Довга подорож у шуканню за чужинцем

ХТО я є? Чому ми є тут? Куди ми йдемо? Мені вже в голові крутилось від таких запитань про життя, як я останнього разу стала на коліна в Католицькій Церкві до якої дуже вірно ходила в Канаді ще від шостого року мого віку.

Вийшовши з церкви, з урочистою постановою ніколи більше не вернутись, то тут почалась моя довга подорож шукати чужинця. Хтось або щось, я відчувала, справді може наповнити цю мою внутрішню порожнечу.

Проте, бувши 16 років віку, я не знала де шукати. І як місяці та роки тягнулись, вони здавались довгі, як століття. Життя манило мене, але в якій формі? Один спосіб життя був з байдужими, алкоголо-бенкетуючими, між якими дівчина моїх літ зустрічала дійсну можливість небажаної вагітності. Або, я могла вибрати щось нового, дружбу тих, котрі беруть нібито розум-розширюючі наркотики. Оскільки, ця група була розчарована „установою”, то я відчувала більший потяг до неї.

Через наполегливість моєї матері, я пішла до університету. Спершу, я захоплювалась ним. Професори та студенти прагнули повалити систему. Але чи вони пропонували якусь кращу систему, щоб нею заступити цю зіпсуту? Ні. Справді, я почала думати, що можливо „гиппі” розпадались у гіршу систему від тієї до якої вони ставились з таким презирством.

Порожнеча тиснула мене. Їй дорівнювала тільки спонука, щоб далі шукати відповідей. Один професор, відчувши моє нещастя, порадив мене, щоб я шукала доповнення у житті студіюванням мов за кордоном.

Шукаючи в інших релігіях

Європа була наповнена молодими людьми, які не мали нічого кращого в що вірити, ніж ми. Отже, популярною примхою того часу було розшукувати східні релігії. Надійно, я почала переглядати індуїзм і буддизм.

Подорожуючи від країни до країни, мене чарувала краса всього того, що я бачила. Я думала: Якщо є Бог, то Він не буде мусіти багато змінювати, щоб обернути цю землю в рай. Особливо, що Він муситиме змінити? Нас. Природу людини.

Такі задуми перехрещували інші, сумніші: Яке коротке життя є! Як багато є на що дивитись і вчитись і чим задовольнятись! Чому це так, що життя є таке коротке? Таке ненагороджаюче?

Бірюзові води Середземного моря вже блищали від сонячного світла, як наш корабель пропливав протоку Гібралтар у дорозі до Марокко. Незабаром, ми приплили до Танжеру. Там метушились жінки покриті вуалями й чоловіки в чалмах. Я прибула сюди, щоб установити прямий контакт ще з одною релігією — ісламською. Один молодий парижський мистець переконав мене, що тут я знайду відповідь.

Здавалось, що мусульмани були щирі. П’ять разів денно вони падали ниць перед Аллахом. Я познайомилась з Кораном, святою книгою мусульманів. Проте, між іншими речами, я знайшла, що їхня релігія дозволяла багатошлюбність. Також, у мусульманському світі було багато насильства, пролиття крови й війн. У цій релігії я не бачила нічого кращого від так званого Християнства. Було ясно, що моє шукання не закінчиться тут.

Я стала дуже засмучена. Здавалось, що вже не було виходу хіба вернутись назад до Канади. Я вернулась засмучена, але трошки розумнішою. Те за чим я шукала тепер не було ближче, як колись.

Несподівана допомога

Визнавши себе переможеною, я постановила оселитись, знайти собі роботу і старатись пристосовуватись. Навчившись французької мови в моєму подорожуванню, я сталась двомовною секретаркою в приймальні урядового бюра. Я старалась зв’язуватись з цікавостями та справами своїх знайомих. Але, чому це мучило мене, коли я сиділа, пила з ними каву й слухала, як вони розпускали плітки?

Одна жінка в нашому бюрі здавалось була цілком інакшою. Лорейн була тихенька й скромна. Здавалось, що її відокремленість притягала мене до неї, хоч я сумнівалась чи змогла говорити з нею по секрету. Тому я не могла приховати свого здивовання, коли довідалась, що Лорейн була особа, яка мала добре знання.

Вона логічно й розсудливо відповідала на мої різні запитання. Дуже обережно, я наводила одну тему за другою — людство, релігію, звичаї, еволюцію. Зрештою, глибоко вдихнувши думаючи, що це закінчить нашу дискусію я запитала її: „Чи ти віриш у чарування?”

