ДІЇ АПОСТОЛІВ

1 У своїй першій розповіді, Теофı́ле, я описав усе, що Ісус робив та чого навчав від самого початку+ 2 і до того дня, коли він був забраний на небо,+ перед цим давши апостолам, яких вибрав,+ вказівки за допомогою святого духу. 3 Після своїх страждань він з’являвся їм упродовж 40 днів, даючи багато переконливих доказів того, що він живий,+ і розповідаючи про Боже Царство.+ 4 Під час однієї з таких зустрічей Ісус наказав їм: «Не виходьте з Єрусалима,+ а чекайте того, що обіцяв Батько+ і про що я вам говорив. 5 Бо Іван хрестив водою, а ви невдовзі будете охрещені святим духом».+

6 Зібравшись разом, вони запитали Ісуса: «Господи, чи не тепер ти відновиш царство Ізра́їля?»+ 7 А він їм відповів: «Вам не дано знати часи й пори, право* встановлювати їх Батько залишив за собою.+ 8 Проте коли на вас зійде святий дух, ви отримаєте силу і будете моїми свідками+ в Єрусалимі,+ в усій Юдеї, Сама́рії+ і навіть у найвіддаленіших куточках* землі».+ 9 Після цих слів Ісус у них на очах почав підніматися в небо, зрештою його закрила хмара, і вони перестали його бачити.+ 10 І, поки він піднімався, вони стояли та вдивлялись у небо. Раптом біля них з’явилися двоє чоловіків у білих шатах,+ 11 які сказали: «Галілея́ни, чому ви стоїте та вдивляєтесь у небо? Ви бачили, як Ісус був забраний від вас до неба. Прийде він так само, як піднімався в небо».

12 Тоді вони повернулися в Єрусалим+ з Оливкової гори; вона була поблизу Єрусалима, на відстані, яку дозволялося проходити в суботу. 13 Коли вони прийшли, то піднялися до горішньої кімнати, в якій зупинились. Там був Петро, а також Іван, Яків і Андрій, Пилип і Хома, Варфоломı́й і Матвій, Яків, Алфе́їв син, і Си́мон, котрого називали ревним, та Юда, син Якова.+ 14 Усі вони однодумно перебували в молитві; з ними були ще декотрі жінки,+ а також брати Ісуса+ і його мати Марія.

15 У ті дні Петро встав посеред братів (там було* приблизно 120 осіб) та промовив: 16 «Брати! Обов’язково мали сповнитися слова з Писання. Ці слова святий дух прорік через Давида про Юду,+ який привів тих, хто заарештував Ісуса.+ 17 Адже він був одним із нас+ і йому також було доручено це служіння. 18 (Отримавши плату за неправедність,+ він придбав поле, і, коли впав униз головою, його тіло розірвалося* і всі нутрощі повивалювалися.+ 19 Про це дізнались усі жителі Єрусалима, тому те поле їхньою мовою називається Акелдама́, тобто Поле Крові.) 20 І ось що написано про це в книзі Псалмів: “Нехай його житло опустіє і хай не буде там жодного мешканця”,+ а також: “Хай його обов’язки наглядача візьме на себе хтось інший”.+ 21 Тож з-поміж чоловіків, які ходили з нами весь той час, коли серед нас ще перебував* Господь Ісус,— 22 відтоді як його охрестив Іван+ і до дня, коли він був забраний від нас,+— потрібно вибрати одного, який разом з нами був би свідком його воскресіння».+

23 Тоді вони запропонували двох — Йосипа, названого Варса́ввою, якого ще звали Ю́стом, та Маттı́я. 24 Потім вони помолилися, говорячи: «Єгово*, ти знаєш серця всіх.+ Вкажи, кого з цих двох ти вибрав, 25 щоб він виконував служіння і був апостолом, адже Юда знехтував цим і пішов своїм шляхом».+ 26 Тож вони кинули жеребок,+ який випав на Маттı́я, і його долучили* до 11 апостолів.

2 Коли настала П’ятидесятниця,+ усі вони були в одному домі. 2 Раптом з неба донісся шум, наче від сильного пориву вітру, і наповнив увесь дім, в якому вони зібрались.+ 3 Тоді вони побачили немовби вогняні язики, котрі розділилися і по одному опустилися на кожного з них. 4 І всі сповнилися святого духу+ та заговорили різними мовами — так, як їм давав говорити дух.+

5 А в Єрусалимі у той час перебували побожні юдеї з усіх народів, що під небом.+ 6 Тож, коли донісся цей звук, зійшовся великий натовп. Люди були просто приголомшені, оскільки кожен чув, що учні розмовляють його мовою. 7 Це їх настільки вразило, що вони почали питати одне одного: «Хіба всі ці люди не галілея́ни?+ 8 Як же тоді кожен з нас чує рідну мову*? 9 Парфя́ни, мідійці+ та еламітя́ни,+ жителі Месопотамії, Юдеї і Каппадо́кії, По́нту і провінції Азія,+ 10 Фри́гії і Памфı́лії, Єгипту і тих частин Лівії, які біля Кіре́ни, приїжджі з Рима, як юдеї, так і новонавернені*,+ 11 а також критяни та араби — всі ми чуємо, що вони говорять про величні Божі діла нашими мовами». 12 І цілий натовп був вражений і не міг зрозуміти, що трапилось, тому люди перепитували одне одного: «Що це означає?» 13 Хоча були й такі, що кепкували з них, кажучи: «Вони просто повпивалися солодким вином*».

