Нагірна Проповідь. Продовжуючий гнів може бути смертельний
СКАЗАВШИ, що Він прийшов, не щоб знищити, але щоб виконати Божий закон, Ісус з’єднав продовжуючий гнів з душогубством. Він каже: „Ви чули, що було стародавнім наказане: ,Не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові’”.— Матвія 5:21.
Вислів: „Ви чули, що було наказане” може стосуватись до того, що було записане в натхненному Єврейському Святому Письмі, також до навчань єврейських традицій. (Матвія 5:21, 27, 33, 38, 43; Івана 12:34) Закон описуючий душогубство бути кримінальним злочином справді був відомий „стародавнім” тобто, поколінню людей, яке жило до Ісусового часу. В дійсності, такий закон можна дослідити до самого Ноя.— 1 Мойсеєва 9:5, 6; 2 Мойсеєва 20:13; 21:12; 3 Мойсеєва 24:17.
А „підпадати судові” значить засудження одним з „місцевих суддів” (грецьке, синедрія, „нижчі синедріони”) порозкидані по Палестині. (Матвія 10:17; 5 Мойсеєва 16:18) З єврейської традиції довідуємось, що по містах у яких було 120 або більше чоловіка населення служило 23 суддів.a Доказаних душогубів страчували смертною карою. Проте, в Ісусів час, єврейські суди мусили мати дозвіл від римських службових, щоб страчувати смертною карою.— Івана 18:31.
Ісус показав, що у Бога хтось може заслужити смертної кари, навіть коли не вчинить дійсного душогубства. Говорячи владно, як Той посланий Богом, Ісус сказав: „А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові”.— Матвія 5:22.
„Кожен, хто гнівається на брата свого”, сказав Ісус — є винуватий перед Богом немов той душогуб. Це тому, що дозволити гніву тліти в серці є таке саме як би ненавидіти ближнього свого й „кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб”. (1 Івана 3:15) Хоч деколи можна розгніватись, або обуритись на когось, то продовжений гнів проти брата або ближнього може бути смертельним для обох.— Марка 3:5; Ефесян 4:26; Якова 1:19, 20.
„Хто зневажливо скаже на брата свого безчесне слово”, продовжує Ісус, „буде відповідати перед Найвищим судом”. (Матвія 5:22, НС) „Безчесне слово” переводиться з грецького рака, і походить з єврейського, яке означає „пустоголовий”, „дурень”. А як Бог дивиться на особу, яка не тільки таїть душогубну ненависть і гнів у серці своїм, але також виявляє свої почуття безчесною мовою?
За Ісусовим поглядом, така людина є такою винуватою, як той, хто стоїть засуджений на смерть єврейським „найвищим судом”. Цей суд був головний синедріон у Єрусалимі, складаючись з „первосвящеників [ті, що наглядали обов’язків у храмі], старших та книжників”. (Марка 15:1) Це законодавче тіло, складаючись з 71 суддів, не розсуджувало тільки дуже великі або складні справи, а також апеляції нижчих суддів.b
Ісус продовжує й каже: „А хто скаже, ,дурний’, підпадає геєнні огненній”. (Матвія 5:22) Грецьке слово, яке перекладається „дурний” є море. Подібнозвучний єврейський вислів (морег) значить „бунтівний”, „заколотний”. Тоді як рака викликає думку безглуздості, то море визначає морально нікчемну людину, відступника й бунтаря проти Бога. В його творі Єврейські й талмудські розумові вправи, Іван Лайтфут каже: „,Рака’ натякає ,похмурність, легковажність до поведінки й життя’ але ,дурний’ гірко осуджує духовний та вічний стан, присуджуючи людину на певне знищення”.
Ті, що так засуджують своїх ближніх „підпадають геєнні огненній”. Тут Ісус мав на думці долину Єннома (єврейське, Ге гінном) неподалік Єрусалима, смітника в якому завжди горіли вогні, щоб спалювати сміття та трупи, вкинені до неї. Згідно з грецьким словником Ліддела й Скотта, у тій долині „спалювали трупи найгірших злочинців”. Коли трупи у вогні геєни не згоряли, то черви, які там дуже плодились, роз’їдали їх.— Ісаї 66:24; Марка 9:47, 48.
Ісус ужив геєну на придатний символ вічного страчення. Якщо хтось осуджує ближнього свого як „дурня”, гідного бути вкиненому до геєни, тобто бажає йому вічного знищення, то за Божим поглядом, такий стягає великий суд на себе самого.— Порівняйте з 5 кн. Мойсеєвою 19:17—19.
[Примітки]
a Йосиф Флавій каже, що по місцевих судах служило тільки сім суддів, кожен маючий два левіти за помічників.— Іудейські старожитності 4-а книга, розділ 8, секція 14.
b Теологічний Словник Нового Завіту каже відносно головного синедріону в Єрусалимі: „Головою цього тіла, яке збиралось у боуле [палата нарад]... був первосвященик. Він був провідником єврейського народу; тільки він був головою синедріону. Навколо нього стояли архієреї [первосвященики], священицька аристократія садукейського погляду. Через їхню посаду, первосвященики храму мали місце й голос у синедріоні й становили головну групу цього тіла. Другу групу становили старші. Це правда, що спочатку всі члени герусії [збору старших] називались старші. Проте, поступово цей вислів почав набирати більше обмежуючого значення, так що тільки провідники впливових родин Єрусалима називалися презбітерії [старші]. Без винятку ці аристократи також були садукейського переконання. У час королеви Александри [76 до 67 до н.е.]. фарисеї добились Верховної Ради. З того часу сила й вплив грамматеїв [книжників] становила все більше й більше членство в синедріоні. За римської ери архієреї [первосвященики] ще були рядові члени синедріону, але не могли робити рішення або виконувати своїх рішень без згоди фарисейських книжників”.