Жоден канадець ще не відповів мені „Так” на це запитання. Але Лорейн сказала: „Я знаю, що чарування існує. Біблія пояснює, що воно має дійсну силу”.

Її відповідь подвійно здивувала мене, не тільки через те в що вона вірила, але також через її авторитет на своє переконання. „Біблія?” я сказала, не вірячи своїм вухам. „Така інтелігентна жінка, як ти може вірити в Біблію?”

Навіть священики й жерці, я пригадала їй, скажуть тобі, що в Біблії в більшости є тільки байки та легенди. Але Лорейн розброїла мене своїм тактом і добрістю. „Чи дозволиш мені дати тобі щось, щоб показати чому я покладаюсь на Біблію?” З своєї торбинки вона витягнула маленьку, зеленяву книжку називаючись „Чи Біблія Справді є Слово Боже?” (анг.).

З цікавости я запитала: „До якої релігії ти належиш?” Вона усміхнулась і відповіла, „Я є Свідком Єгови”. Я дійсно викрикнула — Свідком Єгови! Але Лорейн лагідно запитала: „Чи ти знаєш щось про Свідків Єгови?”

Коли я призналась, що не знала багато про них, то вона запитала: „То чому ж ти так віднеслась?”

Приголомшена, я не могла пояснити. Але того ж вечора я читала ту книжку, котру Лорейн дала мені. У книжці був архіологічний доказ, що Потоп дійсно був. Було нагромаджено багато доказу, що людство з’явилось на землі раптово, у сьогоднішній формі, і від одної людської пари. Моя недовірливість змінилась на радість, як я переглядала доказ, що Біблія була збережена в її чистій формі аж до нашого часу. Я почала дивуватись, як книжка відкривала, що Біблійні пророцтва сповняються саме в нашому дні.

Коли ви знайдете те чого ціле своє життя шукали, то воно здається неймовірним для вас. Я вимагала доказу підтвердити кожну заяву. Терплячо, Лорейн витрачала багато часу у бібліотеці, щоб досліджувати запитання й спірні питання. Кожного дня я ставила їй нові запитання. Ще один підручник, Чи Людина Дісталась Тут Через Еволюцію чи Творення? (анг.), пояснила звідки ми появились і куди ми прямуємо. Ще друга книжка, Правда, Яка Веде До Вічного Життя, відповіла на запитання, „Хто є Бог?” „Який є Божий намір для людини й землі?” „Де є мертві?” „Як ви можете ототожнити правдиву релігію?” та інші запитання.

Мій світ розпадався

Проте, як тільки я постановила триматися того чого навчалась, то ціле моє життя почало розпадатись. Мій батько помер. Одна жінка вдарила моє авто й я кульгала на милицях. Моя бабуся померла. Більшість моїх великих електричних приладів поламались. Моя мати захворіла.

Але я навіть не подумала, щоб перестати студіювати. І Лорейн робила мене стійкою, кажучи: „Коли ти починаєш вчитись про Єгову, то стаєшся особистим предметом нападу Його ворога, Сатани Диявола”. Я підбадьорилась тим, що 1 Петра 4:12 говорить про страждання Христових послідовників: „Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування”.

Лорейн запросила мене до Залу Царства Свідків Єгови. Хоч Свідки не знали мене, і їхнє життя було інакше від мого, то їхня щира любов і гостинність поглинали мене.

Тепер сталось ясно, що я справді була змушена переглянути цю віру. Я бажала знати: Чи це дійсно є шлях правди, який веде людство назад до гармонії з рештою Божого всесвіту?

Я сказала Лорейн: „Мені потрібно неповночасної роботи, щоб я мала більше часу на дослідження”.

Ще одна подорож впереді

Я ніяк не могла знайти неповночасної роботи. Зрештою, я звірилась Лорейн: Може б я поїхала до якоїсь іншої країни, щоб знайти собі неповночасної роботи й це дасть мені більше часу для дослідження”.

„Куди”, вона запитала, „ти хотіла б поїхати?”

„До Китаю”.

Вона вже навчилась бути спокійною, без різниці, що я казала, і відповіла: „Чи ти хотіла б поїхати до Центральної Америки?”