14 Тоді Петро встав разом з 11 апостолами+ і голосно промовив: «Юдеї та всі жителі Єрусалима! Уважно послухайте, що я вам скажу. 15 Не думайте, що ці люди п’яні, бо зараз тільки третя година дня*, 16 а те, що ви бачите, було передречено через пророка Йоı́ла: 17 “В останні дні,— говорить Бог,— я виллю свій дух* на всіляких людей. І будуть пророкувати ваші сини та дочки, юнаки ваші матимуть видіння, а вашим старим чоловікам будуть снитися сни.+ 18 У ті дні я виллю свій дух* навіть на моїх рабів та рабинь, і вони теж пророкуватимуть.+ 19 Також я дам чуда* на небі, а на землі знаки: кров, вогонь та хмари диму. 20 Сонце обернеться на темряву, а місяць — на кров. Усе це станеться ще до приходу великого та славетного дня Єгови*. 21 І кожен, хто кличе ім’я Єгови*, спасеться”.+

22 Ізраїльтяни, прислухайтесь до моїх слів: Ісус назаря́нин — це чоловік, на якого Бог відкрито вам указав, здійснивши через нього могутні діла й чуда* і давши знаки,+ про що ви й самі знаєте. 23 Цей чоловік був виданий вам, щоб виконалося те, що Бог постановив* та передбачив.+ І саме його ви руками беззаконників стратили, прибивши до стовпа.+ 24 Але Бог його воскресив,+ звільнивши від мук* смерті, оскільки було неможливо, щоб вона і далі тримала його.+ 25 Ось що про нього говорить Давид: “Я постійно бачу перед собою* Єгову*; він завжди праворуч від мене, тож я ніколи не похитнуся. 26 Через це моє серце розвеселилось, і я заговорив з великою радістю. Я* житиму надією, 27 бо ти не залишиш мене* в могилі* і не допустиш, щоб твій відданий слуга побачив тління.+ 28 Ти показав мені дорогу життя. Коли я стоятиму перед твоїм обличчям, мене переповнюватиме велика радість”.+

29 Брати! Про Давида, голову родини, можна з упевненістю сказати, що він помер, був похований,+ а його гробниця тут донині з нами. 30 Він був пророком і знав, що Бог поклявся посадити на його трон одного з його потомків*.+ 31 Тому Давид передбачив воскресіння Христа, коли сказав, що він не буде залишений у могилі*, а тіло його не побачить тління*.+ 32 Бог воскресив того Ісуса, і всі ми цьому свідки.+ 33 Тож оскільки Бог, Батько, звеличив Ісуса, посадивши його праворуч від себе,+ і дав йому обіцяний святий дух,+ то Ісус вилив цей дух на нас, і тепер ви це бачите й чуєте. 34 Адже Давид на небо не піднявся, а промовив: “Сказав Єгова* моєму Господу: «Сиди праворуч від мене, 35 поки не покладу твоїх ворогів тобі під ноги*»”.+ 36 Отже, нехай весь ізра́їльський народ буде впевнений: Ісуса, котрого ви стратили на стовпі,+ Бог зробив Господом+ і Христом».

37 Ці слова вразили їх у саме серце, тому вони почали запитувати Петра та інших апостолів: «Брати, що ж нам тепер робити?» 38 А Петро відповів: «Покайтесь,+ і нехай кожен з вас охреститься+ в ім’я Ісуса Христа, щоб отримати прощення гріхів,+ і тоді ви одержите в дар святий дух. 39 Бо Єгова*, наш Бог, дав таку обіцянку+ вам і вашим дітям, а також тим, хто далеко,​— всім, кого він захоче до себе покликати».+ 40 І Петро говорив ще багато іншого, даючи ґрунтовне свідчення та настійно заохочуючи: «Рятуйтесь від цього зіпсованого покоління».+ 41 Тож ті, хто радо прийняв його слова, охрестилися.+ Того дня до них приєдналося приблизно 3000 осіб*.+ 42 І вони далі віддавалися навчанню, яке отримували від апостолів, разом проводили час*, споживали їжу+ і молились.+

