«Ми зазнаємо втіху від нашої роботи!»

Від нашого кореспондента в Японії

Я ХОТІВ би розказати вам про найбільш незвичайне будівництво в Японії. Проект розташовано в місці називаючись Ебіна, недалеко Токіо. Але, що це робить його таким незвичайним? Одна річ, усі кілька сотень робітників працюючі при цьому проекті не одержують зарплати, але зголосилися добровольцями на працю.

Всупереч труднощам життя на місці будування й тяжкій праці, то очевидно, що ці робітники знаходять задоволення в своїй роботі. У розмові з ними, вони раз-у-раз казали: „Я одержую задоволення з моєї роботи!”

Наприклад, я сказав одному робітникові: „Та ви тяжко працюєте, і при такій втомлюючій роботі! Ви напевно є раді, коли день кінчається”. Він відповів: „Це правда, я є втомлений, і чекаю на нічний відпочинок. Але я зазнаю задоволення від моєї роботи тут. І також усі 342 робітники, котрі зголосились добровільно працювати при цьому проекту”.

Інший робітник сказав: „Так, ми працюємо довгі години, в усяку погоду, й не одержуємо зарплати, тільки приміщення, харч і трохи кишенькових грошей. Все-таки, ми знаходимо дійсне задоволення в нашій роботі”.

Як я розмовляв з робітниками, то мені відразу стало ясно, що їхня радість була споріднена з ціллю роботи. Сказав один робітник: „Моя втіха приходить з факту, що ця робота є прямо споріднена з моєю ціллю в житті. Знання, що ваша щоденна праця поширює всеосяжну ціль є дуже задовольняючим”.

Щоб краще зрозуміти, що тут є включено, я запитував слідуючі запитання й це є декотрі відповіді, яких робітники давали мені:

П. „Чому ви зголосилися працювати при цьому проекту?”

В. (Йошінобу Футакучі): „Коли я довідався, що Свідки Єгови планували будувати друкарню в Ебіні, Японії, то я дуже захопився цим. Було проголошено, що там планували будувати друкарню, бюро, і також приміщення для більше, як 300 робітників. Це було потрібно, щоб друкувати більше журналів Пробудись! і Вартову Башту в Японії, яких то журналів тепер друкується більше, як 1.700.000 примірників кожного місяця тільки в Японії. Також, книжки в твердих обкладинках, котрі пояснюють Біблію будуть друкуватись у цій новій друкарні. Всю цю літературу будуть уживати 55.872 Свідків Єгови в Японії, які минулого року присвятили більше, як 20 мільйонів годин у їхній публічній службі.

„Кажуть, що цілий проект буде збудований добровольчою допомогою. Це пригадувало мені, як за стародавніх часів добровольчі робітники брали участь у будуванні Скінії. (2 Мойсеєва 35:1, 2) Я відчував бажання мати участь у цьому проекті в Ебіні, також, через гарну ціль ради якої фабрику будуть уживати, тобто, друкувати літературу, яка допомагає людям навчатись про Бога й Його наміри. Мої співробітники мають таке саме почуття”.

П. „Чи ви хотіли б сказати нам чому ви так дуже задовольняєтесь вашою роботою?”

В. (Гаруюкі Зенетані): „Ну, два роки тому я працював для компанії в якій, як звичайно, людина людині — вовк. Всі робітники цікавились просувати себе вперед, і щоб зробити це вони наступали на інших, щоб тільки зробити собі гарний вигляд.

„Тут я бачу найбільшу протилежність. Усі працюють разом неначе родина. Праця, а не особистий успіх, є найважливіша. Тут маємо єдність цілей. Ніхто не просуває себе вперед. Люди тут не журяться, що їхні посади піддаються небезпеці якогось заповзятливого суперника.

„Мені стало ясно, що біблійний принцип ,любов не шукає тільки свого’ є практичний. (1 Коринтян 13:4, 5) Факт, що між нами є мир і згода, а також велика продуктивність, показує який корисний цей принцип є”.

Я зауважив, що тут привчали багато новаків. Але я був цікавий знати як вважали тих робітників, які ще не розвили свою майстерність до високої роботоспроможності. Отже; я запитав колишнього поліцейського про це.

П. „Що вам сподобалось відносно робітничого споріднення між робітниками при цьому проекту?”

В. (Катсуюкі Камакура): „Особливо я оцінюю управління системи заснованої на приципу любові. У світі, в якому охороняють закон, то все, від привчання до посади, орієнтується на можновладних. Це мабуть є потрібне через природу охоронців закону, але під системою заснованою на любові, ми всі користаємо в два способи.

„Наприклад, тут цікавляться тими робітниками, які не є такі сильні, і як наслідок їхнього зусилля, ціла організація користає. Якщо особа не навчається так дуже скоро, то її не залишають позаду, щоб вона не почувала себе нещасною. Таку особу терплячо привчають, і часто вона стається більш працьовитим робітником.

