ДРУГИЙ ЛИСТ ДО КОРИНФЯН

1 Павло, який з Божої волі став апостолом Христа Ісуса, і наш брат Тимофій+ до Божого збору в Кори́нфі, а також до всіх святих по цілій Аха́йї.+

2 Нехай з вами буде незаслужена доброта й мир від Бога, нашого Батька, і від Господа Ісуса Христа.

3 Нехай лине хвала Богові і Батькові нашого Господа Ісуса Христа+ — Батькові глибокого співчуття+ та Богові усілякої потіхи.+ 4 Він потішає* нас у всіх випробуваннях*,+ щоб ми могли потішати+ тих, хто зносить різні випробування*, ділячись з ними тією потіхою, яку самі отримуємо від Бога.+ 5 Бо, так само як ми багато страждаємо задля Христа,+ через Христа ми отримуємо багато потіхи. 6 Тож якщо ми зносимо випробування*, то робимо це заради вашої потіхи й спасіння. А якщо ми отримуємо потіху, то для того, щоб ви були потішені, і це допомагає вам вистояти в таких же стражданнях, які зносимо ми. 7 Тому надії, які ми пов’язуємо з вами, не марні, адже ми знаємо: якщо ви разом з нами страждаєте, то разом з нами отримаєте й потіху.+

8 Брати, хочемо, щоб ви знали про лихо, яке трапилося з нами в провінції Азія.+ Там ми зазнали величезних утисків — це було понад наші сили, і ми навіть сумнівались, чи взагалі залишимося живими.+ 9 Правду кажучи, ми думали, що отримали смертний вирок. Усе це сталося для того, щоб ми покладались не на себе, а на Бога,+ який воскрешає з мертвих. 10 Він врятував і ще рятуватиме нас від смертельної загрози; ми впевнені, що він рятуватиме нас і далі.+ 11 Ви також можете допомогти, палко молячись за нас.+ Тоді багато хто дякуватиме за нас — за ласку, яку ми отримаємо завдяки молитвам багатьох*.+

12 Адже ми хвалимось ось чим: з чистим сумлінням можемо сказати, що, живучи в цьому світі, ми поводились — особливо з вами — зі святістю й щирістю, яку маємо від Бога, і керувались не людською мудрістю,+ а Божою незаслуженою добротою. 13 По суті, ми не пишемо вам нічого, крім того, що ви можете прочитати* і зрозуміти, і я сподіваюсь, що ви будете розуміти це повністю*. 14 Певною мірою ви вже розумієте, що можете нами хвалитися, так само як ми будемо хвалитись вами в день нашого Господа Ісуса.

15 Будучи в цьому впевнений, я хотів спершу прийти до вас, щоб потім ви мали другу нагоду відчути радість*. 16 Бо я збирався відвідати вас по дорозі в Македонію, а повертаючись звідти, зупинитись у вас ще раз. Потім ви відправили б мене до Юдеї.+ 17 Коли я мав такий намір, хіба я ставився до нього легковажно? Хіба я планую щось так, як це роблять люди, і говорю: «Так, так», а потім: «Ні, ні»? 18 Бо, так само як можна покладатися на Бога, ви можете вірити, що, кажучи «так», ми не маємо на увазі «ні». 19 Син Божий, Ісус Христос, про якого ми, тобто я, Силуа́н* і Тимофій,+ проповідували вам, не був «так» і при цьому «ні». У його випадку «так» було «так». 20 І, хоч би скільки було Божих обіцянок, завдяки йому вони стали «так».+ Тому й «амінь» ми говоримо на славу Богові+ саме через нього. 21 А той, хто нас помазав і запевняє, що як ви, так і ми належимо Христу,— це сам Бог.+ 22 Також він поставив на нас печатку+ і на знак того, що має настати*, дав у наші серця дух.+

23 Тож нехай Бог буде свідком проти мене*: я досі не прийшов у Кори́нф тільки тому, що пошкодував вас. 24 Це не означає, що ми пануємо над вашою вірою.+ Швидше ми ваші співпрацівники, які сприяють вашій радості, а стоїте ви завдяки своїй вірі.

2 Щодо мого наміру прийти до вас знову, то я не хочу приходити засмученим. 2 Бо якщо я завдам смутку вам, то хто мене підбадьорить? Ті, хто і сам сумний? 3 Я писав вам для того, щоб, прийшовши, не засмутитись через тих, за кого мав би радіти. Адже я впевнений: те, що приносить радість мені, приносить радість і вам. 4 Бо коли я писав вам, то робив це з нестерпним болем, великою тугою на серці та слізьми на очах. Проте я писав не для того, щоб вас засмутити,+ а щоб ви знали, як сильно я вас люблю.

