Чи „Сполучені Штати Європи” є крок у правильний напрям?

НА ПРОТЯЗІ століть, Європа була центром світової цивілізації та культури. В Європі відбулась Епоха Відродження; вона породила індустріальну революцію; вона оплачувала дослідження далеких „невідкритих” країн; вона колонізувала їх і перемінювала їхніх „поганів” на іменних так званих християнів. Навіть сьогодні європейський вплив можна відчувати по різних околицях світу.

Тому багато людей вірять, що з’єднана Європа — можливо навіть „Сполучені Штати Європи”— буде дуже корисно впливати на решта світу. Чи ж цей крок можливо є у правильний напрям — напрям до з’єднання світу?

Зусилля, щоб об’єднатися

Славний французький письменник, Віктор Ґюґо служив, як президент конґресу, що відбувся у Парижі у 1849 р., який пропонував, щоб відкрити Сполучені Штати Європи і цим забезпечити всесвітній мир. Пізніше австрієць граф Річард Коуденгов-Калергі, відкрив Пен-Європейське об’єднання з подібною метою, але також мав мало успіху.

Після закінчення Другої Світової Війни, яка розколола Європу на два політичні блоки, нації Західної Європи знову почали обмірковувати з’єднання. Держави Східної Європи відкинули цю думку, бо в цьому бачили політичний напрям західних націй проти комуністичного блоку. Отже, так звані „Сполучені Штати Європи” був проект держав тільки Західної Європи.

Перший крок був зроблений у 1949 р., коли 10 цих держав Західної Європи згодились заснувати Раду Європи. Ціль цієї Ради була, щоб „зберігати, а також поширювати ідеали та принципи, які є частиною нашої загальної спадщини і щоб підтримувати їхній суспільний та економічний розвиток”. Хоч ця Рада не мала сили рішати, то однак становила засіб для членів-націй виступати і висловлювати свої думки та робити пропонування.

Вінстон Чорчил сказав про цю Раду: „Ми вже взяли перший крок, і перший крок є найважливіший”— якщо тільки, безперечно, той перший крок є у правильний напрям. Але чи це дійсно був правильний крок? Факт, що інші нації Європи прилучилися до цієї Ради — у якій тепер є 20 членів — здається відбиває їхню думку, що такий крок був правильний.

У 1951 р., за порадою французького міністра закордонних справ, Роберта Шумана, п’ять з тих оригінальних 10 націй (Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург), разом з Німецькою Федеральною Республікою, створили Європейське Суспільство Вугілля та Сталі. Цим засобом вони подали всі свої основні запаси до загального фонду під нову багатонаціональну владу.

Тому що такий перший крок доказався бути досить практичний, то цих шість націй взяли ще другий крок у 1957 р. Вони відкрили Європейське Суспільство Економії і Європейське Суспільство Атомної Енергії. Пізніше, у січні 1973 р., ці суспільства були збільшені до 9 членів, коли Данія, Ірландія і Велика Британія, пристали до цього руху. Цей „Спільний Ринок”, так, як його загально називають, вірили був ще один крок до остаточного цілковитого економічного та політичного з’єднання.

Яке почуття люди мають відносно цього?

Відношення загальної людини засновується, не так дуже на політичних вплутувань цього об’єднання, як на практичних особистих користях. Господині тепер тішуться, що мають більше різних видів харчів з яких можуть робити вибір і, що чужі вироби тепер є менш коштовні через цей сприятливий торговельний розпорядок у будові Спільного Ринка та з іншими націями.

Подорожуючі тішуться тим, що тепер легше подорожувати до різних держав. Уряди нібито є більш охочі співпрацювати в таких загальних проблемах, як тероризм, інфляція, безробіття, енергія. Незабаром має з’явитися європейський дозвіл водіям автомашин, а пізніше, можливо навіть спільний грошовий обіг.

Видання Euro-Barometre, через Комісію Європейських Суспільств, у виданні на липень 1977 р., проголосило наслідки свого розвідування, якого брали кожних шість місяців після 1973 р. У цьому числі було сказано: „Відношення у Суспільстві дуже мало змінилось . . . шість з кожних десятьох (57 відсотків) вірять, що Суспільство було добра річ’, від одного до двох з кожних десятьох (14 відсотків) вірять, що то була ,погана річ’. . . . Погляди ще тепер дуже різняться від одної країни до другої, але не так дуже, як у 1973”. Ця стаття також показала, що 42 відсотки, яких запитували відчували, що рух на об’єднання Європи треба приспішити, 34 відсотки бажають, щоб це продовжувалося так, як тепер, а лише 11 відсотків хочуть, щоб сповільнити його.

Два нових кроки в недалекому майбутньому

Одна інституція Європейського Суспільства називається Європейський Парламент (не є те саме, що вищезгадана Рада Європи). Вона служить, як засіб для випробовування своїх проблем. Тому що вона не є законодавча, то має обмежені сили. Дотепер, особисті народні уряди призначали її членів, але в 1967 р. вирішили, щоб прямо голосувати на них на ці посади у 1978 р. Через різні труднощі вирішувати виборчі процедури, проте, вони були примушені відложити голосування від 7 до 10-го червня, 1979 р.

