Чи „говорити чужими мовами” є для сьогоднішніх християнів?

ПРАКТИКА „говорити чужими мовами” збільшається. Релігійні групи „п’ятдесятників уже довгий час лепечуть чи базікають молитви, яких ніхто не розуміє. Тепер лутеранські, єпіскопальні і пресвітерянські, а навіть римо-католицькі священики, беруть цю практику і заохочують її.

Кілька років тому в Середньозахідній Америці з’явився рух „Католицьких П’ятдесятників”. У 1967 р. кілька „католицьких п’ятдесятників” зійшлися в американському Нотра Дейм Університеті. У тому самому місці 1973 р. зійшлося 20.000 осіб на річне зібрання „п’ятдесятників”. Кілька тижнів пізніше „католицькі п’ятдесятники”, молоді та старі, священики та черниці, посходилися в Лос Анжелос Лойола Університеті на подібну конференцію.

А чому тепер так дуже цікавляться мовами? Джефри Шіфмаєр, парафіяльний священик Єпіскопальної Церкви Відкупителя в Гюстоні, Тексасі, сказав, так як наводить його журнал Newsweek з 25-го червня, 1973 р., ще одна причина цього є, „що єпіскопальники дуже прагнуть публічного Християнства”. Цей журнал натякає, що для багатьох католиків, говорити різними мовами заступає „чудодійні медалі’, „новіни” (дев’ятиденне захоплення у молитвах переважно, щоб здобути якоїсь спеціяльної ласки) та інші побожності Марії, які перед другим з’їздом церковної Ватиканської Ради були головні точки популярного католицизму. У Кореї, Індонезії, Філіппінських Островах, Японії, Малайзії та по інших частинах світу також збільшається зацікавлення у „мовах” та інших „дарах”.

Між протестантськими групами „п’ятдесятників” слухачі можуть відповідати на хвилюючу промову священика. Фортепіана гучно відбивають ритм „рок” музики. Барабани та ритмичні оплески додають до галасу. Слухачі коливаються, трясуться та стогнуть, в той час, як на заді церкви маленька дитина може відбивати такт маленьким бубоном. Молитву виють зойками, яку журнал Time назвав „велике голосіння стогонів та крику”. По таких зібраннях вимагають, щоб навернені „прийняли Ісуса”, і щоб молилися за святим духом, який вони вірять дасть їм силу молитися „чужими мовами” незнані для людей.

День П’ятдесятниці

Цей рух називають „П’ятдесятники”, бо люди помилково вірять, що подібне відбувалося у день св’ята П ятдесятниці 33 р. З.Д. Того дня коло 120 Христових вірних послідовників отримали святого духа, так, як Ісус обіцяв. (Ів. 14:26) Ці послідовники отримали чудовий дар навчати чужинців у їхніх власних мовах. Через цей дар „мов” люди з принаймні 15 різних країн, які посходилися до Єрусалиму на свято могли розуміти їх. Люди прибули з трьох континентів — від Месопотамії на сході, з Риму на заході, Лівії та Єгипту на півдні. Всі слухали в рідних мовах „про чудові речі Божі”. Вислухавши і відповівши на все це, багато пізніше взяли цю захоплюючу вістку до своїх країн і домів, скоро поширюючи її по дуже великій околиці.— Дії 2:5—11.

Ті перші християни не промовляли „незнаними мовами”, ані „мовами ангелів”, і не молилися до Бога нерозбірливими мовами, так, як роблять „П’ятдесятники” сьогодні. Вони промовляли чужими мовами. Тому то, славний французький Dictionnaire de la Bible (Словник Біблії) через Віґора, правильно каже про те, що сталося на свято П’ятдесятниці: „Це не були якісь вигадані мови, ані нерозбірливі крики, ані бурхливі вислови, але були мови, яких інші люди могли розуміти, якими то мовами святий дух тимчасово комунікував з деякими вірними”.— Том 4-ий, графа 80.

„Чужі мови” мали перестати

Чи говорити „чужими мовами” є частиною Християнства сьогодні? Важним є, чи ми вважаємо ці „мови” бути чужі, так як вони вживалися на свято П’ятдесятниці, або чи за помічника у молитві так, як сучасні „пятдесятники” вживають їх. Віруючі в те, що християни повинні говорити „чужими мовами” будуть дуже здивовані прочитати у своїх власних Бібліях, де апостол Павло точно наказував, що колись ці чудові мови закінчаться. Він писав: „Хоч мови існують — замовкнуть (перестануть)”.— 1 Кор. 13:8.

Також багатьох „п’ятдесятників” може здивувати довідатися, що не всі перші християни говорили чужими „мовами”. Павло писав християнському зборові у Коринті: „Чи ж мовами всі розмовляють?”— 1 Кор. 12:30.

По суті, виглядає, що збір у Коринті надавав завеликого значення цій справі про мови. Павло писав їм не робити так. Він питає: „Як прийду я до вас, браття, і до вас говорити буду чужою мовою, то який вам пожиток зроблю. . .”? хіба він пояснив би їм мовою, яку вони могли зрозуміти. Він каже, що так як з музичними інструментами, голос не повинен видавати „невиразних” звуків. Він не повинен говорити „на вітер”. Мова повинна бути „легкозрозуміла”, щоб присутні розуміли „що говориться”.— 1 Кор. 14:6—9.