43 У той час кожного* охоплював страх, апостоли ж виконували багато чуд* та знаків.+ 44 Усі люди, які ставали віруючими, перебували разом, і в них усе було спільне. 45 Вони продавали своє майно,+ все, що мали, й ділили виручені гроші між усіма — кожному згідно з потребою.+ 46 І день у день вони перебували в храмі, об’єднані спільною метою, їли в різних домах і ділилися своєю їжею з великою радістю та щирим серцем, 47 прославляючи Бога і здобуваючи прихильність цілого народу. А тим часом Єгова* щоденно приєднував до них людей, які ставали на шлях спасіння.+

3 Якось Петро та Іван ішли в храм на дев’яту годину*, годину молитви. 2 У той час несли чоловіка, котрий від народження був кульгавий. Його щодня залишали біля храмової брами, яка називалась Гарною, щоб він просив милостиню в тих, хто заходив до храму. 3 Коли він побачив Петра та Івана, які збирались увійти в храм, то почав просити в них милостиню. 4 А вони, пильно подивившись на нього, промовили: «Поглянь на нас». 5 І той став уважно на них дивитися, сподіваючись щось отримати. 6 Однак Петро сказав: «Нема в мене ні срібла, ні золота, але дам тобі те, що маю. В ім’я назаря́нина Ісуса Христа кажу тобі: встань і ходи!»+ 7 Після цього Петро взяв чоловіка за праву руку і підвів його.+ У ту ж мить його ноги й суглоби зміцнились,+ 8 і він, скочивши на ноги,+ почав ходити. Потім чоловік зайшов з ними в храм і там ходив, підстрибував та прославляв Бога. 9 І всі люди побачили, що він ходить і прославляє Бога. 10 Вони впізнали в ньому чоловіка, який раніше сидів біля Гарної брами та просив милостиню.+ І люди були надзвичайно вражені та здивовані від того, що з ним трапилось.

11 Цей чоловік тримався за Петра та Івана, і всі люди, дуже дивуючись, збіглися до них у місце, яке називається Соломоновою колонадою.+ 12 Побачивши це, Петро звернувся до народу: «Ізраїльтяни, чому вас це так дивує? Чому ви дивитесь на нас так, ніби ми підняли його на ноги власною силою чи відданістю Богу? 13 Бог Авраама, Ісака і Якова,+ Бог наших прабатьків, прославив свого Слугу,+ Ісуса.+ Ви ж його віддали на смерть+ і зреклися перед Пилатом, хоча той вирішив його відпустити. 14 Святого та праведного ви зреклися, а попросили, щоб вам відпустили вбивцю.+ 15 Ви вбили Керівника, завдяки якому можна отримати життя,+ але Бог воскресив його з мертвих, і ми цьому свідки.+ 16 І завдяки Ісусовому імені та нашій вірі в його ім’я цей чоловік, якого ви знаєте й бачите, сповнився силою. Ви на власні очі побачили, що віра, яку ми маємо завдяки Ісусу, зробила цього чоловіка повністю здоровим. 17 Проте я знаю, брати, що ви, як і ваші правителі, зробили це через незнання.+ 18 Але таким чином Бог виконав те, що передрікав через усіх пророків: його Помазанець* мав зазнати страждань.+

19 Отже, покайтесь+ та наверніться,+ щоб ваші гріхи були стерті+ і щоб від самого Єгови* прийшли часи відсвіження. 20 Тоді Бог пошле призначеного для вас Христа, Ісуса, 21 який має залишатись на небі* до часу відновлення всього, про що Бог говорив через святих пророків давнини. 22 Наприклад, Мойсей сказав: “Ваш Бог Єгова* вибере для вас пророка з-поміж ваших братів, подібного до мене.+ Ви повинні слухатися всього, що він говоритиме.+ 23 Кожен*, хто не послухається того Пророка, буде знищений з-посеред народу”.+ 24 Усі пророки — Самуї́л і ті, що були після нього,— чітко звіщали про ці дні.+ 25 Тож ви сини пророків і спадкоємці угоди, яку Бог уклав з вашими прабатьками,+ сказавши Аврааму: “Через твоє потомство* всі народи землі отримають благословення”.+ 26 Коли Бог призначив свого Слугу, він послав його найперше до вас,+ щоб усіх вас благословити, відвернувши від лихих учинків».