5 Коли ж хтось і завдав комусь смутку,+ то не мені — не хотів би перебільшувати, але певною мірою всім вам. 6 Йому достатньо докору, який він отримав від більшості братів. 7 Тепер же вам ліпше з готовністю простити й потішити цього чоловіка,+ щоб його не охопив* надмірний смуток.+ 8 Тож настійно вас заохочую: запевніть його у своїй любові.+ 9 Той лист я написав також для того, щоб переконатися, чи в усьому ви слухняні. 10 Якщо ви щось комусь прощаєте, прощаю і я. По суті, якщо я щось комусь і прощав, то — Христос цьому свідок — робив це заради вас, 11 щоб Сатана нас не перехитрив*,+ бо його задуми* нам відомі.+

12 Коли я прибув до Троа́ди,+ щоб звіщати добру новину про Христа, і переді мною відчинились двері в служінні Господу, 13 то я* був дуже занепокоєний, бо не знайшов Ти́та,+ свого брата. Тому я попрощався з братами і вирушив до Македонії.+

14 Нехай лине подяка Богові, який завжди веде нас у тріумфальному поході разом з Христом і всюди через нас поширює* пахощі знання про себе. 15 Адже ми для Бога — приємні пахощі новини про Христа; і їх відчувають як ті, хто на шляху до спасіння, так і ті, хто на шляху до знищення. 16 Для останніх ми запах* смерті, що веде до смерті,+ а для перших — пахощі життя, що ведуть до життя. І хто відповідно підготовлений для такого служіння? 17 Ми. Бо, на відміну від багатьох, ми не торгуємо* Божим словом,+ а, будучи послідовниками Христа, говоримо з усією щирістю, як ті, кого послав Бог, і Бог цьому свідок.

3 Чи не починаємо ми знову самі себе рекомендувати? Чи нам, як декотрим людям, потрібні рекомендаційні листи для вас або від вас? 2 Нашим листом є ви;+ він написаний на наших серцях, і його знають та читають усі. 3 Адже добре видно, що ви — лист Христа, котрий написали ми, служителі.+ І цей лист написано не чорнилом, а духом живого Бога, не на кам’яних таблицях,+ а на тілесних — на самих серцях.+

4 Ми можемо сказати це з упевненістю, яку маємо перед Богом завдяки Христу. 5 А втім, те, що ми маємо відповідну підготовку, не наша заслуга, ми не вважаємо, що досягли цього власними зусиллями; наша відповідна підготовка від Бога.+ 6 Саме завдяки йому ми маємо таку підготовку, яка дає нам можливість бути служителями нової угоди+ — служителями не писаного зводу законів,+ а духу. Бо писаний закон засуджує на смерть,+ а дух оживляє.+

7 Коли ж звід законів, який несе із собою смерть і який був вирізьблений на каменях,+ з’явився в такій славі, що сини Ізра́їля не могли навіть подивитись на Мойсеєве обличчя, бо воно випромінювало славу+ — славу, що мала зникнути, 8 то хіба не має бути оточене ще більшою славою те, завдяки чому можна отримати дух?+ 9 Бо якщо славним був звід законів,+ який несе із собою осуд,+ то те, завдяки чому можна досягти праведності, матиме значно більшу славу!+ 10 Дійсно, навіть те, що колись було прославлене, втратило свою славу з появою більшої слави.+ 11 Бо якщо у славі з’явилося те, що мало бути усунене,+ то наскільки ж більшою повинна бути слава того, що залишається!+

12 Оскільки в нас є така надія,+ ми маємо велику свободу мови. 13 І ми не робимо так, як Мойсей; він закривав обличчя покривалом,+ щоб сини Ізра́їля не могли дивитися на мету* того, що мало бути усунене. 14 Однак їхні розуми були притуплені.+ І навіть сьогодні, коли читається стара угода, те саме покривало залишається незнятим,+ оскільки усувається воно лише завдяки Христу.+ 15 По суті, коли сьогодні читаються писання Мойсея,+ покривало залишається на їхніх серцях.+ 16 Проте коли людина навертається до Єгови*, покривало знімається.+ 17 Якщо говорити про Єгову*, то він — Дух,+ а де дух Єгови*, там свобода.+ 18 І, коли ми, наче дзеркала, відображаємо з незакритими обличчями славу Єгови*, ми всі перемінюємось і набуваємо такого самого о́бразу, о́бразу чимраз славнішого*, і тоді стаємо саме такими, якими робить нас Єгова* — Дух*.+

4 Тож, оскільки ми через виявлене до нас милосердя виконуємо таке служіння, ми не падаємо духом. 2 Більш того, ми відкинули ганебні таємні вчинки. Ми не вдаємося до підступності та не розбавляємо Божого слова,+ а натомість рекомендуємо себе кожній людині*, виявляючи правду, і Бог цьому свідок.+ 3 Але якщо добра новина, яку ми звіщаємо, і закрита покривалом, то лише для тих, хто йде шляхом знищення,— 4 для невіруючих, яким бог цього світу*+ засліпив розуми,+ щоб їх не сягнуло сяйво* славної доброї новини про Христа,+ який є образом Бога.+ 5 Бо ми проповідуємо не про себе, а про те, що Ісус Христос — це Господь, а ми — раби, які служать вам задля Ісуса. 6 І сам Бог, який сказав: «Нехай з темряви засяє світло»,+ осяяв наші серця і через лице Христа освітив їх+ славним знанням про себе.