Лорейн сказала мені, що Діана й Шерлі, Свідки Єгови, з якими я вже була знайома, планували подорож до Гватемали. Вона взяла мене й ми пішли поговорити з ними. Вони не думали, що моя просьба була безглузда. Незабаром, ми їхали до Гватемали.

Протягом подорожі мій вигляд змінився. В Акапулко, Шерлі показала мені кусок сукна. Джой, чи це не є гарний матеріал? Чи ти б хотіла, щоб з нього пошити тобі сукню?” Це значило помірну сукню, довгу по коліна.

Діана була фахова перукарка й показувала мені зразки різних зачісок. Моє волосся було дуже довге до стегна й покривало більшість обличчя. Нарешті, я дозволила їй втяти моє волосся. На моє недовір’я, коли я подивилась у дзеркало й побачила особу з цілим відкритим обличчям та з волоссям по плечі, то вона мені подобалась!

Дім у Гватемалі

У Гватемалі, я зустрілась з Джін. Діана вже була знайома з нею ще від 1968 р. Джін прибула до Гватемали у 1966 р. від місіонерської школи Вартової Башти в Бруклині, Нью-Йорку. Хоч вона захворіла, то таки залишилась у Гватемалі й тепер мала свій власний маленький дім.

Дорога Джін примістила мене в своєму домі. І вона допомогла мені знайти того чужинця за яким я довго шукала. Я далі студіювала Біблію з нею. Вона зміцнювала мене, розказуючи мені багато досвідів.

Так, я почала розпізнавати того Чужинця, Який був, чужий для мене. Цей чужинець був Особою, Яка дала значення й ціль моєму життю. Благородний Давач усякого доброго й досконалого подарунка, мій Творець й Життядавець, єдиний правдивий Бог, Єгова. Це викликає благоговіння знайти, що хоч шукаємо Його помацки, то „Він недалеко від кожного з нас”! — Дії 17:27.

Хоч я дуже мало говорила по-іспанськи, то вже доглядала чотирьох студентів Біблії. Джін і я приготовлялись наперед до цих студій. Вона ставила мені запитання по-англійськи. Я старалась відповідати по-іспанськи, щоб побачити чи зможу переказувати інформацію. Ми завжди студіювали принаймні один урок наперед від моїх студентів.

Серед усього цього, Джін допомогла мені знайти неповночасну роботу, як учителька англійської мови. Маючи так багато відповідальностей, я зараз навчилась покладатись на Єгову, щоб Він давав мені сили навчитись нової мови, навчитись правди, начитись як вчити Біблію, навчитись як вчити англійську мову, навчитись жити в чужій країні, навчитись нового способу життя, і навчитись як одягтись у нову особистість.— Фил. 4:13.

За п’ять місяців я присвятила своє життя виконувати Божу волю, і охрестилась на символ свого присвячення. Мої сумніви розв’язались. Та довга подорож у шуканню Бога — Особа, яка була чужинцем для мене — вже закінчилась. Я тепер мала нові мети в житті.— Іс. 2:3.

Нагороди, які не закінчуться

Шість гарних років уже пролетіли. Темп нашого життя продовжується. Я дальше мешкаю з Джін у її маленькому домі, й ми обидві повночасно навчаємо людей Біблії.

Ми були благословенні розказувати добру новину про Божий надходячий новий порядок багатьом родинам і бачили, як вони присвячували їхнє життя Єгові. Щоб допомагати новим знайти Єгову й тоді допомогти їм вступити на шлях до вічного життя в Його новому порядкові є нагорода, яку неможливо висловити словами. Наприклад, одна родина в якій було 14 членів за нашою допомогою тепер сама провадить 59 біблійних студій з іншими людьми, і дві особи з тих 14-ох тепер повночасно навчають людей Біблії.

Наша світська робота, вчити англійську мову гватемальских адміністраторів американських компаній, часто дає нам нагоду давати свідоцтво тим, котрі ще не чули про нього. Вони навіть запрошують нас читати в класі декотрі Тепер, від часу мого присвячення, моє Біблію-пояснюючі видання Вартової Башти.— Мат. 28:19, 20.

Коли я народилась, то мене назвали Джой (по-англійськи значить радість). Тепер від часу мого рисвячення життя є радість. Усе це тому, що Єгова є моїм другом, а не чужинцем. Дійсно, Він.нагороджує тих, котрі ревно шукають Його’. (Євр. 11:6) — Внесено.