Божественне зцілення на звершене життя (Докінчення)
“Він сціляє всі недуги твої; він вибавляє тебе від смерти.”— Пс. 103:3, 4, Мо.
17, 18. Чому Ісус не наслідував приповісти назарян, “Лікарю, вилічи себе”?
ВІДНОСНО цього Ісус не поступав по гаслу, “Лікарю, вилічи себе.” В Його власному місті Назареті, коли проповідував своїм старим знайомим в їх синагозі, Він сказав: “Певно скажете мені приповість оцю: Лікарю, вилічи себе самого; про що ми чули, що сталось у Капернаумі, зроби й тут у своїй країні.” Під цим Його давні односельчани розуміли, що Він повинен ужити своєї чудотворної сили на своїх давніх сусідах на людях з Його міста де Він був вихований, цим неначе кажучи, лікування починається від дому, для користі найперше власної. “Він же сказав: Направду кажу вам: Що ні один пророк не є приємний в отчині своїй. По правді кажу вам: Багато вдовиць було за днів Іллі в Ізраїлі, як зачинилось небо на три роки й шість місяців, і голоднеча велика стала по всій землі; та й до жодної з них не послано Іллю, тільки в Сарепту Сидонську до жінки вдовиці. І багато прокажених було з Єлисея пророка в Ізраїлі, та й жодний з них не очистився, тільки Нааман Сириянин.” Ісус старавсь промовити до своїх давніх односельчан своєю проповіддю радше чим чудотворним сціленням недуг. Коли б наслідував їхню ідею, “Лікарю, вилічи себе,” то Його не вигнали б з міста й не погрозили б каменуванням на смерть.— Луки 4:16—30, НС.
18 Проте Матвія 13:58 каже нам: “І не зробив там многих чудес через недовірство їх.” (НС) Свої чуда сцілення Він виконував на сторонніх, як це і старинний пророк Ілля робив. Він знав, що зцілююча сила не була дана для особистої користі, але як знак для сторонніх, як і дар мов: “Тим же язики на ознаку не тим, хто вірує, а невірним; пророцтво ж не невірним, а віруючим.” (1 Кор. 14:22, НС) Той обдарований силою божественного зцілення не мав зціляти самий себе.
19, 20. Що напрям Єлисея показує відносно самолікування і плати за чудотворне зцілення?
19 Коли б такий обдарований силою чоловік ужив своєї сили самолюбно, щоб держати себе в доброму здоровлю, і не допускав до випадків або переслідування, тоді чи він рішив би умерти або дозволити собі на смерть? Пророк Єлисей настав по Іллі, та Єлисей був ужитий, щоб воскресити хлопця до життя і оздоровити чужинця, Наамана, від його прокази, і творити інші чуда. Але чи він оздоровив самий себе або молився про чудотворне сцілення? Вірна історія каже нам: “Як занедужав був Єлисей, і в тій недузі мав умерти, прийшов Йоас, цар Ізраїлський, до його та й плакав над ним.” На його смертельній постелі Єлисей ужив своєї пророчої сили для царя Йоаса, але чудотворної сили для свого уздоровлення він не ужив. “І вмер Єлисей, і поховано його.” Тоді що сталося? “І сталося, що ховали одного чоловіка, та як побачили ватагу, вкинули чоловіка в Єлисея гріб, а він, падаючи торкнувся об кості Єлисея, й ожив та й знявсь на ноги.”— 2 Цар. 13:14—21.
20 Оті факти попирають те, що сила сцілення мала бути ужита для інших, а не для особистої вигоди цілителя. Ані цілитель не мав збагачувати себе таким зціленням і приймати фінансову плату або матеріальну нагороду за його чуда. Єлисей відмовився був взяти винагороду від Наамана за очищення його з прокази, але за те віддав хвалу Богу. Отже коли його слуга Гехазій з підступом старався взяти нагороду предложену і мильно ужив ім’я Єлисея, за те він був прокажений недугою від якої Нааман був очищений. (2 Цар. 5:1—27) Ті, що позірно вдають, що вони виконують божественне зцілення й приймають плату або нагороду або беруть грошові збори за це, роблять себе нечистими перед Богом. Ісус так поучив обдарованих (силою зцілення) апостолів: “Дармо взяли, дармо дайте.”
21, 22. Що такі справи, як Євтиха, Епафродита і Трофіма показують?
21 Возьмім тепер апостола Павла, як дальший приклад. Одного разу він проповідував аж до півночі і чоловік на ім’я Євтих, що сидів коло вікна, заснув і впав з третьої осади, і підняли його мертвого. Павло увільнив себе від всякої вини через повернення Євтиха до життя. Це було випадкове чудо на чоловіку у зборі, який мав випадок.— Діяння 20:7—12.
