ЛИХО, СТРАЖДАННЯ

Грецьке слово тлı́псіс, яке здебільшого стосується горя, утисків чи смутку, пов’язаних зі складними обставинами, в «Перекладі нового світу» українською мовою передано такими словами як «лихо», «страждання», «біль», «випробування», «гоніння». Воно вживається у зв’язку з пологами (Ів 16:21), переслідуваннями (Мт 24:9; Дії 11:19; 20:23; 2Кр 1:8; Єв 10:33; Об 1:9), ув’язненням (Об 2:10), бідністю й іншими труднощами, з якими стикаються сироти і вдови (Як 1:27), голодом (Дії 7:11) та покаранням за гріхи (Рм 2:9; Об 2:22). Біль, згаданий у 2 Коринфян 2:4, очевидно, стосується переживань, які зазнавав Павло через неправильну поведінку християн у Коринфі і через те, що йому довелось суворо докорити їм.

Одруження приносить «страждання в тілі». Коли Павло писав, що для християн краще залишатись неодруженими, то зауважив: «Але якщо й одружишся, то не вчиниш гріха... Однак у таких з’являться нові труднощі в житті [букв. «такі матимуть страждання в тілі»]» (1Кр 7:28, прим.). Шлюб пов’язаний з переживанням за подружжя і дітей та піклуванням про них (1Кр 7:32—35). Хвороба когось із членів сім’ї є тягарем і джерелом стресу для всіх. Християнські сім’ї можуть стикнутися з переслідуваннями, а, можливо, їм навіть доведеться покинути свій дім. Чоловікам може бути важко дбати про основні потреби дружини і дітей. Батьки і діти можуть зносити розлуку через ув’язнення, зазнавати знущань від переслідувачів і навіть втратити життя.

Вірність Богові в час лиха. Страждання, зокрема переслідування, можуть послабити віру людини. Навівши приклад про сіяча, Ісус Христос показав, що через лиха чи переслідування дехто може впасти (Мт 13:21; Мр 4:17). Апостол Павло, знаючи про таку небезпеку, дуже переживав за братів і сестер з новосформованого збору у Фессалоніках. Вони стали християнами попри багато страждань (1Фс 1:6; пор. Дії 17:1, 5—10), і їхні страждання продовжувалися. Тому Павло послав до них Тимофія, який мав зміцнити і потішити їх, «щоб через ці лиха ніхто не похитнувся» (1Фс 3:1—3, 5). Коли Тимофій повернувся і розповів, що фессалонікійці залишаються вірними Єгові, Павло дуже зрадів (1Фс 3:6, 7). Те, що він попереджав фессалонікійців про можливі лиха, теж, безсумнівно, допомогло їм і далі зберігати вірність Богові (1Фс 3:4; пор. Ів 16:33; Дії 14:22).

Хоча лиха самі по собі не приносять радості, християни можуть радіти, коли витривало їх зносять, оскільки знають, що завдяки вірності отримають Боже схвалення і побачать сповнення своєї надії (Рм 5:3—5; 12:12). Такі лиха короткочасні й легкі у порівнянні з вічною славою, яку отримають ті, хто збереже вірність (2Кр 4:17, 18). Також вірні Богові християни можуть бути впевнені, що він завжди виявлятиме до них віддану любов, хоч би які лиха і страждання їх спіткали (Рм 8:35—39).

У своєму листі до коринфян апостол Павло показав, що ще́ може допомогти християнам вистояти в час лиха. Він написав: «Нехай лине хвала Богові... усілякої потіхи. Він потішає нас у всіх випробуваннях, щоб ми могли потішати тих, хто зносить різні випробування, ділячись з ними тією потіхою, яку самі отримуємо від Бога... Тож якщо ми зносимо випробування, то робимо це заради вашої потіхи й спасіння. А якщо ми отримуємо потіху, то для того, щоб ви були потішені, і це допомагає вам вистояти в таких же стражданнях, які зносимо ми» (2Кр 1:3—6). Дорогоцінні обіцянки Бога, допомога його святого духу і те, як Єгова відповідає на молитви тих, хто зносить випробування, є джерелом потіхи для християн. А ці християни у свою чергу можуть підбадьорювати й потішати інших одновірців та своєю вірністю і довірою до Бога заохочувати їх залишатись непохитними.

Павло теж дуже цінував потіху від одновірців. Він похвалив християн у Філіппах: «Ви добре зробили, що підтримали мене в час лиха» (Флп 4:14). Вони щиро цікавились Павлом, який був ув’язнений у Римі, і допомагали йому зносити це випробування, підтримуючи матеріально (Флп 4:15—20).