7 Проте скарб+ цей ми маємо в глиняних посудинах*,+ щоб було чітко видно, що силу, яка перевершує людську, ми отримали від Бога, вона походить не від нас.+ 8 В усьому нас утискають, але ми не загнані в кут, ми розгублені, але не залишені у безвиході*,+ 9 нас переслідують, але ми не покинуті,+ ми повалені, але не знищені.+ 10 У своєму тілі ми завжди зносимо смертельні страждання, завдані Ісусу,+ щоб і життя Ісуса виявилося в наших тілах. 11 Бо заради Ісуса нас, живих, знову й знову віддають на смерть,+ щоб і життя його виявилося в наших смертних тілах. 12 Отже, в нас діє смерть, а у вас — життя.

13 А оскільки ми маємо такий дух віри, про який написано: «Я вірив, тому й говорив»,+ ми також віримо, тому й говоримо, 14 знаючи, що той, хто воскресив Ісуса, воскресить з Ісусом і нас та поставить разом з вами перед ним.+ 15 Бо все це ради вас, аби щедра незаслужена доброта виявлялася ще рясніше, оскільки дедалі більше людей складають Богові подяку і цим несуть йому славу.+

16 Тож ми не падаємо духом. І, навіть якщо наше фізичне тіло нищиться, наша внутрішня людина, безумовно, день у день обновлюється. 17 Бо, хоча наші страждання* короткочасні й легкі, вони приносять нам славу, яка набуває дедалі більшої величі* і триватиме вічно.+ 18 Ми ж тим часом зосереджуємо погляд не на видимому, а на невидимому,+ бо видиме скороминуще, а невидиме вічне.

5 Крім того, ми знаємо, що наш земний дім, теперішній намет, зруйнується*+ і ми отримаємо будівлю від Бога — нерукотворний вічний дім+ на небі. 2 А в теперішньому домі* ми стогнемо і прагнемо вдягти дім, приготований для нас* на небі*,+ 3 щоб, одягнувши його, нам не виявитися нагими. 4 Перебуваючи в теперішньому наметі, ми стогнемо під тягарем. Це не означає, що ми хочемо скинути з себе цей намет. Ми просто прагнемо одягнути інший,+ аби смертне було поглинуте життям.+ 5 А приготував нас до цього Бог,+ давши нам свій дух на знак того, що має настати*.+

6 Тож ми ніколи не втрачаємо мужності й знаємо, що поки живемо* в тілі, то не перебуваємо з Господом.+ 7 Адже ми ходимо вірою, а не тим, що бачимо. 8 І все ж ми не втрачаємо мужності й хотіли б не бути вже в тілі, а оселитися з Господом.+ 9 Тому немає значення, де ми живемо, з ним чи без нього, наша мета — завжди йому догоджати. 10 Адже всі ми повинні стати* перед судовим престолом Христа, щоб кожному було відплачено згідно з тим, що він робив у тілі — добро чи зло*.+

11 Отож, розуміючи, що нам треба мати страх перед Господом, ми переконливо навчаємо інших, і Бог добре знає нас*. Сподіваюсь, що й ви* добре знаєте нас*. 12 Ми не починаємо себе знову рекомендувати. Ми просто даємо вам підстави похвалитися нами. Тоді ви матимете що відповісти людям, котрі вихваляються тим, що зовні, а не тим, що є в серці.+ 13 Якщо ми не мали здорового глузду,+ то для Бога. А якщо ми при своєму розумі, то для вас. 14 Нас спонукує Христова любов, бо ми дійшли такого висновку: якщо один помер за всіх,+ то й усі померли. 15 А помер він за всіх, щоб усі, хто живе, жили вже не для себе,+ а для того, хто за них помер і воскрес.

16 Отже, відтепер ми не дивимось на жодну людину з тілесного погляду.+ Навіть якщо раніше ми дивилися на Христа з тілесного погляду*, то тепер, звичайно, не дивимось.+ 17 Тож якщо хтось перебуває в єдності з Христом, то є новим створінням.+ На зміну старому прийшло нове. 18 І все це від Бога, який через Христа примирив нас із собою+ та доручив нам служіння, пов’язане з примиренням.+ 19 Іншими словами, Бог через Христа примиряє із собою світ+ і не залічує людям їхніх проступків.+ І цю звістку примирення Бог доручив нам.+

20 Отже, ми — посли+ замість Христа,+ так, ніби Бог через нас звертається до людей із закликом. І замість Христа ми благаємо: «Примиріться з Богом». 21 Того, хто не вчинив гріха,+ він заради нас зробив жертвою за гріх*. І завдяки йому ми стаємо праведними в Божих очах.+

6 Співпрацюючи з ним,+ ми також заохочуємо вас, щоб ви не випустили з уваги мети, з якою Бог виявив до вас незаслужену доброту.+ 2 Адже Бог говорить: «Я почув тебе в час прихильності, у день спасіння тобі допоміг».+ І саме тепер час особливої прихильності! Саме тепер день спасіння!

