МАХІ́Р

(від кореня, що озн. «продавати»).

1. Перший зі згаданих у Біблії синів Манасії, якого йому народила наложниця-сирійка. Від Махіра походила родина махірівців, і він названий «батьком Гілеада». В нього була дружина Мааха, а його сини народилися ще за життя Йосипа (Бт 50:23; Чс 26:29; ІсН 17:1; 1Хр 2:21, 23; 7:14—17). «Сини Махіра» захопили Гілеад, вигнали звідти амореян і отримали цей край у спадок (Чс 32:39, 40; Пв 3:15; ІсН 13:31). З родини Махіра походив Целофехад і його доньки (Чс 27:1; 36:1, 2; ІсН 17:3). У переможній пісні Девори й Барака словом «Махір», очевидно, поетично названо все плем’я Манасії (Сд 5:1, 14).

2. Син Амміїла (і мешканець Ло-Девару), в якого жив Йонатанів син Мефівошет, доки Давид не послав за ним і не став про нього дбати (2См 9:4—7, 13). Пізніше, під час бунту Авесалома, Махір був одним із тих, хто приніс цареві Давидові і його людям їжу та необхідні речі (2См 17:27—29).