„Багато робітників не були майстерні, коли прийшли до проекту на роботу. Чи ж факт, що тепер, після двох років, багато стались здібними теслярами, водопровідниками, електриками та креслярами де колись було кілька не робить честь тим досвідченим, які були охочі навчати недосвідчених, чи ж не так?

Ще одна річ, яка справила на мене велике враження є, що я не бачив багато „керівників”, завжди командуючих. Я запитав кухаря про це.

П. „Під яким наглядом робітники працюють?”

В. (Кеічі Накамура): „Дозвольте мені дати вам приклад. Нас є 20 кухарів і кожного дня ми кухаримо для 550 осіб. Це вміщає будівельних робітників, а також робітників від колишнього відділу в Нумазі, які вже вибрались сюди. І здається, що вони всі мають добрий апетит!

„Так як кожен, хто вже працював у кухні знає, перед обідом може бути досить гарячково. Ми знаходимось під великим тиском. Але факт, що ми всі стараємось практикувати християнські принципи нашою мовою й поведінкою збільшує нашу єдність. Тому, що ми є добре організовані також допомагає.

„Надзирателі працюють так тяжко, як інші робітники, або ще тяжче. Тільки ніхто не командує. Принцип, що надзирателі беруть провід у роботі є одна річ, яка спершу привабила мене до Свідків Єгови”.

П. „В який спосіб?”

В. „Дозвольте мені пояснити. Перш ніж я студіював Біблію, то думав по анархістському. Я відчував, що людству краще поводилося б без організованих урядів або суспільних груп. Це є одна причина чому я стався кухарем, щоб не працювати в організованому підприємстві. Я відчував, що людство прямувало до самознищення, і що організації світу дійсно допомагали їм іти тим шляхом.

„З мого студіювання Біблії, я навчився, що це необхідно добре організувати роботу, щоб виконувати Божий намір. Але після того, як я почав працювати при цьому проекті, то почав ще більше оцінювати, яка дійсно інакша ця організація є. Через те, що в неї нема самолюбних спонук і тому, що надзирателі є люб’язні й працьовиті, то справді це є людям на користь”.

Тут працювали робітники від 18 до 67 років віку, і багато молодих чоловіків у третьому десятку життя користали від цього привчання на роботі. Але, що сказати про тих старших робітників, які вже могли піти на пенсію замість так тяжко працювати? Я запитав:

П. „Чому хтось старший 65 років віку зголошується добровільно на будівельну працю?”

В. (Такео Тсуджі): „Я мушу признати, що декотрі думали, що я вже був застарий зголошуватись на працю при цьому проекті. Бувши 65 років, я вже був залишив працю й міг провадити легке життя. Але я хотів робити щось корисного для моїх співгромадян. Я був досвідченим водопровідником, отже я зголосився на роботу, думаючи, що мій досвід буде допомогою.

„Якийсь час я працював при водопровідній системі, але тепер працюю в приймальні. Це був дійсний привілей для мене. Багато людей мого віку не мають роботи, але моє життя є наповнене корисною роботою.

„Я є вдівець без родинних відповідальностей. Але ця нагода працювати з молодими чоловіками, які могли бути моїми внуками, допомогла тримати мене молодим. Певно, що в мене є болі, але я й вдома відчував би їх”.

Думаючи про старших робітників, я запитав скільки чоловіків було тут з їхніми родинами. Я довідався, що там було 17. Отже, я цікавився знати, як ці родини пристосувались, щоб прибути й працювати при цьому проекті.

П. „Чи працювати тут з вашою родиною не вимагало пристосування вашого побуту? Як ви зробили це?”

В. (Мотому Камата): „Через те, що я мав своє власне архітектурне бюро, то міг упорядкувати свої справи. Проте, коли я побачив величезність цього проекту в Ебіні, то знав, що мушу віддати ввесь мій час, якщо прийму те робоче призначення.

„Я переговорив цю можливість з з моєю родиною. Вони всі згодились взаємодіяти, щоб я міг зголоситись на роботу. Хоч моя дружина була вагітна з нашою четвертою дитиною, то не вагалась заохочувати мене. Це її дух самопожертвування дав мені змогу прибути.

„Я поінформував моїх клієнтів, що тимчасово закрию своє бюро. Спершу, вони не вірили мені! Але коли бачили, що я ,не жартував, то казали, що коли я знов відкрию його, то вони хотіли, щоб я знову працював з ними.

„Також, ми мусили вибратись з нашого дому до менш коштовного місця недалеко проекту. Але всі члени нашої родини були раді робити ці пожертви. Одна користь була наше більше оцінювання, що матеріальні речі не роблять людей дійсно щасливими, отже ми могли тримати їх в їхньому відносному місці. Ми не хочемо загубити того оцінювання, навіть коли вернемось до нашого колишнього побуту”.

Тоді я пошукав ще одного родинного чоловіка й запитав його подібні запитання.

П. „У вас теж є родина, яку ви мусите підтримувати? Чи ви мали якісь проблеми пристосуватись, щоб вибратись сюди?”

В. (Масагіто Сато): „На протязі 25 років я працював при обробленні стічної води й контролю забруднення, отже думав, що буду корисним для проекту. Я зрікся своєї посади в компанії з думкою, що буду повночасно навчати людей Біблії по закінченні проекту в Ебіні.