22 Та що ж скажемо про здоровля інших членів у зборі? Був там чоловік Епафродит з Филипії, про якого Павло пише: “Занедужав мало що не до смерти, та Бог помилував його; не його ж тільки, та й мене, щоб не було мені смутку на смуток . . . . тим що за діло Христове був близько смерти, не дбаючи своє життя, аби сповнити недостаток служення вашого мені.” (Филип. 2:25—30, НС) Та тут нема й сліду думки, щоб Павло створив божественне зцілення, щоб спасти Епафродита від смерті. Ані він не перешкоджав йому прийти до самих воріт смерті, помимо того, що цей співробітник був великою поміччю для Павла. Та Бог благословив ті засоби, що були ужиті, щоб привести його до здоровля і так Бог помилував недужого брата. До речі, коли б Епафродит не спав у смерті, але зараз пішов до неба при смерті, то чи збавлення його для дальшого земного життя було б милосердям для нього? Опріч нього був там і Трофім. У Павловім останнім листі перед смертю в Римі він писав до Тимотея: “а Трофіма зоставив я в Милеті недужного.” (2 Тим. 4:20, НС) Чому ж тоді, обдарованим силою зцілення Павло полишив Трофіма недужим, і чому Трофім не просив Павла, щоб він ужив його дару духа і оздоровив його? Авжеж тому, що чудотворна сила не мала бути ужита для нашої особистої вигоди або для рятунку посвячених християн у зборі.
23. Чи Павло ужив або поручав божественне сцілення для Тимотея?
23 Був там ще один товариш і співробітник Павлів, який був поражений хронічною недугою, Тимотей. Він терпів на шлункове недомагання і часто хорував. Чи Павло ужив свого дару для нього і чудотворною силою вигнав його болі, щоб вони не повернули? Або чи він сказав: “Тимотею, ужий віри і молися до Бога помочи, щоб Він поставив тебе в ліпшому тілесному стані для служення добрій новині”? Послухайте, що Павло приписав Тимотею: “Вже не пий води, а потроху приймай вина, ради шлунку твого і частих твоїх недугів.” (1 Тим. 5:23, НС) Тимотей можливо цілком здержувався від алкоголю; ми цього не знаємо напевно. Але пиття води шкодило йому і так спричиняло Тимотею біль. Павло сказав йому як розумно поступити; та не піти до аптеки і дістати аптекарське спеціальне вино для внутрішніх розладів (як це прогібіціоністи кажуть), але “уживай трохи вина”, не вказуючи якого.
24. Що це доказує, що Лука супроводжував Павла?
24 Та й самий Павло не був цілком здоровий, як цю думку підсувають ріжні Писання. Лука описує про себе, як він супроводжував Павла в місійній дорозі, від Трої, в Малій Азиї. І яке було заняття Луки? Павло каже нам оцими словами: “Витає вас Лука, любий лікар.” (Кол. 4:14, НС) Та не в духовому значінню але в фізичному Лука був лікарем. Розумний висновок є, що Павло мав його з собою для лікарської обслуги, яку він міг дати Павлові й його спів-місіонерам. Коли б правдиві християни були під обов’язком обмежити себе до лікування вірою й божественного сцілення, тоді воно не годилось для Луки як християнина практикувати його фах, а особливо на своїх співтоваришах у службі.
25. Отже з повищих фактів ми виносимо, що можна або не можна робити?
25 На підставі тих фактів у Писаннях ми правильно заключаємо, що коли ми попадемо в недугу або певні болі прийдуть на нас із віком, тоді ми можемо звернутися до природних метод лікування, або медицини. Ми можемо вдатися до лікарів із школи, яка здається для нас найліпшою. Ми можемо йти до санаторія або лікарні або можемо піддатися операції хірурґа. Такі методи лікування не є заборонені для християнської віри. Нам не потребуємо затягувати з властивого лікування через молитви й очікування на чудотворне божественне зцілення. Це є помилка молитися й ждати на відповідь. Чому? Перше, тому що таке зцілення не є для віруючих, а друге, що дар зцілення через святого духа вже проминув. Уживати зцілення вірою це принесе нам духову шкоду, тому що ті, що виконують їх фах, не виконують силою Божого духа, але силою Зводителя. Їх навчання й діла доказують, що це вони роблять. Коли б вони розуміли Писання, тоді вони не робили б цього бизнесу.