Ісусів чудовий вчинок покірності
ОДНА з видатних рис Ісуса Христа є Його покірність. Він добровільно віддав Свою високу посаду на небесах, щоб стати чоловіком „мало меншим від ангелів”. (Євр. 2:7; Фил. 2:5—7) Тоді, коли був на землі, Він не хотів, щоб Йому служили, але покірно служив іншим. (Мат. 20:28) Однак, Його чудовий акт покірности ще є майбутній, коли Він буде „Цар над царями, і Господь над панами”. (Об. 19:16) Про це згадується в 1 Коринтян 15:24, де читаємо: „А потому кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві”. Щоб оціняти, що це включає, перше треба застановитися над тим, чому намір Єгови є, щоб Його Син володів, як Цар.
Коли Бог Єгова створив перших людей, Адама й Єву, то Він хотів, щоб вони були завжди в Його любові й в досконалій єдності з Ним. Він створив їх у такий спосіб, що вони могли мати вічне життя, лише коли будуть тримати добре споріднення з Ним через досконалу слухняність. Коли Адам і Єва переступили Божий закон, то відчужилися від їхнього Творця і загубили духовні зв’язки, яких їм було потрібно для життя. Загубивши свою досконалість, Адам не міг мати досконалих дітей. „Тому то”, каже Біблія, „як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили”. (Рим. 5:12) Тому, що гріх значить не дотримувати досконалої покірности до Бога, то все людство таким чином втратило єдність з своїм Творцем.
То не була Божа воля, проте, щоб цей стан продовжувався. Це можна бачити з того, що апостол Павло писав про Христове володіння, в 1 Коринтян 15:25, 26: „Бо належить Йому царювати, аж доки Він [Бог] не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми. Як ворог останній — смерть знищиться”. Щоб знищити смерть, то треба усунути всі людські слабкості й недосконалості. Це є потрібно, бо так, як Біблія заявляє: „Жало ж смерти — то гріх”. (1 Кор. 15:56) Згідно з Об’явленням 20:4, „тисячу років” є відложено для Христа, разом із групою співцарів відкуплених з-поміж людства, щоб знищити смерть і відновити людство до досконалого стану.
Про цей розпорядок визволити людство від поневолення гріхом і смертю символічно говориться в Об’явленні 22:1, 2. Там апостол Іван говорить про те, що ангел відкрив йому у видінні: „І показав він мені чисту ріку живої води, ясну, мов кришталь, що випливала з престолу Бога й Агнця. . . . І по цей бік і по той бік ріки — дерево життя, що родить дванадцять раз плоди, кожного місяця приносячи плід свій. А листя дерев — на вздоровлення народів”.
Біблія дуже ясно показує, що пляму гріха можна усунути лише на основі Ісусової жертви. Апостол Іван писав під надхненням: „Кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха”. (1 Ів. 1:7) Отже „ріка живої води”, з деревами по обох берегах, представляє Божі забезпечення і розпорядок на життя, між якими є гріх-покриваючі користі жертви Його Сина. Тому „ріка живої води” і дерева є символ Божих забезпечень життя, то щоб користати з тих забезпечень треба вірити у відкупляючі користі Ісусової крови.— Об. 22:17.
Така віра мусить виявлятися діями, бо Біблія говорить: „Віра без діл — мертва”. (Як. 2:26) А яких діл вимагається? Покірно треба відповідати на провід Божого царства в руках Христа та Його співцарів. Коли особи будуть вірно коритися володінню Царства протягом Христового тисячолітнього царювання і користати з покриваючих забезпечень Його жертви, то будуть ставати досконалими.
Що людство буде поступово приходити до досконалого стану натякає символічний опис Божих забезпечень на життя. Дерева по боках „ріки води життя” родять свої плоди кожного місяця. Коли б треба було лише раз користати з Божих забезпечень на життя, то не треба було б такого регулярного та певного постачання життя-підкріпляючих плодів.
Крім цього, щоб допомогти людству, Ісус Христос з Його співцарями будуть уживати земних представників. Це будуть люди видатної посвяти до правильного, маючи правдиву любов один до одного. Між ними будуть вірні люди з земної родини Ісуса. Тому що Ісус Христос воскрешає їх до життя, то вони стануть Його дітьми.— Пс. 45:17.
Ясно є, що Месіянське царство стало потрібне в Божім намірі лише тому, що людство згрішило і вмирає. Коли усунуться всі сліди гріха, то вже більше не треба буде Месіянського царства володіти в цьому відношенні. Проте, те царство не закінчиться буйним „знищенням”, тому що плоди його гарних діл будуть вічно залишатися. (Дан. 7:14) Здається з цієї причини Писання кажуть, що Христове володіння „не буде мати кінця”.— Іс. 9:7; Луки 1:33; Об. 11:15.
При кінці Свого тисячолітнього царювання, Ісус Христос вже виконає Своє завдання привести людство до досконалого стану. У правдивій покірності Він тоді зможе передати Своєму Отцю владу, яку мав над людством у позиції „Царя царів і Господь над панами”. Таким чином сповняться слова записані в 1 Коринтян 15:28: „А коли Йому [Синові] все Він упокорить, тоді й Сам Син упокориться Тому, Хто все впокорив Йому, щоб Бог був у всьому все”. Наслідуючи цей приклад, Його співцарі і земні представники Царства радо і покірно віддадуть свої посади. Тоді всі люди стануть, як рівні перед Богом, без хвороб та недосконалостей.
А як це знання повинно впливати на нас тепер? Воно повинно нагадувати нам, що в християнському зборі позиції не є найважніші. Не відповідальність або авторитет, які даються особі, але те, що хтось є як особа й її похвалене споріднення з Богом є дійсно важна річ. У християнському зборі немає „великих осіб”; навіть старші або надзирателі є лише слуги своїм братам. (Мат. 20:25—27) Крім цього, виглядає, що розпорядок старших або надзирателів сьогодні і протягом Христового тисячолітнього царювання може бути лише тимчасовий, і що може продовжуватися лише до часу, коли людство стане досконале перед Богом Єговою. Справді, це вирозуміння кладе наголос там, де він повинен бути — на Всевишнього Суверена, Бога Єгову.
Отже, наслідуймо Ісуса Христа і залишаймося покірні перед нашим Творцем, пам’ятаючи найважнішу річ, що похвалене споріднення з Ним приносить вічне багатство. (Прип. 22:4) Якщо зробимо так, то можемо мати привілей стати між тими, які побачать Ісусів чудовий вчинок покірности — коли Він передасть царство Своєму Богові й Отцю.