3 Ми не даємо жодної підстави для спотикання, щоб наше служіння було бездоганне.+ 4 Натомість ми у всьому рекомендуємо себе як Божі служителі:+ коли витривало зносимо багато випробувань, зазнаємо́ лиха, скрути і труднощів,+ 5 коли нас б’ють, кидають до в’язниць,+ коли залишаємось витривалими у час заворушень, трудимось, ночами не змикаємо очей та подовгу залишаємось без їжі,+ 6 коли дотримуємось чистоти, коли сповнені знання, терпеливості,+ доброти,+ святого духу, нелицемірної любові,+ 7 коли вживаємо правдиві слова, покладаємось на Божу силу,+ тримаємо зброю праведності+ і в правій*, і в лівій руці*, 8 коли нас славлять і ганьблять, критикують і хвалять. Люди вважають, що ми обманщики, хоча ми завжди говоримо правду, 9 що ми невідомі, хоча нас упізнають, що ми помираємо*, хоча ми й далі живемо,+ що ми покарані*, хоча нас і досі не стратили,+ 10 що ми сумуємо, хоча ми завжди радісні, що ми бідні, хоча ми багатьох робимо багатими, що ми нічого не маємо, хоча ми володіємо всім.+

11 Коринфя́ни! Ми говоримо до вас відверто*, наші серця широко відкриті. 12 Ми не стримуємо своєї любові до вас*,+ а ви стримуєте свої ніжні почуття до нас. 13 Отже, звертаюсь до вас як до власних дітей: також широко відкрийте свої серця* у відповідь.+

14 Не впрягайтесь у нерівне ярмо* з невіруючими.+ Бо що може бути спільного між праведністю і беззаконням?+ Або що спільного між світлом і темрявою?+ 15 Яка згода між Христом і Веліа́лом*?+ І що спільного між віруючим* і невіруючим*?+ 16 Крім того, що спільного між Божим храмом та ідолами?+ Адже ми — храм живого Бога,+ а він сказав: «Буду перебувати серед них+ і ходитиму серед них. Я буду їхнім Богом, а вони будуть моїм народом».+ 17 «“Тож вийдіть з-поміж них та відділіться,— говорить Єгова*,— і більше не торкайтесь нечистого”,+ “і тоді я вас прийму”.+ 18 “Я стану вам батьком,+ а ви станете мені синами і дочками”,+— каже Всемогутній Єгова*».

7 Тож, любі, оскільки ми маємо такі обіцянки,+ очистьмо себе від усього, що опоганює тіло і дух,+ та вдосконалюймо свою святість, виявляючи Божий страх.

2 Відведіть для нас місце у своїх серцях.+ Ми нікого не скривдили, нікого не розбестили, нікого не використали у власних інтересах.+ 3 Говорю це не для того, щоб вас осудити. Бо, як я вже казав, ви завжди в наших серцях, незалежно від того, живемо ми чи помираємо. 4 Звертаючись до вас, я маю велику свободу мови. Я дуже пишаюся вами, я втішений і безмежно радію, хоча ми зносимо стільки утисків.+

5 Прийшовши в Македонію,+ ми* не мали спокою, але зазнавали різних утисків: зовні була боротьба, всередині — побоювання. 6 Проте Бог, який потішає пригнічених,+ потішив нас присутністю Ти́та, 7 і не лише його присутністю, але й тим, як ви його потішили. Адже він приніс звістку про вашу тугу за мною, ваш смуток і щиру турботу* про мене. Тож я ще більше зрадів.

8 Бо навіть якщо я засмутив вас своїм листом,+ то не жалкую. Хоча я спочатку і жалкував (побачивши, що ви все ж засмутились через цей лист, правда, ненадовго), 9 але тепер радію. І радію не тому, що ви засмутились, а тому, що цей смуток привів до каяття. Оскільки ж ви засмутились так, як до вподоби Богові, то не зазнали через нас жодної шкоди. 10 Адже смуток, який Богові до вподоби, веде до каяття і зрештою до спасіння, він не викликає жалю.+ А смуток, притаманний цьому світові, веде до смерті. 11 Бо подивіться, які плоди приніс смуток, що до вподоби Богові: він породив у вас велику старанність, обурення, страх, прагнення, ревність, ви очистились і виправили все зло!+ Таким чином ви показали, що в усьому є чистими*. 12 Насправді я написав вам не заради того, хто вчинив це зло,+ і не заради скривдженого, а щоб і Бог, і всі, хто є серед вас, побачили ваші старання заради нас. 13 Саме тому ми були потішені.

Але, крім цього, ми ще більше зраділи, коли побачили радість Ти́та, адже всі ви відсвіжили його дух. 14 Бо якщо я колись і хвалився вами перед ним, то не був засоромлений, оскільки тепер він сам переконався, що вся наша похвала — правда, як і все те, що ми говорили вам. 15 І, коли він пригадує ту слухняність, котру ви всі виявляли,+ і те, як ви його прийняли зі страхом і тремтінням, його ніжні почуття до вас стають ще сильнішими. 16 Я радію, що в усьому можу покладатися на вас*.

