Чи історія повторюється?

„БАСТІЛІЮ уже оточили!.. Ланцюги піддаються, розриваються; великий підйомний міст повалився великим гуркотом... У глибині їхніх склепінь, сімом в’язням причувається заглушений гуркіт немов землетрусів;.. протягом чотирьох годин ревить світовий хаос;.. [тоді] Бастілія падає під навальним натиском!”

Такими то уривчастими зворотами, Тома Карлейль описує початок Французької Революції в 1789 р. Це був кінець ери. Бастілія в’язниця у Парижі вже була довговідома за ув’язнення і забуття невинних людей. Вона стала символом тиранства французької Бурбонської монархії й аристократії. Донині, день її знищення, 14-го липня, зостався Днем Самостійності в Франції.

Багато інтелігенції в Європі вірили, що ця революція — з її хвилюючим бойовим кличем, „Свобода, Рівноправність, і Братерство” — була початком нової ери для всього людства. Здається, що вона обіцяла свободу від пригноблення,— початок нової ери доброзичливості й миру. Але чи ж Французька Революція сповнила такі утопічні мрії? Ні, відповідає історія.

Народна асамблея з 1789 до 1791 р. запровадила закон з наміром перемінити Францію на доброзичливу демократію. Коли цю асамблею розпустилось у 1791 р., то вже був розвинувся настрій, „нарешті вже є вільні!” Проте, від самого початку нова асамблея, яка зібралась, щоб здійснити ідеї її „творців” не могла погодитись. Незабаром Париж наповнилось заколотом та масовим убивством — майже анархією. Новий уряд стратив Луїя XVI на гільйотині й під Робесп’єром установив Панування Жахом. Цим жахом знищили, не тільки „ворогів” Революції, але також багато її „дітей”.

Дещо підряд цього, більш помірна Директорія заступила місце жаху, і Наполеон Бонапарт набрав сили. У 1802 р. його зробили „консулом на ціле його життя”. „Французькому народові треба було спадкового провідника”, він пізніше гадав, і відразу постарався, щоб його оголосили імператором у 1804 р. „Я царюю тільки через страх, якого надихаю”, він сказав небагато років пізніше.

Таким то чином до кількох років уряд Франції перейшов цілий цикл. Справді, щоб ця іронія стала ще гострішою, після того як Наполеона примусили зріктись посади провідника, то Бурбони знову повернулись в особі Луїя XVIII. Вони повернулись до нього, дехто каже, нічого не навчившись і нічого не забувши.

Це є тільки один приклад того, якого дехто вважає є загальною спрямованістю. Здається, що історія повторюється. Так як сказав німецький філософ, Юрій В. Ф. Гегель: „Народи та уряди нічого не навчились з історії, і не діяли згідно з принципами встановленими нею”. Чому ж це так? Які ж є деякі уроки, яких не навчилось з історії? Чи ми особисто можемо скористати з них?