4 Поки Петро та Іван говорили з народом, до них підійшли священики, начальник храму та садукеї.+ 2 Вони були роздратовані, бо апостоли навчали народ і відкрито звіщали про воскресіння Ісуса*.+ 3 Тож апостолів схопили* і взяли під варту+ до наступного дня, бо вже настав вечір. 4 Проте багато людей, які слухали апостолів, повірили; їх було приблизно 5000 чоловіків.+

5 А наступного дня в Єрусалимі зібрались юдейські правителі, старійшини й книжники. 6 Там був А́нна,+ старший священик, а також Кайя́фа,+ Іван, Олександр та всі родичі старшого священика. 7 Вони вивели Петра та Івана на середину і почали їх розпитувати: «Скажіть, якою силою та чиїм іменем ви це робите?» 8 Тоді Петро, сповнений святого духу,+ промовив:

«Правителі народу й старійшини! 9 Якщо ви допитуєте нас сьогодні через добрий вчинок, який ми зробили для каліки,+ і вас цікавить, завдяки кому цей чоловік одужав, 10 то нехай усім вам та цілому ізра́їльському народу буде відомо: ми зробили це іменем Ісуса Христа, назаря́нина,+ якого ви стратили на стовпі,+ але якого Бог воскресив з мертвих.+ І оцей чоловік стоїть перед вами здоровий саме завдяки Ісусу. 11 Це “камінь, який ви, будівельники, вважали непотрібним; він же став головним наріжним каменем*”.+ 12 Крім того, ні в кому іншому спасіння немає, адже з-поміж усіх людей під небом Бог більше нікому не дав такого імені,+ завдяки якому можна було б отримати спасіння».+

13 Коли вони побачили відвертість* Петра та Івана і помітили, що це люди неосвічені* й прості,+ то стали дивуватися. І вони зрозуміли, що ці чоловіки ходили з Ісусом.+ 14 Але оскільки поряд з апостолами стояв зцілений чоловік,+ вони не мали що відповісти.+ 15 Тож члени Синедріо́ну наказали апостолам вийти із залу, а самі почали радитися: 16 «Що ж нам робити з цими чоловіками?+ Адже вони справді вчинили щось надзвичайне! Про це відомо всім жителям Єрусалима,+ і ми нічого не можемо заперечити. 17 Однак щоб звістка про це не поширювалась далі серед народу, пригрозімо їм і накажімо нікому нічого не говорити від того імені».+

18 Отже, апостолів покликали та наказали їм нічого не розповідати і не навчати від Ісусового імені. 19 На це Петро та Іван сказали: «Розсудіть самі: чи правильно було б у Божих очах слухатись вас, а не Бога? 20 Тому ми не можемо не розповідати про те, що бачили й чули».+ 21 Пригрозивши апостолам ще раз, вони звільнили їх, оскільки не знайшли жодної підстави їх покарати. До того ж вони боялися народу,+ адже всі люди прославляли Бога за те, що трапилося, 22 бо чоловіку, з яким сталося чудо* зцілення, було вже більше ніж 40 років.

23 Після звільнення апостоли пішли до одновірців і переповіли їм усе сказане старшими священиками й старійшинами. 24 Почувши це, усі присутні разом звернулися до Бога і сказали:

«Всевладний Господи! Ти створив небо, землю, море та все, що в них.+ 25 І через святий дух ти сказав устами нашого прабатька Давида,+ свого слуги: “Чому народи зчинили метушню і мешканці різних країв роздумують про марноту? 26 Земні царі повстали, і правителі зібралися разом проти Єгови* та його помазанця*”.+ 27 І справді, проти твого святого слуги Ісуса, якого ти помазав,+ зібралися разом у цьому місті Ірод, По́нтій Пилат,+ а також люди з інших народів і з народів Ізра́їля, 28 щоб виконати те, що ти визначив наперед відповідно до своєї сили і наміру.+ 29 Тепер же, Єгово*, зверни увагу на їхні погрози і допоможи своїм рабам і далі говорити твоє слово з повною сміливістю, 30 тимчасом як ти простягаєш свою руку, щоб зціляти, та ім’ям твого святого слуги Ісуса чиняться знаки й чуда*».+

31 Після їхньої палкої молитви* місце, де вони зібралися, затряслось, і вони всі до одного сповнились святого духу+ та почали говорити Боже слово сміливо.+

32 І весь народ, що повірив, мав одне серце й одну душу*. Ніхто не казав, що його майно належить тільки йому, все в них було спільне.+ 33 Апостоли ж продовжували з великим успіхом свідчити про воскресіння Господа Ісуса,+ і всі сповна отримували незаслужену доброту. 34 Тож серед них ніхто ні в чому не відчував нестачі,+ бо всі, хто мав поле чи дім, продавали їх і виручені гроші приносили 35 та клали до ніг апостолів.+ А ті давали кожному стільки, скільки він потребував.+ 36 Так зробив і Йосип — левіт, родом з Кіпру, якого апостоли також називали Варна́вою+ (що в перекладі означає «син потіхи»). 37 Він продав свою землю, а гроші приніс і поклав до ніг апостолів.+

5 Проте один чоловік, на ім’я Ана́ній, разом з дружиною Сапфı́рою продав своє майно 2 і з її відома приховав частину грошей. Іншу частину він приніс та поклав до ніг апостолів.+ 3 Однак Петро запитав його: «Ана́нію, чому ти допустив, щоб Сатана підштовхнув тебе сказати неправду+ святому духові+ і таємно забрати частину плати за поле? 4 Хіба не твоїм воно було до того, як ти його продав? І хіба не від тебе залежало, що робити з грішми? Чому ж ти задумав таке у своєму серці? Не людям ти сказав неправду, а Богові». 5 Почувши ці слова, Ана́ній упав і помер. А людей, котрі про це чули, пройняв величезний страх. 6 Тоді молодші чоловіки встали і, обгорнувши його тіло полотнами, винесли його та поховали.