Дуже мало націй зацікавилися цими виборами. Одно дослідження показує, що лише 28 відсотків населення Федеральної Німецької Республіки думають голосувати. Противники цьому кажуть, що ці вибори є лише політичне дослідження без жодного дійсного значення і що вони мало поліпшать загальний стан. З другого боку, захисники кажуть, що вибори принаймні збільшать зацікавлення у парламенті і зробить враження на їхніх членів, що вони є відповідальні перед людьми, які вибирають їх до посади. Як би там не було, то вибори, якщо відбудуться правдоподібно прискорять загальний напрям, щоб сформувати „Сполучені Штати Європи”.

Тепер також обговорюють можливість збільшити Спільний Ринок, щоб включити в ньому Іспанію, Португалію та Грецію. Декотрі бояться, що це ослабить союз. Хоч іспанський король, Іван Карлос, у промові під час свого коронування, сказав, що ,Європа буде незавершена без іспанців’, то однак обидві сторони не є дуже охочі виконувати цю ідею. Тому що в країнах, які належать до Спільного Ринка є вже досить багато безробіття, то члени не дуже радо хочуть приймати до спілки націй в яких існує ще більше безробіття ніж у них. Декотрі пропонують, щоб відложити наступних десять років для переговорів, але ті нації, що бажають швидшого поступу зрозуміло не погоджуються з цим.

Очевидно , багато людей, які відчувають, що коли б прийняти більше націй до ринку, то це замість приспішити, буде сповільняти з’єднання Європи. Іван Кол, у своїй статті до журналу The Observer сказав слідуюче: „Збільшення Ринку значить, що правдоподібно буде треба покинути на багато років яку-небудь надію — або страх створити федеральну Європу, або якусь ранню можливість здійснити економічну та грошову єдність”.

Дальші перепони до поступу

Націоналізм, безперечно, є найбільша перепона на дорозі до правдивої єдности. Співпраця між рівними політичними націями ради взаємних комерційних користей є одна річ; але відпускати ввесь, або навіть частинно свій народний суверенітет, є цілком інакша річ. По суті, багато союзів були сформовані з розумінням — так, навіть з умовою,— щоб шанувати народні суверенітети й ніякий спосіб не нарушувати їх. З історії ми довідуємось, що нації і провідники не дуже радо хочуть позбутися свого суверенітету.

Навіть нації з подібним урядом маючи однакову ідеологію або світогляд не особливо цікавляться з’єднуватись під один уряд. Радянський Союз і Китай, наприклад, розвили навіть свої власні типи комунізму. Між Великою Британією, а Сполученими Штатами Америки є можливо найближчий союз від усіх світових сил. Однак, чи ж нам сподіватися, щоб вони з’єдналися політично, в один союз над яким тоді буде володіти „президент Великої Британії”, або „Королева Сполучених Штатів”, і щоб такий союз одноголосно та негайно ухвалили?

Політична єдність, якщо б її можна було б досягнути очевидно дуже допомогла б з’єднати світ. Але політична єдність значитиме усунення націоналізму, а націоналізм не дуже легко вмирає!

Ще одна річ: щоб була єдність, то мусить бути загальний закон, якому всі нації без жодного винятку мусіли б коритися. Але загальний закон значить, що мусить бути один рівень поведінки і морального переконання. Чи може бути дійсна єдність, коли люди та нації установлюють свої власні рівні, „роблять, що їм хочеться”? Тому немає подібних переконань,— та рівнів для поведінки, тому це дуже тяжко сформувати загальний закон, щоб усі корилися йому. А хто має мудрість та потрібну владу, щоб установлювати такі рівні, яким усі будуть охочо коритися?

Д-р Овен, британський секретар закордонних справ, промовляючи у Брюсселі у лютому 1978 р., сказав, що „цілковитий федералізм” якому деякі люди є віддані має „благородну мету, але, який для більшости з нас тут у Британії не є дійсний, і для декотрих міфічний. Ми не можемо бачити, як дев’ять різних націй з цілком різними політичними, суспільними та культурними традиціями . . . можуть з’єднатися у федерацію дійсної політичної діяльности”.

Під заголовком „Завтрішня Європа”, німецький тижневик Unsere Arbeit (наша праця) сказав: „Дорога до з’єднання Європи — з її власним законодавством, урядом, центральним банком, і всіма символами суверенного штату — є важна та повна перепон. Навіть Спільний Ринок, початок федерації . . . не діє без нарікання”.

Журнал Тайм (анг.) сказав, що те Суспільство після 20 років свого існування, „є більше подібне до нерозвитого недолітка ніж до дозрілої людини” і додав, що „дальший поступ до з’єднання Європи сьогодні є більш ухильний ніж був на початку цього великого експерименту. Нації, що належать до Суспільства не стримуються, щоб обходити його інституції, коли можуть набути якоїсь народної користі”.

Отже, хоч поступ був зроблений, то виглядає, що проблеми, які зустрічають цю справу Західної Європи є дуже великі. У багатьох способах вони є подібні до проблем, яких зустрічає Організація Об’єднаних Націй в всесвітньому масштабі. Давайте звернемо тепер увагу на цю Організацію, і побачимо, який успіх вона має в своєму зусиллю здійснити світову єдність.

[Схема на сторінці 6]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Нації, які належать до спільного ринку

1 Італія 2 Франція 3 Німецька Фед. Рес.

4 Бельгія 5 Нідерланди 6 Люксембург

7 Британія 8 Ірландія 9 Данія

Ще не належать

10 Греція

11 Португалія

12 Іспанія

[Ілюстрація на сторінці 5]

Вінстон Чорчил сказав: „Ми вже взяли перший крок, і перший крок є найважливіший”.