„Моя дружина тішилась, коли я зголосився на роботу, але не хотіла покидати наш дім і вибрати сина з школи. Вона любила своїх друзів і брала дієву участь допомагати сусідам навчатись про Біблію. Отже, впродовж одного року я їздив на місце будування. Але подорож таки була задалека.

„Отже я запропонував дружині, щоб ми вибрались до місця будування. Вона згодилась на це, і чи знаєте, вона тепер так полюбила це місце, що навіть не хоче думати про час, коли ми будемо змушені залишати його. Це тому, що ми навчились, що це дійсно значить служити іншим і втішатись щастям, яке приходить від такої служби. Так як Ісус сказав: ,Блаженніше давати, ніж брати’.— Дії 20:35.

„Інші робітники також знайшли, що це було правда. Вони походили з багато різного становища в суспільстві, і також з різних родинних станів, але всі пристосувались. Наприклад, між робітниками ми маємо колишнього водія-випробувача мотоциклів, який тепер працює, як штукатур, хіміка-інженера, який тепер нагинає прути, і також карекатуриста, колишнього боксера, хліборобів, кухарів, атомного науковця й колишнього ,рок’ музиканта, згадуючи тільки кількох. Це є різноманітна група, і наша дружба збільшує наше знання людей, також збагачує наше життя. Отже, ми напевно скористали через те, що упорядкували своє життя, щоб могли прийти працювати при проекті”.

Це було дуже інформуючим бачити план будинку на виставі тут. При інших роботах де головна мета є фінансові прибутки, багато робітників дійсно не докладають усіх зусуль до своєї праці. Коли можливо, то вони будуть старатися працювати „абияк”, щоб полегшити свою працю, і часто марнують матеріал. Або коли є керівником, то декотрі будуть знижувати якість роботи й матеріалів заради більших прибутків.

Але це не так тут в Ебіні. Робітників заохочують купувати добрий матеріал навіть коли цей трохи більше коштує, і щоб не працювати недбало або марнувати матеріал. Намір є збудувати комплекс, який буде міцний, довгочасний й також, якого буде легко підтримувати. Отже, устаткування мусить бути доброякісне й добре вмонтоване. Тому то, так як один робітник сказав: „Ми можемо гордитись нашою роботою”.

Тоді я запитав іншого робітника.

П. „Говорячи про саму роботу, я чув, як декотрі робітники тут говорять про випробовування, якого вони зустрічають відносно їхньої роботи. Чи можете пояснити мені?”

В. (Такаакі Като): „Я є з багатої родини, і мав посаду керівника в родинному підприємстві перш ніж прийшов тут на роботу. Але мені не дали ,чарівну’ роботу. Я є один з 23-ох призначених доглядати приміщення робітників. Ми виконуємо всіляку роботу, від доношення білизни до чищення туалетів. Я не був привиклий до такої роботи, і вона витворила своє власне випробовування.

„Проте, недавно я мав урок покори від одного робітника, який чекав на свою візу до Тайвану, як місіонер. Його призначили працювати зо мною, і я мусив давати йому інструкції. Він уже працював багато років у нашому відділі тут в Японії майже при кожній роботі відносно домашнього організування. Однак, він вірно виконував усі мої накази, навіть у найскромніших задачах, хоч був багато більш досвідчений від мене. Це був дуже покірливий досвід для мене”.

Колишній „рок” музикант, Гаругіса Міяшіта додав ці тлумачення: „Багато з нас уже мали різні випробування. Але ми користаємо з них. Наприклад, я зруйнував своє здоров’я розваг-шукаючим шляхом, коли ще був у світі „рок” музики. Я думав, що був досить здоровий, коли зголосився на цю роботу, але я цілком не був приготовлений до фізичної суворості будівельної праці. Однак, я тримав життєрадісний погляд і наслідував пропонований план для підтримування мого здоров’я. Як наслідок цього, я набув 6 кіло (13 фунтів) на вазі, навчився рівноваги, й маю задоволення, якого я ніколи не мав, коли шукав тільки розваг”.

Таким то чином сталось очевидно, що робітники при цьому незвичайному проекті навчились багато уроків. Вони навчились нових ремесел, розвили багато тривалих дружб і бачили приклади християнської поведінки та покірності. Також, їм добре постачали їхні потреби, духовні як і матеріальні.

Президент місцевої будівельної компанії підсумував почуття робітників, коли недавно відвідав нас. Він зробив це спостереження: „Бачучи понад 300 молодих людей, більшість яких не були досвідчені, працюючи в згоді з усміхаючими обличчями й маючих добрий час, витворює в мене бажання, щоб усі могли зазнавати таку втіху від своєї роботи”.

Я подумав собі: Колись, у Божому новому ладі, всі живі будуть робити те саме.— Псалом 37:11; Ісаї 65:21, 22.

[Ілюстрація на сторінці 11]

Повітряний вид нових японських засобів Товариства Вартової Башти в Ебіні, недалеко Токіо