки до сварні, злослівя або й пімсти. Тож знівеч цю сваволю й марновання часу іще в зародку через повздержання ума, запрягши його для корисної роботи, скермувавши його на правий шлях! “Наостанок, браття,” писав Павло, “нехай ваші уми розмишляють над тим, що правдиве, що гідне, що праве, що чисте, що любе, що хвалебне — над усім чесним і похвали гідне. Чого ви навчились, і прийняли, й чували й видали в мені, те чиніть, то Бог миру буде з вами.” (Филип. 4:8, 9, Ам. Перек.) Ум, що є наповнений правдою й думками служити Богу не так борзо стається жертвою для смертельних стріл, що їх випускає Диявол.
15. Які дискусії марнують час, і що є корисним?
15 Суперечки над неважними справами, довгі дискусії над гіпотичними (непевними) обставинами і особистими теоріями — це також забирає дорогоцінний час від тих, що необачно позволяють на це. “Від дурного й сурового змагання вхиляйся, знаючи, що воно родить сварки. Слуга ж Господень не повинен сваритись, а бути тихим до всіх, навчаючим, незлобним,”— так Павло сказав Тимотею. (2 Тим. 2:23, Ам. Перек.) “Зачини твій ум проти дурного, популярного змагання.” (Мофат) Є деякі люди, зарозумілі в собі, що бажають тільки величатися їх власною мудрістю і не мають бажання набути правдивої мудрости з Божого Слова. Години можна стратити з ними в дискусії над їх олюбленими теоріями; але вони не мають часу слухати євангелиї. Хто купує всяку нагоду, щоб проповідувати, такий змагати меся щоб скермувати розмову або дискусію для корисної цілі, але він не буде тратити часу без потреби із тими, що хотять добровільно нехтувати Божими намірами. “Не давай святого собакам,” перестерігає Ісус, “і не кидайте ваших перел свиням, щоб не потоптали їх ногами своїми й, обернувшись, не порвали вас.” (Мат. 7:6, Ам. Перек.) У світі є надто багато людей з якими час можна корисно стратити, і вони бажають пильно слухати й вчитися чим говорити. Це з такими покірними людьми, що проповідник може корисно віддати свій час на дискусію, бо “Він веде покірних до правди, і вказує смирному дорогу свою.”— Пс. 25:9.
16. Що напади і байдужність часто заставляє нас бажати?
16 Многі, що ненавидять правду не є вдоволені тільки нехтувати нею і тими, що посвятили їх час на її проголошення. Часто вони буквально, як от німе звіря, обертаються на Свідків Єгови і стараються покрушити їх у мовчанку. Їхні злобні напади, всуспіль із байдужністю до вістки перестороги, що робить більшість із цього лукавого й розворотного роду, є часто спробою для Божих слуг. Вони то наклонні крикнути: “Докіль же цього, Господи?” і можуть бажати часу, щоб їх проповідування прийшло до кінця. Предбачуючи многі благословенства Царства, вони приспішили б його прихід і виглядають раннього вибуху лютости Армаґедону.
КОРИСТАЙТЕ З БОЖОЇ ТЕРПЕЛИВОСТИ
17. Чому нам не внивати в доброчинності серед таких обставинів?
17 Певна річ, що ніхто із слуг Божих, навіть із тих нетерпеливих, не відчувають, що їх діло проповідування змарноване. Вони бачуть наслідки їх праці, люди, почувши, звертаються до сповнення заповідей Божих, все збільшаюча товпа проповідників євангелиї корисно уживають їх послідного часу. Вони також бачуть і переносять на собі доказ Божого одобрення їх діяння, Його запевнення, що вони ділали добре. Бог нагороджає всякого чоловіка по його ділах, і дає вічне життя тим, що терпеливо й безнастанно чинять добро. (Рим. 2:7) Тому то апостол перестерегає: “Добре ж роблячи, не вниваймо, свого бо часу своє жати мем, не ослабіваючи.”— Галат 6:9.
18. У вічу якого прикладу ми не повинні бути нетерпеливими?
18 Застановившись над усіма річами, ми не маємо причини бути нетерпеливими. Це Бог установляє час для всього, отже без потреби журитися коли прийде Армаґедон — це не приспішить його. Єгова є більше свідомий про лукавство людей чим ми. Це головно Його імя вони зневажають, і це Його твориво, що псувалося через століття. Якщо Він настільки терпеливий, що дає людям трохи більше часу почути пересторогу і відвернутися від їх марновання часу, з напряму марновання життя, то певно, що й ми повинні мати терпеливість дати їм нагоду, знаючи, що якби це було можливим, то Бог бажає, щоб всі люди увірували й спаслися.— 1 Тим. 2:4.
19. Чому ми читачі маємо причину радуватися з Божої терпеливости?