7 Приблизно через три години прийшла його дружина, яка не знала, що трапилося. 8 Петро запитав її: «Скажи, ви з чоловіком продали це поле за стільки-то?» Вона відповіла: «Так». 9 Тоді Петро сказав: «Навіщо ви обоє змовилися випробовувати дух Єгови*? Ось у дверях стоять ті, хто поховав твого чоловіка. Ці люди й тебе винесуть». 10 У ту ж мить вона впала біля його ніг і померла. Коли прийшли молоді чоловіки, то побачили, що вона мертва. Тож вони винесли і її та поховали поряд з чоловіком. 11 І величезний страх охопив увесь збір, а також всіх, хто чув про цей випадок.

12 У той час апостоли виконували серед народу багато знаків та чуд*;+ і всі вони збиралися в Соломоновій колонаді.+ 13 Щоправда, інші не наважувалися приєднатись до них. Але народ в цілому не переставав їх хвалити, 14 тож дуже багато чоловіків і жінок повірили в Господа, і віруючих ставало дедалі більше.+ 15 Люди навіть виносили хворих на головні вулиці та клали їх на ношах і підстилках, сподіваючись, що коли буде проходити Петро, то принаймні його тінь впаде на когось із них.+ 16 Туди сходилися також натовпи людей з міст, що довкола Єрусалима. Вони приносили хворих і тих, кого мучили нечисті духи, і всі до одного зцілялись.

17 А первосвященик і всі, хто був з ним,— члени секти садукеїв, сповнившись ревнощами, встали 18 та схопили* апостолів і кинули їх до громадської в’язниці.+ 19 Проте вночі ангел Єгови* відчинив двері в’язниці,+ вивів апостолів і сказав: 20 «Виходьте, йдіть до храму і, ставши там, продовжуйте розповідати людям все, що знаєте про це життя». 21 Отримавши цю звістку, вони на світанку ввійшли у храм і почали навчати Божого слова.

Коли ж прийшли первосвященик і його люди, то скли́кали Синедріо́н і всю громаду старійшин Ізра́їлевих синів та наказали привести апостолів з в’язниці. 22 Однак охоронці не знайшли їх у в’язниці, тому, повернувшись, доповіли: 23 «Коли ми прийшли, в’язниця була надійно зачинена і при дверях стояли вартові, але коли відчинили в’язницю, то нікого там не знайшли». 24 Почувши це, начальник храму і старші священики розгубилися, не знаючи, що буде далі. 25 У той час прийшов один чоловік та сказав: «Дивіться! Чоловіки, яких ви кинули до в’язниці, зараз стоять у храмі й навчають народ». 26 Тоді начальник і охоронці пішли й привели апостолів, але не застосовували сили, оскільки боялися, що народ поб’є їх камінням.+

27 Тож апостолів привели й поставили перед Синедріо́ном. І первосвященик почав допитувати їх 28 та сказав: «Ми суворо заборонили вам навчати від того імені,+ а ви що робите? Своїм вченням ви наповнили весь Єрусалим і хочете скласти на нас вину за пролиття крові того чоловіка».+ 29 У відповідь Петро та інші апостоли сказали: «Ми повинні підкорятися передусім владі Бога, а не людей.+ 30 Бог наших прабатьків воскресив Ісуса, якого ви вбили, повісивши на стовпі*.+ 31 Бог же його звеличив, посадивши праворуч від себе,+ і зробив Керівником+ та Спасителем,+ аби Ізра́їль міг покаятись і отримати прощення гріхів.+ 32 Цьому свідки і ми,+ і святий дух,+ який Бог дає тим, хто йому підкоряється».

33 Коли вони почули ці слова, то розлютились* і хотіли вбити апостолів. 34 Але один фарисей, на ім’я Гамалії́л,+ шанований усіма вчитель Закону, встав посеред Синедріо́ну і, наказавши ненадовго вивести апостолів, 35 промовив: «Ізраїльтяни, добре подумайте, що вам робити з цими чоловіками. 36 Наприклад, якийсь час тому з’явився Те́вда, що видавав себе за великого, і до нього приєдналось приблизно 400 чоловіків. Однак коли його вбили, всі послідовники розпорошились і зрештою зникли. 37 Після нього, у час перепису, з’явився галілея́нин Юда, який теж потягнув за собою людей. Але і він загинув, а всі його послідовники розсіялися. 38 Тож тепер кажу вам: не чіпайте цих чоловіків, а ліпше залишіть їх у спокої. Бо якщо цей задум або ця справа від людини, то обов’язково провалиться, 39 а якщо ця справа від Бога, то ви не зможете її розладнати.+ Інакше може виявитись, що ви боретесь із самим Богом».+ 40 Вони послухалися його поради і, покликавши апостолів, висікли* їх+ та наказали більше не говорити від Ісусового імені, а потім відпустили.

