Чому каятися від “мертвих діл?”
МАЙЖЕ 6.000 років тому людство відчужилося від Бога Єгови. Це сталося тоді, коли перший чоловік Адам згрішив. Правду про це знаходимо в Божому Слові, яке каже: “Через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, та гріхом смерть, так смерть поширилася до всіх людей тому, що всі згрішили”.— Рим. 5:12, НС.
Як грішники, люди не можуть дістати доброго стану перед Богом через свої власні заслуги. Тільки через жертву Ісуса Христа люди, які колись були “відчужені” від Бога і “вороги” Божі можуть примиритися з Ним. Це тому, що викуп може покрити гріх.— Кол. 1:19-22.
Але примирення з Богом не приходить без діл. Одна вимога є, що особа мусить примиритися з Богом і покаятися від “мертвих діл”. (Євр. 6:1) Але, що то є ті “мертві діла”? Чи всі люди брали участь у них і тому їм треба покаятися від таких “мертвих діл”?
Тому що смерть є протилежна до життя, то “мертві діла” є діла, які не ведуть до життя. Вони є духовно мертві, безплідні і марні діла.
Ясно є, що діла грішного тіла приносять смерть. Так як Біблія показує ці діла включають “перелюб, нечистість, розпусту, ідолослуження, чари (практики спіритизму), ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п’янство, гулянки, і подібне. . . . хто чинить таке, не вспадкують Царства Божого”. (Гал. 5:19-21) Всі, що шукають Божої похвали і життя мусять покаятися від таких “тілесних діл” і покинути їх.
Але чи “мертві діла” обмежується лише до тих неправильних діл і неморальности? Ні, бо є також інші діла, які є марні та безплідні.
Включено між такими “мертвими ділами” є діла самооправдування. Всяке зусилля людей заснувати свою власну праведність окремо від Христа Ісуса і Його жертви є марне. Тому то, коли хтось держиться Мойсейового закону, щоб заснувати свою власну праведність, бере участь у “мертвих ділах”. Про цю точку говориться до Римлян 3:20-25: “Бо жодне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним [Богом], — Законом бо гріх пізнається. . . . Але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру”.
Також добрі діла можуть стати “мертві”, якщо вони не походять із правильного спонукання. Апостол Павло показав: “І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жодного”.— 1 Кор. 13:3.
Також, хтось може бути переконаний, що служить Богові, але дійсно може брати участь у “мертвих ділах”. Це тому, що коли його діла не виконуються в гармонії з докладним знанням, то вони можуть бути марні, навіть можуть противитися Божому наміру. Про євреїв за свого дня, апостол Павло зауважив: “Бо я свідчу їм, що вони мають ревність про Бога, але не за розумом. Вони бо, не розуміючи праведности Божої, і силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій”.— Рим. 10:2, 3.
З огляду того, що “мертві діла” не є лише розпусні звичаї, то ясно є, що всі мусять покаятися від “мертвих діл”. Ніхто сьогодні не може сказати, що він ніколи не вчинив щось із поганим наміром. Ніхто не може заявити, що його кожний вчинок був цілком несамолюбний, правдивий вираз його любови до Бога і ближнього. Нема ані одного чоловіка або жінки, що може сказати, що його або її діла були цілком у гармонії з волею Бога. Зауважив старий апостол Іван під надхненням: “А як кажемо, що ми не згрішили, то чинимо з Нього неправдомовця, і слова Його нема в нас”.— 1 Ів. 1:10.
Тому що всі люди є грішники, то всі брали участь у “мертвих ділах”. З цієї причини так довго, як вони залишаються непокаяними, вони не можуть мати чистого сумління перед Богом Єговою. Але, через покаяння від “мертвих діл” і стараючись жити в гармонії з волею Божою, особа може, на підставі віри в Ісусову жертву, очистити своє сумління від мертвих діл.— Євр. 9:14.
Те щире покаяння відчиняє для неї дорогу приступати до свого небесного Отця у молитві. Вона не відчувається засуджена в серці. Вона не боїться, що Бог Єгова не почує її прохання допомоги. Писав апостол Іван: “Коли не винуватить нас серце, то маємо відвагу до Бога, і чого тільки попросимо, одержимо від Нього, бо виконуємо Його заповіді та чинимо любе для Нього”.— Ів. 3:21, 22.
Коли хтось не хоче покаятися від “мертвих діл”, то він позбувається дорогоцінного споріднення з своїм Творцем. Він залишається без божественної помочі в часі проби і клопоту. З другого боку, особа, яка примириться з Богом має запевнення, що дістане мудрість, щоб подолати проби.— Як. 1:5.
Ті, що примирилися з Богом не можуть опускати свого дорогоцінного споріднення. Якщо вони далі хочуть вільно приступати до Бога в молитві, то вони мусять тримати чисте сумління. Це вимагає зусилля, бо закон гріха або внутрішні напрями до злих вчинків завжди діють у наших тілесних членах. Той “закон гріха”, дійсно старається контролювати нас, щоб ми наслідували шлях, який не є в гармонії з Богом. Про свою власну боротьбу в цьому відношенні, апостол Павло сказав: “Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком, та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх. Нещасна я людина. Хто мене визволить від тіла цієї смерти?” — Рим. 7:22-24.
Коли в ньому відбувалася така боротьба, то може виглядати, що Павло, хоч покаявся від “мертвих діл” таки не міг тримати чистого сумління перед Богом. Але це не є так. У відповідь до вищеданого питання, Павло каже: “Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого!” (Рим. 7:25) Так, жертва Ісуса Христа ‘визволила’ Павла, і він міг зберегти своє споріднення з Богом і тримати чисте сумління.
Коли ми будемо продовжати звертатися до Бога з вірою, щоб Він простив нам наші гріхи на підставі Ісусової жертви, то ми, так як Павло, можемо тримати добре сумління, яке походить від нашого першого покаяння від “мертвих діл”. Таким чином ми можемо далі втішатися любою поміччю нашого небесного Отця і мати перед собою надію на вічне життя.