Анна — жінка, яка знайшла втіху в молитві
БЕЗДІТНА Анна жила за часу, коли жінки вважали неплідність бути страшенним прокляттям, їхні почуття були подібними до почувань Рахілі, яка з розпачі сказала своєму чоловікові, Якову: „Дай мені синів! А коли ні, то я вмираю”. (1 Мойс. 30:1) Анна також відчувала несповнення свого жіноцтва, тому що не родила дітей. Факт, що вона була одною з двох дружин Елкана, збільшувало проблему. А особливо тому, що через його дружину Пеніну, Елкана мав сини й дочки.
Коли Елкана, з своєю родиною подорожував до святині поклоніння в Шіло, то Пеніна користалась цим станом, щоб дратувати й глузувати з Анни через її безплідність. Анна починала плакати і не їла своєї частини жертовного обіду. Чоловік старався потішити її, кажучи: „Анно, чого ти плачеш і чому не їси? І чого сумне твоє серце? Чи ж я не ліпший тобі за десятьох синів?”— 1 Сам. 1:2—8.
Зрештою, Анна передала всі свої турботи Богові Єгові. Одного разу, у Шіло, вона відступила від столу і „молилася до Господа [Єгови] та плакала гірко”. (1 Сам. 1:9, 10) Дуже щиро, Анна благала: „Господи [Єгово, НС, анг.] Саваоте, якщо дійсно споглянеш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці нащадка чоловічої статі, то я дам його Господеві [Єгові, НС,] на всі дні життя його, а бритва не торкнеться його голови”.— 1 Сам. 1:11.
Тому що тільки її губи порушувалися, як вона, з серця свого, виказувала своє горе перед Богом Єговою, то первосвященик Ілій помилково зробив висновок, що вона була п’яна і докорив їй за це. Але Анна скоро пояснила: „Ні, пане мій,— я жінка скорбна духом, а вина та п’янкого напою не пила я. І я вилила душу свою перед Господнім [Єгови, НС,] лицем. Не вважай своєї невільниці за негідницю, бо я говорила аж доти з великої своєї скорботи та з туги своєї”.— 1 Сам. 1:15, 16.
Зрозумівши свою помилку, Ілій побажав їй Божого благословення, кажучи: „Іди з миром! А Бог Ізраїля дасть тобі бажання твоє, яке ти від Нього жадала”.— 1 Сам. 1:17.
Як молитва Анни, разом зі словами Ілії впливали на неї? Вона знайшла дійсну втіху. Вона почала знову їсти, і „обличчя її не було вже сумне”. (1 Сам. 1:18) Передавши справу Богові Єгові, вона вже не відчувала глибокого смутку. Анна знала, що Всевишній цікавився нею, як особою, і з довір’ям зверталась до Нього за поміччю. Хоч не знала, що з цього вийде, Анна таки втішалась душевним миром. Вона мабуть знала, що її бездітність закінчиться, або що Бог Єгова якимсь іншим способом наповнить недостачу наслідком її бездітности.
Анна не помилилася в тому, що поклала своє довір’я на Всемогутнього Бога. Вона породила хлопчика і назвала його Самуїл. Відлучивши його, Анна віддала Самуїла для служби у скинії. (1 Сам. 1:19—28) Тому що Біблія згадує про родовідний набір для Левитів „від віку трьох літ і вище”, то може бути, що хлопчині в той час уже було три роки.— 2 Хрон. 31:16.
Оцінюючи добрість Єгови, Анна подякувала Йому в молитві. Ця молитва прославляла Єгову, як Такого, Якому немає рівні. Анна сказала: „Немає святого, подібного Господу [Єгові, НС,], немає нікого, крім Тебе, і скелі немає, як Бог наш”. (1 Сам. 2:2) Особисто, Анна зазнала, що Всевишній є немов та тверда скеля, тобто вірогідний і стійкий. На Нього справді можна покладатись.
Для Анни ще були додаткові благословення. Одного разу, коли вона з своїм чоловіком прийшла в Шіло, то Ілій поблагословив їх, кажучи: „Нехай Господь [Єгова, НС,] дасть тобі нащадків від цієї жінки, за відданого [Самуїла], що Господь [Єгова, НС] узяв”. (1 Сам. 2:20) Анна раділа сповненням того благословення. З часом її народилось ще троє хлопців і двоє дівчат.— 1 Сам. 2:21.
Так як Анна знайшла втіху в молитві, ми теж можемо підбадьорюватись, коли будемо складати всі наші журби на Бога Єгову. Він відповість на всі наші просьби, які є в гармонії з Його наміром. Отже, коли відкриваємо душу нашому небесному Отцю, то так як Анна, „більше не турбуймося про себе”, з довір’ям, що Він усуне наш тягар, який би то він не був, або допоможе нам зносити його.