ТЯГАР

Вантаж, який переносять, буквальний чи символічний. У Святому Письмі словами «тягар» або «ноша» перекладаються різні єврейські та грецькі слова. Іноді вони стосуються буквального вантажу, але часто вживаються також у переносному значенні, наприклад, коли йдеться про відповідальність, вину чи звістку від Бога. Під тягарем зазвичай мається на увазі важка ноша. Одне єврейське кореневе слово зі значенням «тягар» і «ноша» (каве́д) передусім означає «бути важким, тяжким» (Бт 18:20; пор. 2См 14:26; Йв 33:7). Інше слово, дієслово наса́, означає «піднімати; носити» (Бт 21:18; 50:13); від нього походить слово масса́, що перекладається як «ноша» (Чс 4:15, прим.; Не 13:19). Дієслово сава́л, яке в Буття 49:15 перекладено як «нести тягар», споріднене зі словом сабба́л («носій» [Не 4:10, прим.]) і се́вел («тягар» [Пс 81:6]; «підневільні робітники» [1Цр 11:28]).

У Єгипті над ізраїльтянами поставили наглядачів, які «гнобили їх важкою роботою», змушуючи носити та використовувати для будівництва глиняний розчин і цеглу (Вх 1:11—14; 2:11). Але Єгова зняв з них «тягарі, які наклали єгиптяни» (Вх 6:6; Пс 81:6). Коли святий намет і приладдя з нього переносили з місця на місце, кегатівці, гершонівці та мерарівці мали нести призначені їм речі (Чс 4). Згодом серед великої кількості Соломонових робітників було 70 000 носіїв (1Цр 5:15, прим.; 2Хр 2:18, прим.). Носії також були потрібні, коли цар Йосія проводив ремонт храму (2Хр 34:12, 13, прим.) і коли роками пізніше Неемія наглядав за відбудовою єрусалимського муру (Не 4:17; див. ПІДНЕВІЛЬНА ПРАЦЯ).

У давні часи для перенесення вантажів часто використовували тварин. Якщо ізраїльтянин бачив, що осел його ворога впав під ношею, то йому не дозволялося пройти повз. Натомість він мав «допомо[гти] ворогу розв’ючити його» (Вх 23:5).

Переносне значення. Єврейське слово масса́, яке часто означає буквальну ношу чи тягар, може стосуватися вагомих слів, як-от настанов, які цар Лемуїл отримав від своєї матері (Пр 31:1). Також воно може стосуватися присуду чи звістки осуду (Іс 13:1; Єз 12:10; На 1:1), які для неправедних людей є наче важкий тягар.

Вірна Богові людина може покласти на нього свого символічного тягаря, тобто свої тривоги і переживання, пов’язані з різними випробуваннями. Тому Давид заохочував: «Свого тягаря поклади на Єгову, і тебе він підтримає. Він ніколи не дасть праведному впасти» (Пс 55:22; пор. 1Пт 5:6, 7). Він теж казав: «Хай лунає хвала Єгові, який щодня носить наші тягарі. Він Бог правдивий, Бог нашого спасіння» (Пс 68:19).

У Біблії також говориться про тягар відповідальності, накладений Христом (Об 2:24). Святий дух і керівний орган вважали доречним не накладати на християн додаткових тягарів, крім того, що необхідне, тобто «стримуватися від пожертвуваного ідолам, від крові, від м’яса задушених тварин і від статевої розпусти» (Дії 15:28, 29).

Павло використав слово «тягар» в іншому значенні, коли запевнив коринфян, що не стане для них тягарем і не використовуватиме їхнього майна, натомість «з великою радістю [віддасть за них] усе, навіть самого себе» (2Кр 12:14—18). Будучи апостолом Христа, Павло мав право обтяжувати християн у Фессалоніках «великими витратами». Однак він навіть ні в кого не їв даром і тому нагадав їм: «Ми ніч і день важко трудились, щоб не обтяжити жодного з вас великими витратами». Він поводився так не тому, що не мав влади, а тому, що хотів подати їм гідний наслідування приклад (2Фс 3:7—10).

Ісус засуджував книжників і фарисеїв, кажучи: «Вони в’яжуть важкі тягарі і звалюють їх на плечі людей, а самі не хочуть їх і пальцем ворухнути» (Мт 23:2, 4). Він, очевидно, мав на увазі незначні правила і традиції, які були важким тягарем для простих людей. Релігійні провідники не хотіли відмінити навіть якесь найдрібніше правило, щоб полегшити їхнє життя (Мт 23:13, 23, 24).

А втім, Ісус звільняв людей від цих обтяжливих традицій у духовному розумінні (Ів 8:31, 32). Він запрошував струджених і обтяжених прийти до нього, взяти на себе його ярмо і стати його учнями, тому що він був лагідний і смиренний і вони могли знайти для себе відсвіження. Ісус сказав: «Ярмо моє зручне і ноша легка» (Мт 11:28—30). Він не був суворим та деспотичним і по-доброму поводився з тими, хто до нього приходив. Христове ярмо, у порівнянні з тягарями, які накладали на людей релігійні провідники, було досить легким. Також Ісус міг мати на увазі, що люди, обтяжені гріхом і провинами, можуть прийти до нього за духовним відсвіженням. Щоб нести Ісусову легку «ношу», серед іншого, очевидно, треба було не лише дізнаватися Божі вимоги, але й дотримуватися їх — саме це із задоволенням робив Ісус упродовж усього свого земного життя та служіння (Ів 17:3; 4:34). Пізніше Павло порівняв християнський шлях до забігу та заохотив одновірців: «Скиньмо й ми всякий тягар і гріх, який легко нас обплутує, і витривало біжімо в забігу, який нам визначено, пильно придивляючись до Ісуса — Керівника і Вдосконалювача нашої віри» (Єв 12:1, 2).

Носити тягарі одне одного. Павло писав галатам: «Не переставайте носити тягарі [або «труднощі»; букв. «важкі речі»] одне одного, і так будете виконувати закон Христа» (Гл 6:2). У цьому вірші словом «тягарі» перекладено грецьке ба́ре (форма множини слова ба́рос), яке завжди стосується чогось обтяжливого чи важкого. Звісно, гріх і, відповідно, тягар людини, яка ступила «на хибний шлях» (про що згадується в попередньому вірші), не легкий, а важкий. Однак у 5-му вірші апостол Павло каже: «Кожен нестиме власну ношу», тобто ношу відповідальності. Тут словом «ноша» перекладається грецьке фортı́он, яке стосується чогось, що потрібно носити, але не передає жодної думки про вагу. Тож у цих віршах Павло робить різницю між «тягарями» і «ношею». Це вказує на те, що якщо християнин має серйозні духовні труднощі, то він може розраховувати на допомогу одновірців, які допоможуть йому нести його тягар. Так вони виявлять любов і виконають закон Христа (Ів 13:34, 35). Це узгоджується зі словами Павла з Галатів 6:1 про намагання допомогти людині одужати духовно, що вимагає любові, доброти і молитов. (Пор. Як 5:13—16.) Однак, як видно з подальших слів Павла, нести тягар іншої людини не означає нести її ношу духовної відповідальності перед Богом. У наступних віршах Павло пояснює, що якщо хтось вважає себе важливим, хоча насправді він ніщо, то він обманює самого себе. Павло заохочує християн: «Хай кожен перевіряє власні вчинки. Тоді він буде радіти лише особистим досягненням, не порівнюючи себе з іншими» (Гл 6:3, 4; пор. 2Кр 10:12). Далі апостол каже, що «кожен нестиме власну ношу» відповідальності перед Найвищим Суддею, Богом Єговою.