8 А тепер, брати, хочемо розповісти вам про незаслужену доброту, яку Бог виявив зборам у Македонії.+ 2 Під час важкого випробування вони зазнали страждань, але зберегли велику радість і, незважаючи на крайнє убозтво, показали, що багаті, виявивши виняткову* щедрість. 3 Запевняю вас: вони зробили все можливе,+ і навіть більше.+ 4 Вони самі звернулись до нас і настійно благали про можливість виявити щедрість і разом з іншими послужити святим, надавши їм допомогу.+ 5 І вони віддали не лише те, на що ми розраховували, а передусім віддали самих себе — як Господу, так і нам з Божої волі. 6 Отже, ми заохотили Ти́та+ завершити розпочату серед вас справу, щоб ви могли виявити таку ж щедрість. 7 Ми знаємо, що коли говорити про віру, вміння звіщати слово, знання, неослабну ревність та нашу любов до вас, то ви у всьому цьому справді багаті. Тож будьте багаті й стосовно щедрості.+

8 Я пишу це не для того, щоб дати вам наказ, а щоб ви побачили ревність інших і щоб переконатися у щирості вашої любові. 9 Ви ж знаєте, яку незаслужену доброту виявив наш Господь Ісус Христос: він, хоч і був багатим, заради вас став бідним,+ щоб завдяки його бідності ви могли розбагатіти.

10 Ось що я думаю про цю справу:+ вона буде вам лише на пожиток, бо ще рік тому ви взялися за неї, причому охоче. 11 Тож завершіть розпочату справу, щоб ви не тільки мали готовність, але й відповідно до своїх можливостей довели цю справу до кінця. 12 Адже якщо є готовність, то дари особливо приємні, причому береться до уваги те, що людина має, а не те, чого вона не має.+ 13 Бо я не хочу, щоб іншим було легко, а вам важко. 14 Натомість хочу, щоб завдяки рівномірному розподілу ваш теперішній надлишок доповнив те, чого бракує їм, а їхній надлишок доповнив те, чого бракує вам. Тоді в усьому буде рівномірність, 15 бо написано: «Хто мав багато, той не мав забагато, а хто мав мало, не мав замало».+

16 Нехай лине подяка Богові за те, що таке ж бажання щиро турбуватися про вас він вклав у серце Ти́та,+ 17 і той радо відгукнувся на заохочення. Але він прийде до вас з власної волі, бо й сам цього дуже хоче. 18 Разом з ним ми посилаємо брата, якого всі збори хвалять за те, що він робить для поширення доброї новини. 19 Більш того, він отримав від зборів призначення супроводжувати нас і допомогти передати цей щедрий дар, яким ми маємо розпорядитися на славу Господу, довівши, що готові прийти на допомогу іншим. 20 Тоді ніхто не зможе нам ні в чому дорікнути стосовно ваших щедрих пожертв, якими ми маємо розпорядитися.+ 21 Адже ми «намагаємось робити все чесно не лише перед Єговою*, але й перед людьми».+

22 Також ми посилаємо з ними ще одного нашого брата, який дуже старанно виконує різні завдання, і ми не раз у цьому пересвідчились. А в цій справі він ще старанніший, оскільки цілковито впевнений у вас. 23 Якщо в когось виникнуть питання щодо Ти́та, то знайте, що він мій товариш* і співпрацівник, котрий, як і я, служить для вашого блага. А якщо будуть питання щодо наших братів, то вони апостоли зборів та слава Христа. 24 Тож доведіть, що любите їх,+ і покажіть зборам, чому ми хвалилися вами.

9 Що ж до служіння святим,+ то писати про це зайве, 2 бо я знаю про вашу готовність і хвалюся нею перед македонянами. Я розповідаю їм, що брати з Аха́йї вже рік як готові допомогти, і більшість з них була дуже заохочена вашою ревністю. 3 Усе ж посилаю до вас братів, щоб наші слова похвали про вас не були даремні і щоб ви могли показати свою готовність, про яку я згадував. 4 Інакше якщо македоняни прийдуть зі мною і побачать, що ви не готові, то нам — а тим більше вам — буде соромно, що ми були у вас настільки впевнені. 5 Тож я подумав, що варто заохотити братів прийти до вас заздалегідь і допомогти підготувати обіцяний щедрий дар. Тоді він буде щедрим даром, а не чимось вимушеним.