41 Тоді апостоли пішли із Синедріо́ну, радіючи,+ що удостоїлися зазнати зневаги за Ісусове ім’я. 42 І кожен день у храмі та від дому до дому+ вони безупинно навчали й звіщали добру новину про Христа Ісуса.+

6 У ті дні, коли учнів ставало дедалі більше, грекомовні юдеї почали нарікати на єврейськомовних, бо їхніх вдів обділяли при щоденному розподілі їжі.+ 2 Тоді 12 апостолів покликали багатьох інших учнів і сказали: «Буде неправильно*, якщо ми покинемо Боже слово та підемо розподіляти їжу по столах.+ 3 Тому, брати, виберіть з-посеред себе сімох гідних поваги чоловіків*,+ які сповнені духу та мудрості,+ і ми призначимо їх виконувати цю важливу справу.+ 4 Ми ж свій час та увагу присвятимо молитві й навчанню* Божого слова». 5 Таке рішення усім сподобалось. Отже, вибрали Степана — чоловіка, сповненого віри та святого духу, а також Пилипа,+ Про́хора, Никано́ра, Ти́мона, Парме́на і Нико́лу, новонаверненого* з Антіо́хії, 6 і привели їх до апостолів, а ті, помолившись, поклали на них руки.+

7 Тож слово Боже й далі ширилося,+ а кількість учнів в Єрусалимі постійно зростала.+ Навіть багато священиків наверталися на віру.+

8 А Степан, який був сповнений Божої ласки і сили, здійснював серед народу великі чуда* і знаки. 9 Проте декотрі чоловіки з так званої Синагоги вільновідпущених, а також деякі жителі Кіре́ни, Александрії, Кілікı́ї та Азії почали сперечатися зі Степаном, 10 але не могли протистояти мудрості й духу, з якими він говорив.+ 11 Тоді вони таємно підмовили людей, щоб ті сказали: «Ми чули, як він говорив зневажливі слова на Мойсея і Бога». 12 Тож вони підбурили народ, старійшин та книжників і, прийшовши зненацька, схопили Степана та повели до Синедріо́ну. 13 Туди покликали неправдивих свідків, які казали: «Цей чоловік своїми устами постійно зневажає це святе місце і Закон. 14 Наприклад, ми чули, як він казав, що той Ісус, назаря́нин, зруйнує це святе місце й змінить звичаї, котрі передав нам Мойсей».

15 І, тимчасом як усі, хто сидів у Синедріо́ні, пильно дивились на Степана, вони побачили, що його лице стало подібним до лиця ангела.

7 А первосвященик запитав Степана: «Це правда?» 2 Степан відповів: «Брати і батьки, послухайте! Перед тим як наш прабатько Авраам оселився в Хара́ні,+ Бог слави з’явився йому в Месопотамії 3 і сказав: “Покинь свій край та своїх рідних і йди до краю, який я тобі покажу”.+ 4 Авраам так і зробив: залишив край халде́їв та оселився в Хара́ні. А коли в нього помер батько,+ Бог переселив його в край, де тепер мешкаєте ви,+ 5 але на той час він не дав йому там спадщини навіть на ширину ступні. Натомість Бог пообіцяв віддати йому весь той край у володіння, і не тільки йому, але і його потомству*,+ хоча на той час він ще не мав дітей. 6 До того ж Бог сказав, що Авраамові потомки* стануть чужинцями в краї, який їм не належав, та що інший народ буде їх поневолювати й утискати* 400 років.+ 7 “І народ, який буде їх поневолювати, я засуджу,+— сказав Бог.— Потім вони вийдуть з того краю і будуть служити* мені на цьому місці”.+