На початку християнського збору таких чудових дарів було потрібно, а особливо, щоб потвердити, що Божа ласка перейшла від юдейського народу до нового християнського збору. (Євр. 2:2—4) Більше, як 1.500 років раніше на горі Сінай відбувалися чудеса, доказати, що Бог дав євреям Закон-угоду через Мойсея. Коли той факт був доказаний, то чудеса зникли. (2 Мойс. 19:16—19) Тепер, подібними чудесами показувалося, що Божа ласка перейшла до нової християнської системи. І коли цей факт був заснований, то ці чудеса також перестали відбуватися.

У Писанні немає нічого показати, що після П’ятдесятниці хтось отримував цей дар, за винятком одного або більше апостолів, яких Ісус Сам вибрав.a Отже, коли остання особа, яка отримала цей чудовий дар духа від апостолів померла, то ці спеціальні дари, так як Павло передсказав ,перестали’, закінчилися або замовкли.

А які дари духа залишилися? Ті, що надхнений апостол сказав мали залишитися. Він не сказав, що мови залишуться, але сказав: „Тепер залишаються віра, надія, любов,— оці три. А найбільша між ними — любов”.— 1 Кор. 13:8—13.

Джерело чужих мов між „п’ятдесятниками”

Але, що сказати про сучасні мови „п’ятдесятників” так, як є в так званому Християнстві? Інакше від проповідування на свято П’ятдесятниці, ці сучасні групи кажуть, що говорити „мовами” (glossolalia) є нібито молитва. Вони пояснюють, що людською мовою можна вимовляти „Бог є добрий”, „Бог є любов”, „Бог є милий”. Але вони вірять, що коли віддають себе вимовляти незнані слова („голосні звуки та приголосні, голосні та приголосні, нехай пливуть”, сказав один протестантський священик людям, які не могли дістати цей „дар”), вони дозволяють духові „установлювати у вас досконалу молитву”, яку, коли б не було чужих мов, не було б можливо висловлювати.

Доналд П. Меріфілд, єзуїтський президент Лойола Університету, який молиться в такий спосіб каже, що мови є „добра форма молитви і хвала Богові”.

Проте, незважаючи на це, оскільки надхнений апостол сказав, що цей дар закінчиться, то сучасна практика говорити чужими мовами не може походити з того самого джерела, як мови перших християнів. Не всі чуда, яких виконували в Ісусове ім’я походять від Нього. Він передсказав: „Багато-хто скажуть Мені того дня, ,Господи, Господи, хіба ми не ім’ям Твоїм пророкували, хіба не ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас”.— Мат. 7:22, 23.

Президент Лойола Університету, Меріфілд, який вже багато років промовляє чужими мовами, каже: „Говорити чужими мовами може бути істеричний (нервово-емоційний) досвід, або, так як дехто каже, диявольський”.

Тодд Г. Фаст, священик Св. Клементс Єпіскопальної Церкви, Гантінґтон Парк, Каліфорнії, який говорить чужими мовами ще від 1969 р., сказав: „Справа про чужі мови є спірна. Диявол впливає на нас різними способами. Коли ми приходимо під хрещення Святого Духа [якого п’ятдесятники вірять говорити чужими мовами є знак], то він дійсно нападає”. Чи ж можемо припускати, що Ісус Христос буде „знати” або признавати тих, що беруть участь у такій практиці?

Писання перестерігають про „чини Сатани — буде з усякою силою й знаками та з неправдивими чудами”.— 2 Сол. 2:9.

Від християнів вимагається розумної мови, а не якесь базікання

На п’ятирічному зібранні Товариства Навчання П’ятдесятників, в Анн Арборі, Мічігані, у грудні, 1975 р., назарейський священик, Тимофій Смит, славний історик з Іван Гопкинс Університету признав, що „говорити чужими мовами”, так як практикують „п’ятдесятники”, не є по-біблійному. Він признав, що говорити чужою мовою приваблює людей „через її таємниці” і тому, що „перевищує доцільність або логіку”. Однак, він сказав, що сучасне вживання чужих мов є „помилкове обходження” засноване на незрозумінні Писання. Смит твердив, що „чужі мови” у „Новому Заповіті” були знані мови або діалекти, а не таємниці. Він твердив, що цілий намір Писання є „розсудливість та зрозумілість”, і що говорити незнаними мовами поражає розуміння. Роблячи висновок, що „у Новому Заповіті, ранній церкві, або в історії, немає жодного доказу такого релігійного вживання чужих мов”, Смит звертається до провідників п’ятдесятників „відповідально вживати розумову чесність, щоб поправити таке неправильне вживання”.— Christianity Today, 2-го січня, 1976 р.

Так, треба бути чесним також, коли представляємо те, що Писання кажуть. Крім цього, правдиві послідовники Ісуса Христа повинні говорити від свого серця і розуму, а не базікати мовою, якої самі, ані інші не розуміють. Християни будуть уживати мову, що досягне розум і серце, щоб слухаючі могли сказати, не через хвилювання, але інтелігентно: „Бог справді між вами”.— 1 Кор. 14:24, 25.

[Примітка]