6 Щодо цього кажу: кожен, хто сіє скупо, скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той і жатиме щедро.+ 7 Тому нехай кожен робить так, як постановив у серці, а не з примусу чи неохоче*,+ оскільки Бог любить того, хто дає з радістю.+

8 Крім того, Бог може рясно злити на вас усю свою незаслужену доброту, щоб ви завжди мали в усьому достаток, а також щоб вам всього вистачало для кожного доброго діла.+ 9 (Як написано: «Він щедро ділиться з іншими, він допомагає бідним. Праведність його залишається повіки».+ 10 Отже, той, хто дає вдосталь насіння сіячеві та щедро годує всіх хлібом, дасть і вам насіння для сівби, дасть дуже багато, та примножить плоди вашої праведності.) 11 Ви з усякого погляду збагачуєтесь, щоб в усьому бути щедрими, і завдяки нашим зусиллям така щедрість спонукує людей складати Богові подяку. 12 Адже це служіння має не лише цілковито задовольняти потреби святих,+ але й переповнюватися численними виразами подяки Богові. 13 Коли вони бачать результати цього служіння, пов’язаного з наданням допомоги, то прославляють Бога, бо ви підкоряєтесь добрій новині про Христа, засвідчивши це привселюдно, а також даєте щедрі пожертви для них та для всіх інших.+ 14 Крім того, вони палко моляться за вас Богові і виявляють до вас любов, бо знають, якою неперевершеною незаслуженою добротою він вас обдарував.

15 Тож нехай лине подяка Богові за його невимовний дар.

10 Тепер я, Павло, звертаюся до вас з лагідністю і добротою Христа.+ Коли я з вами, то здаюсь вам непримітним,+ проте коли відсутній, ви вважаєте мене сміливим.+ 2 Тож, благаю, подбайте, щоб я, перебуваючи з вами, не був змушений діяти зі сміливістю і вжити очікуваних мною рішучих заходів щодо тих, хто думає, ніби ми поводимося по-тілесному. 3 Бо, хоча ми живемо в тілі, ми не воюємо по-тілесному, 4 наша зброя не тілесна.+ Навпаки, завдяки Богу ми маємо сильну зброю+ — таку, що здатна повалити будь-яку твердиню. 5 Адже ми обертаємо нанівець хибні ідеї та все високодумне, що суперечить знанню про Бога,+ а також беремо в полон усіляку думку, щоб зробити її слухняною Христу. 6 І, як тільки ви покажете свою цілковиту слухняність, ми будемо готові покарати тих, хто виявить будь-який непослух.+

7 Ви дивитесь лише на зовнішню цінність. Коли хтось переконаний, що належить Христу, то хай ще раз подумає про таке: як він належить Христу, так і ми належимо йому. 8 І навіть якщо мені доведеться забагато хвалитися владою, якою Господь наділив нас для того, щоб зміцнювати вас, а не руйнувати,+ то я не буду засоромлений. 9 Не хочу, щоб ви подумали, ніби я намагався залякати вас своїми листами. 10 Бо дехто говорить: «Його листи вагомі й переконливі, але коли він присутній серед нас, то не справляє особливого враження; коли ж починає говорити, то взагалі нема що слухати». 11 Проте хай такі люди знають: що ми говоримо* в листах, коли відсутні, те й зробимо*, коли будемо з вами,+ 12 хоча ми й не наважуємось порівнювати себе чи ставити себе на рівень з тими, хто сам себе рекомендує.+ Бо вони, міряючи себе власною міркою і порівнюючи себе із самими собою, нічого не розуміють.+

13 Ми ж не будемо хвалитися тим, чого було досягнуто за межами призначеної нам території, а обмежимося територією, яку нам відміряв* Бог і яка сягає аж до вас.+ 14 Бо ми не виходимо за межі того, що нам доручено, наче ми не дійшли до вас. Адже ми були першими, хто дійшов до ваших країв з доброю новиною про Христа.+ 15 Ні, ми не хвалимося чужою працею — тим, чого було досягнуто за межами призначеної нам території, а натомість плекаємо надію, що, в міру того як ваша віра зростатиме, зростатиме й те, що ми зробили в межах своєї території. Тоді ми зробимо ще більше 16 і зможемо проголошувати добру новину не лише у ваших краях, щоб не хвалитися тим, що вже зроблено на чужій території. 17 «Але хто хвалиться, нехай хвалиться Єговою*».+ 18 Бо схвалення отримує не той, хто сам себе рекомендує,+ а той, кого рекомендує Єгова*.+

11 Я дуже хотів би, щоб ви терпіли мене навіть такого, трохи нерозсудливого. Хоча ви й так мене терпите. 2 Адже я ревную за вас ревнощами* від Бога, бо особисто заручив вас з одним нареченим — Христом — і хочу представити вас йому як чисту*, незайману дівчину.+ 3 Але боюсь, щоб — як це сталося з Євою, яку підступно спокусив змій,+— ви у своєму мисленні не піддалися зіпсуттю і не втратили щирості й чистоти*, які маєте виявляти перед Христом.+ 4 Бо коли хтось приходить і проповідує іншого Ісуса — не того, якого проповідували ми, або коли ви отримуєте від когось інший дух — не той, який вам було дано раніше, або ж коли хтось приносить вам іншу добру новину — не ту, яку ви вже прийняли,+ то таких людей ви з готовністю терпите. 5 А я вважаю, що нічим не гірший від ваших преславних апостолів.+ 6 Бо, може, красномовством я і не відзначаюсь,+ проте знань мені точно не бракує, і ми це показували в усьому всіма способами.