8 Бог також уклав з Авраамом угоду про обрı́зання,+ і Авраам, коли в нього народився Ісак,+ зробив йому обрı́зання на восьмий день.+ Потім Ісак став батьком* Якова, а Яків — 12 голів родин*. 9 Вони почали заздрити Йосипу+ і продали його в Єгипет.+ Але з ним був Бог,+ 10 який врятував його від усіх лих, дав йому мудрість і допоміг здобути прихильність фараона, царя Єгипту. І фараон поставив Йосипа правити Єгиптом та цілим своїм домом.+ 11 Але на весь Єгипет і весь ханаа́нський край прийшло велике лихо — настав голод, і наші прабатьки не мали що їсти.+ 12 Дізнавшись, що в Єгипті є запаси харчів*, Яків уперше послав туди наших прабатьків.+ 13 Коли він послав їх туди вдруге, Йосип відкрився своїм братам, і саме тоді фараон почув про Йосипову родину.+ 14 Тож Йосип сказав привести його батька Якова разом з усіма родичами+ — всього 75 осіб*.+ 15 Так Яків потрапив до Єгипту,+ де зрештою помер.+ Померли там і наші прабатьки.+ 16 Їх перенесли до Сихе́ма і поховали в гробниці, яку Авраам купив за срібні монети в Гамо́рових синів.+

17 Коли наближався час сповнення обіцянки, яку Бог дав Аврааму, наш народ в Єгипті зростав і примножувався. 18 Потім Єгиптом почав правити інший цар, який не знав Йосипа.+ 19 Він підступно поводився з нашим народом і несправедливо змушував батьків покидати немовлят напризволяще, щоб ті помирали.+ 20 Тоді й народився Мойсей; він був надзвичайно гарним*. Три місяці про нього дбали* в рідному домі,+ 21 а коли покинули*,+ то фараонова дочка взяла його і виховала як свого сина.+ 22 Отже, Мойсея навчили всієї мудрості єгиптян; він був сильний у слові та ділі.+

23 Коли Мойсею сповнилося 40 років, у його серці з’явилося бажання* відвідати* своїх братів, Ізра́їлевих синів.+ 24 Якось він побачив, що одного з них кривдить єгиптянин. Тож він заступився і помстився за брата, убивши єгиптянина. 25 Мойсей сподівався, що брати зрозуміють: це Бог його рукою дає їм порятунок, але вони цього не зрозуміли. 26 А наступного дня він прийшов до них і побачив, як двоє з них б’ються. Бажаючи їх помирити, він сказав: “Ви ж брати! Навіщо кривдите один одного?” 27 Але той, хто кривдив ближнього, відштовхнув Мойсея і сказав: “Хто поставив тебе над нами правителем і суддею? 28 Може, ти хочеш і мене вбити, як вчора вбив того єгиптянина?” 29 Почувши це, Мойсей утік і жив як чужинець у краю Мідія́н; там у нього народилося двоє синів.+

30 Через 40 років у пустелі біля гори Сінай йому з’явився ангел у терновому кущі, охопленому полум’ям.+ 31 Побачивши це, Мойсей дуже здивувався. І коли він підходив ближче, аби роздивитись, що відбувається, то почув голос Єгови*: 32 “Я Бог твоїх прабатьків, Бог Авраама, Ісака і Якова”.+ Після цих слів Мойсей затремтів і не наважувався роздивлятися далі. 33 Тоді Єгова* сказав йому: “Зніми з ніг сандалії, бо земля, на якій ти стоїш, свята. 34 Я побачив, як знущаються над моїм народом в Єгипті, і почув стогін цих людей,+ тому зійшов, щоб їх врятувати. Тепер іди, я пошлю тебе в Єгипет”. 35 Отже, того Мойсея, якого вони зреклися, кажучи: “Хто поставив тебе правителем і суддею?”+ — Бог послав+ як правителя й визволителя через ангела, що з’явився йому в терновому кущі. 36 І цей чоловік вивів їх з Єгипту,+ виконуючи різні чуда* й знаки в Єгипті,+ біля Червоного моря,+ а потім 40 років у пустелі.+

37 Саме цей Мойсей сказав Ізра́їлевим синам: “Бог вибере для вас пророка з-поміж ваших братів, подібного до мене”.+ 38 Цей Мойсей був разом з нашими прабатьками посеред збору в пустелі, чув ангела,+ який розмовляв з ним+ на горі Сінай, і отримав живі священні слова, щоб передати їх нам.+ 39 Наші прабатьки не хотіли його слухатись, відкинули його+ і у своїх серцях почали мріяти про повернення до Єгипту.+ 40 Вони просили Аарона: “Зроби нам богів. Ми підемо за ними, бо не знаємо, що сталося з тим Мойсеєм, який вивів нас з єгипетського краю”.+ 41 Тож у ті дні вони зробили собі теля, принесли цьому ідолу жертву і почали тішитись ділами своїх рук.+ 42 Тоді Бог відвернувся від них і не стримував їх, коли вони служили* небесному війську.+ Про це в книзі Пророків написано: “Нащадки Ізра́їля, хіба мені ви 40 років приносили в пустелі приношення і жертви? 43 Ні, ви взяли з собою намет Молоха+ і зірку бога Рефа́на, зображення яких ви зробили собі для поклоніння. Тому я вишлю вас за Вавилон”.+