Однак дехто може відчувати страх, коли дізнається про чиїсь страждання. Знаючи це, Павло заохотив ефеських християн: «Прошу вас: не падайте духом через те, що я зазнаю́ страждань заради вас, бо вони приносять вам славу» (Еф 3:13). Павло зносив переслідування і лиха через те, що служив християнам в Ефесі й інших місцях. Саме тому він сказав, що зазнає страждань заради них. Його стійкість у нелегких обставинах приносила ефесянам славу, оскільки свідчила: те, що вони мають (зокрема надійні Божі обіцянки та їхні дорогоцінні стосунки з Богом Єговою і його Сином Ісусом Христом), варте того, щоб знести будь-які випробування. (Пор. Кл 1:24.) Якби Павло, відомий апостол, здався, це було б ганьбою для збору і могло б стати для декого спотиканням. (Пор. 2Кр 6:3, 4.)

«Велике лихо». Коли учні запитали Ісуса про ознаку його присутності та закінчення цього віку, він відповів: «Тоді настане велике лихо, якого не було від початку світу аж дотепер і вже ніколи не буде» (Мт 24:3, 21). Порівнявши Матвія 24:15—22 з Луки 21:20—24, можна дійти висновку, що першим сповненням цих слів стало лихо, яке спіткало Єрусалим у 70 р. н. е. Тоді римляни під командуванням полководця Тита взяли місто в облогу. Через це почався сильний голод і загинуло багато людей. Як пише юдейський історик Йосиф Флавій, тоді померло або було вбито 1 100 000 юдеїв, а 97 000 забрали в полон. Храм був повністю зруйнований. Римські воїни наперекір волі Тита підпалили його. За словами Йосифа Флавія, це сталося в той же день і місяць, коли вавилоняни спалили храм, який колись стояв на тому місці (Иудейская война. VI. 4. 5—8; 9. 3; 2Цр 25:8, 9). Зруйнований римлянами храм так і не був відбудований. Єрусалим більше ніколи не зазнавав такого «великого лиха». Все ж, як видно з Біблії, лихо, яке спіткало Єрусалим у 70 р. н. е., вказувало на значно більше лихо, яке торкнеться всіх народів.

Далі у своєму пророцтві Ісус описав події, які мали відбуватися впродовж століть після зруйнування Єрусалима (Мт 24:23—28; Мр 13:21—23). Тоді, як сказано в Матвія 24:29, він додав, що «відразу після лиха, що станеться в ті дні» на небі відбуватимуться явища, які вселятимуть страх. В Марка 13:24, 25 говориться, що їх можна буде побачити «у ті дні, після того лиха». (Див. також Лк 21:25, 26.) Про яке лихо говорив Ісус?

Деякі біблеїсти вважали, що Ісус мав на увазі лихо, яке спіткало Єрусалим у 70 р. н. е. Водночас вони розуміли, що події, які описані в його пророцтві далі, з людського погляду, очевидно, мали б відбуватися значно пізніше. На їхню думку, вираз «відразу після» відображає Божий погляд на час або вжитий для того, щоб додати читачеві впевненості, що ці події обов’язково відбудуться.

Як згадувалося вище, пророцтво з Матвія 24:4—22 (також з Мр 13:5—20 і Лк 21:8—24а) явно має подвійне сповнення. Але чи можна стверджувати, що «лихо», згадане в Матвія 24:29 і Марка 13:24, стосується лише того «лиха», яке має відбутися під час другого й останнього сповнення слів з Матвія 24:21 і Марка 13:19? В контексті всієї Біблії такий висновок, схоже, найбільш логічний. Він також очевидний з огляду на вирази, вжиті в грецькому тексті. Згідно з грецькою граматикою, вирази «ті дні» з Матвія 24:29 та «ті дні» і «те лихо» з Марка 13:24 дають підстави саме для такого розуміння. Схоже, Ісус мав на увазі, що вражаючі небесні явища (описані як потемніння сонця і місяця, падіння зірок і трясіння небесних сил) та «знак Сина людського» стануть очевидними після початку всесвітнього лиха.

Приблизно через 30 років після знищення Єрусалима апостолу Іванові було сказано про великий натовп людей з усіх націй, племен і народів: «Це ті, хто пережив велике лихо» (Об 7:13, 14).

Варте уваги те, що апостол Павло називає лихом виконання Божого вироку над безбожними людьми. Він пише: «Адже буде праведно, коли Бог відплатить лихом тим, через кого ви зазнаєте́ лиха. А вам — тим, хто зносить лихо, так само як і нам, він дасть полегшення під час виявлення Господа Ісуса, який з’явиться з неба разом зі своїми могутніми ангелами в полум’яному вогні й спровадить помсту на тих, хто не знає Бога і не слухається доброї новини про нашого Господа Ісуса» (2Фс 1:6—8). Згідно з Об’явлення, лихо Божим святим спричиняють «Вавилон Великий» і «дикий звір» (Об 13:3—10; 17:5, 6). Тому логічно припустити, що лихо, яким Бог відплатить «Вавилону Великому» і «дикому звіру», є частиною «великого лиха» (Об 18:20; 19:11—21).