7 Хіба я згрішив тим, що, бажаючи звеличити вас, сам упокорився і без жодної винагороди з радістю звіщав вам Божу добру новину?+ 8 По суті, аби служити вам, я обтяжував* інші збори, приймаючи їхню допомогу*.+ 9 Коли я був у вас і опинився в нужді, то ні для кого не став тягарем, адже тоді прийшли брати з Македонії і повністю задовольнили всі мої потреби.+ Тож я справді намагався і далі намагатимусь ні в чому не бути для вас тягарем.+ 10 Я не переставатиму хвалитись+ по всій Аха́йї, і це настільки ж певно, як те, що в мені перебуває правда Христова. 11 Але чому я нічого не брав від вас? Чи тому, що вас не люблю? Бог знає, що я вас люблю.

12 Однак я і далі робитиму те, що робив дотепер.+ Бо так я не даватиму приводу хвалитися тим, хто шукає підстав*, аби довести, що вони рівні нам у тому*, чим хваляться. 13 Бо такі чоловіки — лжеапостоли; вони вводять інших в оману та видають себе за апостолів Христа.+ 14 І не дивно, адже сам Сатана видає себе за ангела світла.+ 15 Тож немає нічого дивного в тому, що його служителі теж видають себе за служителів праведності. Однак в кінці вони отримають те, що заслужили.+

16 Кажу ще раз: нехай ніхто не вважає мене нерозсудливим. Але навіть якщо у ваших очах я і нерозсудливий, то прийміть мене таким, щоб я теж міг трохи похвалитися. 17 Те, що я говорю, говорю не за прикладом Господа, а як нерозсудлива людина, яка самовпевнено хвалиться. 18 І, оскільки багато хто вихваляється тим, що важливе з плотського* погляду, буду хвалитись і я. 19 Адже, будучи такими «розумними», ви радо терпите нерозсудливих. 20 По суті, ви терпите кожного, хто вас поневолює, хто пожирає ваше майно, хто відбирає те, що вам належить, хто звеличується над вами чи б’є вас в обличчя.

21 Кажу це нам же на сором, бо може здаватися, ніби ми слабкі.

Але якщо інші поводяться сміливо, то — говорю як нерозсудливий — я теж поводжуся сміливо. 22 Вони євреї? І я єврей.+ Ізраїльтяни? Я теж ізраїльтя́нин. Потомки* Авраама? Я теж.+ 23 Вони служителі Христа? Кажу як божевільний: я тим більше. Я більше трудився,+ частіше був ув’язнений,+ мене били стільки разів, що не злічити, я часто опинявся перед лицем смерті.+ 24 Від юдеїв я п’ять разів отримав по 40 ударів без одного.+ 25 Тричі мене сікли різками,+ раз каменували,+ тричі я пережив корабельну аварію,+ день і ніч провів у відкритому морі. 26 Я часто бував у дорозі, не раз потрапляв у небезпеки через річки, попадав у руки грабіжникам, натерпівся як від свого народу,+ так і від людей з інших народів.+ Крім того, я опинявся в небезпеці у містах,+ у пустелях, на морі та серед фальшивих братів. 27 Я важко трудився, нерідко ночами не змикав очей,+ зазнавав голоду і спраги,+ мені часто бракувало їжі,+ я був у холоді та без одягу*.

28 Крім усіх цих труднощів ззовні, мені день у день не дає спокою* ще й тривога про всі збори.+ 29 Чи є хтось слабкий, поряд з ким не почувався б слабким і я? Або, коли доводять когось до спотикання, хіба я не спалахую гнівом?

30 Тож, якщо вже хвалитися, я буду хвалитися тим, що виявляє мою слабкість. 31 Бог і Батько Господа Ісуса — той, кому має вічно линути хвала,— знає, що я не обманюю. 32 У Дамаску намісник царя Аре́ти стеріг місто, щоб схопити мене, 33 але мене спустили в кошику* через вікно в міському мурі,+ і я врятувався з його рук.

12 Я змушений хвалитися. І, хоча це не принесе жодної користі, я розкажу ще й про надприродні видіння+ та об’явлення, які мені дав Господь.+ 2 Знаю одного чоловіка, який перебуває в єдності з Христом. Він 14 років тому був раптово забраний на третє небо, хоча я не знаю, в тілі чи поза тілом, це Богу відомо. 3 Тож я знаю такого чоловіка, який — в тілі чи поза тілом, не знаю, це Богу відомо,— 4 був забраний у рай та чув слова, які неможливо говорити і які людині не дозволено промовляти. 5 От таким чоловіком я буду хвалитись; собою ж хвалитися не буду, хіба що своїми слабкостями. 6 Але якщо в мене і виникне бажання похвалитися, це не буде з мого боку нерозсудливо, адже я казатиму правду. Проте я стримуюсь від цього, щоб ніхто, дивлячись на мене чи слухаючи мене, не приписував мені забагато 7 лише через те, що я отримав такі надзвичайні об’явлення.

