Голос з-посеред німої тиші

П’ЯТДЕСЯТ років тому смерть приборкала монстра. Коли зрештою світ відхилив запону, щоб подивитися на руїни «третього рейху», перед його очима відкрилися жахливі речі. Солдати та цивільні лише мовчки й з ляком дивилися на огидні залишки потворної машини нищення.

На початку цього року тисячі людей, мовчки ступаючи по руїнах концентраційних таборів, святкували 50-ту річницю їхнього визволення. Вони хотіли збагнути масштаби злочину. Ба, лишень в Освенцімі було страчено близько 1 500 000 чоловік! Це був час мовчання, час роздумів про людську жорстокість. У холодних печах, порожніх бараках та над незайманими горами награбованого мародерами взуття раз по раз лунали тривожні запитання.

Нині все це викликає жах і обурення. Голокост — трагедія, під час котрої планомірно нищилося декілька мільйонів чоловік, виявляє масштаби злочину нацизму. Але що сказати про ті часи? Хто в той час підносив голос? А хто мовчав?

Багато людей довідалися про масові винищення лише по закінченні другої світової війни. У книжці «П’ятдесят літ тому: бунт серед темряви» (англ.) пояснюється: «Завмерлі сцени фотографій та хронікальні фільми з осередками й таборами смерті, яких було визволено військами союзників у 1944 — 1945 роках, першими показали широкому загалу, особливо Заходу, приголомшливу реальність».

Однак ще перед тим, як були збудовані табори смерті, голос журналу «Пробудись!», який ви тримаєте в руках, застерігав про небезпеку нацизму. Спочатку він мав назву «Золотий вік», яку було змінено 1937 року на «Вістник потіхи». На початку 1929 року ці журнали Свідків Єгови сміливо застерігали про небезпеку нацизму, діючи згідно зі словами на титульній сторінці: «Часопис фактів, надії та відваги».

«Як людина може не говорити,— запитував журнал «Вістник потіхи» 1939 року,— про жахи в таких країнах, як, наприклад, Німеччині, де було арештовано за один раз 40 000 невинних осіб і 70 з них були страчені за одну ніч лише в одній в’язниці, (...) де було знищено усі доми, установи та лікарні для старих, бідних і безпорадних, а також усі притулки для сиріт?»

І дійсно, як людина може не говорити про таке? Тимчасом як світ у цілому не підозрював страхітливих речей чи скептично ставився до повідомлень, що просочувалися з Німеччини та окупованих нею країв, Свідки Єгови не могли мовчати. Вони на собі зазнали жорстокості нацистського режиму й не боялися говорити — говорити відкрито.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 3]

U.S. National Archives photo