„Розмишляйте у ваших серцях”
ЧАСАМИ слова та вчинки інших можуть дуже роздратувати людину. Коли ви зустрічаєте таке роздратовання, то що ви повинні робити? Біблія радить: „Гнівайтеся, та не грішіть; на ложах своїх розмишляйте у ваших серцях, та й мовчіть”.— Пс. 4:5.
У цій пораді маємо правдиву мудрість. Особа може правильно дуже занепокоїтися. Але це особливо тоді треба запанувати над собою. Небезпека є, що роздратована особа кинеться на того, що роздратував її, щоб помститися і таким чином згрішить проти нього. Це може довести до буйної сварки. У роздратованому стані люди часто так поводяться, що пізніше сильно жалують. Сьогодні звичайно чути, як люди, коли дуже розгніваються вбивають своїх рідних і знайомих. Так, порада, щоб заспокоювати своє хвилювання вночі справді є мудра.
Щоб не діяти необачно, то добре є перше подумати про те, які наслідки будуть від того, що будемо говорити або робити. В одному випадку, коли Божий слуга Давид не послухав цієї поради і дуже розгнівався на чоловіка Навала, то він майже вчинив душогубство. Ось що сталося:
Давид і його вояки добре охороняли Навалове стадо і пастухів. Пізніше, тому що було показано Навалові таку добрість, Давид послав своїх посланців до нього з поздоровленням і просив матеріальної допомоги. Не звертаючи уваги на користі, які він мав від Давида та його війська, Навал дуже розкричався на посланців. Довідавшись про це, Давид постановив убити Навала разом із усіма мужчинами його дому. Але дружина Навала, Авіґаїла, швидко приготовила харчі, підійшла до Давида, і просила, щоб він не брав цієї справи у свої руки.— 1 Сам. 25:5—31.
Її слова дотикнули Давидове серце, спонукуючи його сказати: „Благословенний Господь [Єгова], Бог Ізраїлів, що послав тебе на це навпроти мене! І благословенний розум твій, і благословенна ти, що стримала мене цього дня, щоб я не пішов на пролиття крови, і щоб рука моя не відімстила за мене”.— 1 Сам. 25:32, 33.
Так як це було у справі Давида, запанувати над гнівом не завжди є легко. Проте, це дуже поможе, коли ми не будемо занадто турбуватися собою або занадто журитися про своє власне ім’я. Це можна бачити з того, що сталося з царем Саулом. Коли його перше було вибрано на царя Ізраїля, він був скромний і покірний чоловік. Перед його помазанням на царя він сказав пророкові Самуїлові: „Чи ж я не веніяминівець, із найменших Ізраїлевих племен? А рід мій найменший з усіх родів Веніяминового племени?” (1 Сам. 9:21) Пізніше коли деякі нешанобливо говорили про нього, таке скромне відношення помогло йому обминути поквапні вчинки. Писання говорить: „А негідні сини говорили: ,Що, нас спасе отакий?’ І гордували ним, і не принесли йому дара. Та він мовчав”.— 1 Сам. 10:27.
Коли вгамовуємо наше роздратовання, то важно є пам’ятати наше споріднення з Творцем. Бог Єгова не похвалює тих, що тішуться нещастям ворога, тому що така радість відбиває мстивого духа. У Приповістці 24:17, 18, маємо пересторогу: „Не тішся, як ворог твій падає, а коли він спіткнеться, хай серце твоє не радіє, щоб Господь [Єгова] не побачив, і це не було в Його очах лихим”.
Особа може поставити себе в небезпеку перед Богом Єговою, коли дозволить роздратованню розвиватися у гірку ворожнечу. Таким чином особа привлащує за своє право те, що належить лише до Бога: „Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь [Єгова]”. (Рим. 12:19) Тому то Приповістка 24:29 радить: „Не кажи: ,Як зробив він мені, так зроблю я йому, верну людині за чином її!’ ” Особа, що бере справу в свої руки може загубити нагоду дістати милосердя від Бога Єгови, коли вона стане на суд перед Ним.
Коли не будемо контролювати себе, то можемо втратити особисту повагу. Біблійна приповістка ось що говорить: „Нерозумного гнів пізнається відразу, розумний же мовчки ховає зневагу”. (Прип. 12:16) Коли хтось занадто розхвилюється через якусь особисту образу і тоді поводиться необачно робить себе дурнем в очах інших. Але мудра людина не звертає уваги на дратуючі слова або вчинки. Коли вона вгамує свій язик і стримує свої вчинки, то не буде робити своє безчестя великою справою. Вона дозволяє безчестю завмерти, немов воно ніколи не існувало. Особа зберігає свою поважність, як і спокій розума і не принижує себе безчесними словами.
Крім цього, особа, яка запанує над собою, набуває моральної перемоги. І це було правда про Ісуса Христа. Він міг сказати Своїм учням: „Будьте відважні: Я світ переміг!” (Ів. 16:33) Хоч Йому погрожували і лихословили Його, то Ісус ніколи не звертався до світських способів. Апостол Петро писав про Нього: „Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо”. (1 Пет. 2:23) Тому що світові не вдалося змусити Ісуса віддячуватися, то світ був поборений перед Ним. Ісус був переможець. То є справді варта набути подібної перемоги.
Часами навіть ті, що роздратують нас можуть скористати з нашого спокою. Про добрі наслідки, яких наша добрість може придбати їм говориться в Приповістці 25:21, 22: „Якщо голодує твій ворог,— нагодуй його хлібом, а як спрагнений він водою напій ти його, бо цим пригортаєш ти жар на його голову, і Господь [Єгова] надолужить тобі”. Через таку добрість, особа, що спричиняє непотрібну тривогу може засоромитися і серйозно задуматися над своїми словами та вчинками. Через це вона може змінитися і виявити свої кращі риси. Навіть якщо б це не сталося, то особа, яка тримає самоконтролю і не віддячується злом, з довір’ям може надіятися на Творця, що Він дасть їй нагороду.
Справді, що ми будемо мудрі, коли будемо ,розмишляти в наших серцях’ і запануємо над собою. З цим наміром, було б добре розвивати скромність та покірність. Ми також повинні вважати, щоб не поспішати мовою та вчинками. Таким чином не поставимо свій стан перед Богом Єговою в небезпеку; це збереже нашу повагу і ми набудемо моральної перемоги, а навіть можемо допомогти відповідальним за нашу тривогу змінитися на краще.