А щоб я надто не звеличувався, мені в тіло дано колючку,+ ангела Сатани, щоб постійно бити* мене. Отже, її дано мені, щоб я надто не звеличувався. 8 Я тричі благав Господа, щоб він цю колючку усунув, 9 але він сказав: «Достатньо тобі незаслуженої доброти, яку я вже виявляю, бо тоді, коли ти слабкий, ти отримуєш мою силу повною мірою».+ Тож я з великим задоволенням хвалитимусь своїми слабкостями, щоб наді мною, немов намет, залишалася сила Христа. 10 Тому мені приємно задля Христа терпіти слабкості, обра́зи, скруту, переслідування і труднощі. Бо, коли я слабкий, тоді я сильний.+

11 Я став нерозсудливим. Ви мене до цього змусили, бо це ви мали б мене рекомендувати. Адже я нічим не гірший від ваших преславних апостолів, навіть якщо я ніхто.+ 12 Але ви й самі бачили докази того, що я апостол: мою велику витривалість,+ знаки, чуда* та могутні діла.+ 13 У чому ви були обділені в порівнянні з іншими зборами? Лише в тому, що я не став для вас тягарем.+ Вибачте мені великодушно цю провину.

14 Я збираюсь прийти до вас уже втретє. Але я не буду для вас тягарем, бо ваше майно мені не потрібне+ — мені потрібні ви. Адже не діти+ повинні відкладати щось для батьків, а батьки для дітей. 15 Я ж з великою радістю віддам за вас* усе, навіть самого себе.+ Тож, якщо я люблю вас так сильно, невже я не заслуговую, щоб мене любили не менше? 16 Хоч би як там було, я вас не обтяжував.+ Проте ви все одно кажете, що я був «хитрий» і впіймав вас «підступністю». 17 Наприклад, я посилав до вас братів. Хіба я використав хоча б когось із них, щоб збагатитися за ваш рахунок? 18 Я дуже просив Ти́та прийти до вас і послав з ним ще одного брата. Хіба Тит нажився на вас?+ А хіба в нас були не однакові спонуки? Хіба ми йшли не одним шляхом?

19 Невже ви весь цей час думаєте, що ми захищаємося перед вами? Ми говоримо перед Богом як Христові послідовники. І все це, любі, робимо, щоб вас зміцнити. 20 Бо я боюсь, що, прийшовши, побачу вас не такими, як я хочу, а ви побачите мене не таким, як ви хочете. Натомість серед вас будуть чвари, ревнощі, вибухи гніву, незгоди, безлад, ви будете обмовляти одне одного, пліткувати та виявляти гордість. 21 Також боюся, коли я прийду знову, мій Бог засоромить мене на ваших очах і мені доведеться сумувати через тих багатьох, хто піддався гріху, але не покаявся у своїй нечистоті, статевій розпусті* й розгнузданості*.

13 Ось я збираюсь прийти до вас уже втретє. «Кожна справа має бути підтверджена свідченням* двох чи трьох свідків».+ 2 Хоча зараз я далеко від вас, сприйміть мої слова так, ніби я разом з вами вдруге. Отже, заздалегідь попереджаю всіх, особливо тих, хто колись піддався гріху: якщо прийду знову, то нікого не пошкодую. 3 Адже ви шукаєте доказів того, що через мене говорить Христос, який не виявляє слабкості щодо вас, а, навпаки, діє з великою силою. 4 Справді, він був слабким, і його стратили на стовпі, але завдяки Божій силі він знову живий.+ Подібно й ми слабкі, як і він був свого часу, але ми будемо жити разом з ним+ завдяки Божій силі, яка діє на вас.+

5 Постійно перевіряйте, чи ви у вірі, ретельно випробовуйте себе.+ Невже ви не усвідомлюєте, що Ісус Христос перебуває в єдності з вами? Звичайно, він не перебуватиме в єдності з вами, якщо ви втратили Боже схвалення. 6 Я щиро сподіваюсь, ви зрозумієте, що й ми не втратили його схвалення.

7 Крім того, ми молимось до Бога, щоб ви не робили нічого поганого. Наша мета не в тому, щоб показати себе гідними схвалення, а в тому, щоб ви чинили добро, навіть якщо інші нас не схвалюватимуть. 8 Адже ми нічого не можемо зробити проти правди, а лише для правди. 9 Безумовно, ми завжди радіємо, коли ви сильні, навіть якщо при цьому ми слабкі. І ми молимось, щоб ви виправилися, в чому необхідно. 10 Тому я й пишу все це, поки мене з вами немає, щоб, коли буду з вами, мені не довелося бути суворим,+ використовуючи владу, яку Господь дав мені, щоб зміцнювати, а не руйнувати.

11 Наостанку, брати, заохочую вас: завжди радійте, виправляйтеся, цінуйте потіху, яку отримуєте від інших,+ будьте однодумні,+ живіть у мирі,+ і тоді Бог любові й миру+ буде з вами. 12 Вітайте одне одного святим поцілунком. 13 Усі святі передають вам вітання.

14 Нехай з усіма вами перебуває незаслужена доброта Господа Ісуса Христа, любов Бога та святий дух, який ми отримуємо разом.