19 Велика більшість із тих, що читають оці сторінки мають причину радіти, що Бог терпеливий. Справедливість була б вдоволена, коли б війна, яку започаткував Ісус проти Диявола і скинув його з неба, була продовжилася аж покіль всі лукаві були усунені з землі. (Одкриття 12:7—13) Але ж Божа любов і терпеливість ділають для нашої користи. Як це і Ісус сказав: “Коли б тих днів не вкорочено, то жадне тіло не спаслося б, та ради Божих людей ті дні будуть укорочені.” (Мат. 24:22, Ам. Перек.) Ми живемо в переривному періоді між початком збурення лукавого світа й його остаточним довершенням (збурення), котрий то період пільги Бог уможливив через укорочення “тих днів”. Божі люди не сердяться, але радіють з Його терпеливости.
20. Тому що останок часу видається так довгий, чи не значить, що Бог гаїться? Чому?
20 Цей факт, що цей послідний час продовжається так довго, не значить, що Бог є повільний або забув призначений час для остаточного кінця. “Не гаїться Господь з обітницею, як це деякі за гайку вважають; а довготерпить вам, не хотячи, щоб хто погиб, а щоб усі до покаяння прийшли. Прийде ж день Господень, як злодій в ночі; тоді небеса з шумом перейдуть, первотини ж, розпечені розтопляться, і земля і діла на ній погорять. Коли ж це все зруйнується, то якими слід вам бути в сьвятому життю і побожності, дожидаючи й бажаючи скорого приходу Божого Дня.”— 2 Пет. 3:9—12, Ам. Перек.
21. Як ми можемо приспішити день Божий?
21 Ні, Бог, ‘в якого тисяча літ як один день’ не гаїться тим, що Він позволив на тих кілька посередних років, щоб їх ужити для корисної цілі проповідування євангелиї. Для Нього вони є тільки кілька хвилин; та й ті послідні дні можуть скоро проминути і для вас також. Ви можете “приспішити День Божий” через брання співучасти в тім намірі ради якого ті дні були відложені. “І проповідувати меться євангелия царства по всій вселенні на свідкування всім народам; і тоді [а не перед тим] прийде конець.” Якщо послідні дні проминуть в корисній службі, тоді вони не будуть нудними для вас; вони перелетять як на крилах.
22. Як нові слухачі вістки можуть зараз використати свій час?
22 Якщо ви є один з людей доброї волі до Бога, що не чули перед тим про благословенства Царства, то для вас найбільш корисним зараз буде — студіювати і навчитися про них покіль терпеливість Господня іще здержує знищення. Не позвольте, щоб ложне почуття забезпеки цього світа заколисало вас до спання й думки, що Божа терпеливість до людства буде тривати вічно. Хоч більшість з людства й ругається із можливости зміни такого величезного розміру, або ругається з тих, що уживають їх послідного часу на проповідування такої вістки, але та більшість може помилятися.
23. Що пояснює, що більшість може помилятися, марнуючи час?
23 Це була така більшість, що не мала часу слухати казання Ноя, а ще менше відвернутися від їх добровільного (гріха) і прилучитися з ним, що вони уважали за велике марновання часу — будувати великий ковчег і проповідувати погибель тому родові. Самі осудіть, хто використав найбільше час. Тепер знов рід занадто занятий, щоб здержатися уживати послідний час у спосіб в який він призвичаївся уживати. Многі заплатять високу ціну довідавшися, що вони змарнували їх послідні дні, коли їх життя пропадатиме від справедливого гніву Бога.
24. Як, міністри тепер зуживають час за що вони ніколи не будуть жалувати?
24 Кожний день вкорочує той “призначений час”. Кожний день приносить нагоду для проголошення Божого імя і цілі, і вона вже ніколи не повториться. І кожного дня вірні міністри купують їх нагоду, і це приносить наслідок, що та зростаюча товпа здержується від упадку стрімголов у пропасть знищення до якого спішать народи. Коли вони так здержаться, і слухають і вчаться, вони радісно посвячують їх життя на службу Єгови і мають спільність у найбільш корисній роботі, яку коли предложено чоловіку. Для них остаток часу не здається надто довгим, а радше, він є надто короткий, щоб виконати роботу яку муситься виконати. “Жниво велике, робітника ж мало.” (Луки 10:2) Та хоч час короткий, то Єгова обіцяв, що “Від малого намножиться тисяча, від найслабшого — великий нарід. Я, Єгова, покваплю довершити це свого часу.” (Іса. 60:22, А.С.В.) Покищо безчисленна товпа зверне увагу на вість і прилучить свої голоси в прославленню імя Єгови, і це може бути вашою щасливою долею помогти їй пізнати правду. В будучих тисячі літ в яких ви будете втішатися благословенствами, які Єгова схоронив для тих, що служать Йому, ви ніколи не мати мете причини жалувати, що ви були між тими “що не ділали нерозсудно”, але, як розумні люди, використали їх нагоду в цім лукавім часі, що вскорі прийде до кінця.