Бог Не Знеохочується

“ДЛЯ нас, що маємо привілей відсунути на бік заслону твоєго універсу, вчи нас, щоб наше ціле завдання було любити тебе нашого Бога й хоронити заповіді.” Так молився капелян воєнного корабля Сполучених Штатів перед тим, як його уряд розпочав випробування атомних бомб. Ця молитва спонукала колюмніста з Лонґ Біч, Каліфорнія, Індепендент, й, Гарріса, сказати, між іншими таке:

“Припустім, що є принаймні одна заповідь якої капелян воєнного корабля не всилі викликати, тоді здається було б трохи незручно наказувати (людей) ‘Не вбивай’ перед вибухом бомби силою кількох міліонів тонів динаміту (ТНТ), котра може вбити кілька сот тисяч з Його дітей.” Гарріс опісля глумливо підгадав більше реалістичну молитву, котру він розпочав, кажучи:

“О, Господи, будь милосердний до нас, що маємо гордість і сміливість звільнити найбільшу нищительну силу натури.” Відтак він просив у Бога охорони від всякого і ріжного нещастя й спустошення, яке атомна бомба може спричинити на уми, нервову систему, легені, серце, нутрощі, і т. п.

Відтак Гарріс закінчив свою глузливу молитву, кажучи: “Порази цими катастрофами ворогів, не нас, а ми обітуємо любити Тебе й хоронити заповіді — всі опріч однієї, О Господи.”

“Це принаймні,” він далі сказав, “було б більше чесною й значучою молитвою. Не було б дурниць, гіпокризії, ані побожного теольоґічного джорґану, щоб приховати й виправдати ціль і силу бомби. Господь, я певний, не вислухає таку молитву — але вона принаймні не була б зневагою для Його розуму й образою для Його доброзичливості. Часом я думаю, що він більше знеохочений через засліплення його пастирів, як через безглуздя його овець.”

Із повищого бачимо, що колумніст часопису має більше вирозуміння про Божі вимоги для молитви як духовник має, бо найперше потрібно чесноти й щирості. Що саме Бог думає про такі молитви, яку капелян виповів, його Слово каже нам: “І коли ви простягаєте руки ваші в (молитві), то я одвертаю очі мої від вас, і як ви умножуєте молитви ваші, то я їх не чую, ваші бо руки повні крови.” І знову: “Тоді кликати муть мене,— та не озвуся; з досвідку шукати будуть,— та не знайдуть мене. За те, що знання зненавиділи й страху Єгови не прийняли.”— Іса. 1:15, ПС; Прип. 1:28, 29.

Але в одній точці Гарріс помиляється — якщо він думає, що Бог знеохочується, або стає засмучений або знемагається із того, як хтось з його сотворінь поступає. Це було б признання, що він не є все-мудрим, ані все-сильним. Чи він не предсказав цієї ситуації? Він предсказав: “Це ж відай, що в останні дні настануть времена люті. Будуть бо люди самолюбці, . . . маючи образ благовістя, сили ж його відцурались.” Коли ж обставини приходять які він предсказав, то він не має причини бути знеохоченим.— 2 Тим. 3:1—5.

Також, помимо того, що люди можуть або не можуть робити, його замір відносно землі й чоловіка буде здійснений, так як він запевняв нас: “Те що я призначив, Я — і доведу це до кінця; призначив — і здійсню.” Й які його заміри відносно землі? “На святій горі в мене одні одним шкодити не будуть, бо земля так повна буде розумінням про Єгову, як водою море.”— Іса. 46:11; 11:9, АС.

І справді, з огляду на ці правди й факти, то можна з довірям твердити, що Бог не знеохочується, помимо того, що люди роблять. Щоб помогти людям доброї волі користати із сповнення Божого заміру відносно землі й чоловіка, то це замір цього журнала.