44 У пустелі наші прабатьки мали намет свідчення; він був зроблений так, як наказав Бог, за зразком, який бачив Мойсей.+ 45 Потім цей намет отримали у спадок наші прабатьки і разом з Ісусом Нави́ном принесли його в край, яким володіли інші народи,+ що їх Бог вигнав перед нашими прабатьками.+ Тут намет залишався до днів Давида, 46 який знайшов ласку в Божих очах і просив, щоб Бог Яковів удостоїв його честі влаштувати для нього оселю.+ 47 Проте збудував цей дім Соломон.+ 48 А втім, Всевишній не проживає в рукотворних домах,+ і про це говорить пророк: 49 “Небеса — мій престол,+ а земля — підніжок для моїх ніг.+ Який дім ви збудуєте мені? — говорить Єгова*.— Або де може бути місце мого перебування? 50 Хіба не моя рука все це створила?”+

51 Люди вперті, люди з необрізаними серцями і вухами, ви противитесь святому духу, так само як противились ваші прабатьки.+ 52 Кого з пророків ваші прабатьки не переслідували?+ Вони повбивали тих, хто наперед сповіщав прихід праведного,+ а ви тепер стали його зрадниками та вбивцями.+ 53 Ви одержали через ангелів Закон,+ але не дотримувались його».

54 Коли вони почули ці слова, то в серці так розлютились*, що почали скреготати зубами. 55 А Степан, сповнений святого духу, глянув на небо і побачив Божу славу та Ісуса, який стояв праворуч від Бога.+ 56 І Степан сказав: «Дивіться! Я бачу розкрите небо та Сина людського,+ який стоїть праворуч від Бога».+ 57 Почувши це, вони щосили закричали, позакривали руками вуха і всі разом кинулись на нього. 58 Вони виштовхали Степана за місто і почали кидати в нього камінням,+ а свідки+ поклали своє вбрання до ніг одного молодого чоловіка, на ім’я Савл.+ 59 Коли в Степана кидали камінням, він благав: «Господи Ісусе, прийми мій дух». 60 Тоді він упав на коліна і вигукнув: «Єгово*, не залічи їм цього гріха».+ Сказавши це, він заснув смертним сном.

8 А Савл схвалював вбивство Степана.+

Того дня почалося сильне переслідування єрусалимського збору, і всі, крім апостолів, розпорошились по Юдеї та Сама́рії.+ 2 Але деякі побожні чоловіки поховали Степана і після того сильно оплакували його смерть. 3 Савл же намагався знищити збір: вдирався в один дім за іншим, витягував і чоловіків, і жінок та кидав їх до в’язниці.+

4 А ті, що розпорошилися, ходили й звіщали добру новину про Боже слово.+ 5 Тоді Пилип пішов у місто Сама́рію*+ та проповідував там про Христа. 6 І натовпи людей дуже уважно слухали Пилипа і спостерігали за чудами, які він виконував. 7 Там було багато людей, опанованих нечистими духами, і ці духи голосно кричали й виходили з них.+ Зцілялося також чимало паралізованих і кульгавих. 8 Через це в тому місті була велика радість.

9 Там жив один чоловік, на ім’я Си́мон; раніше він займався магією і дивував самаря́н, видаючи себе за великого. 10 І всі — від малого до великого — прислуха́лись до нього та говорили: «Цей чоловік — Божа сила, велика сила». 11 І, оскільки він дивував людей своєю магією вже досить довгий час, вони його слухали. 12 Проте коли люди повірили Пилипу, який сповіщав добру новину про Боже Царство+ та про ім’я Ісуса Христа, то і чоловіки, і жінки хрестилися.+ 13 Навіть Си́мон став віруючим і, після того як охрестився, постійно ходив з Пилипом+ і дуже дивувався, бачачи всі ті чуда, а також великі й могутні діла, які виконував Пилип.

14 Коли апостоли в Єрусалимі почули, що мешканці Сама́рії прийняли Боже слово,+ то послали до них Петра та Івана. 15 Тож вони пішли до самаря́н і помолилися, щоб ті отримали святий дух.+ 16 Вони були охрещені в ім’я Господа Ісуса, але святий дух ще не сходив на жодного з них.+ 17 Після того апостоли поклали на самаря́н руки,+ і ті стали отримувати святий дух.

18 А як Си́мон побачив, що дух сходить на людей, коли апостоли кладуть на них руки, то запропонував їм гроші, 19 кажучи: «Наділіть і мене такою владою, щоб кожна людина, на яку я покладу руки, отримувала святий дух». 20 На це Петро сказав йому: «Нехай твоє срібло згине разом з тобою, бо ти думав, що зможеш отримати дар Божий за гроші!+ 21 Не маєш ти жодної участі в цій справі, бо бачить Бог, що твоє серце нещире. 22 Тож покайся у цьому злі та благай Єгову*, щоб, коли можливо, він простив тебе за лихий намір твого серця, 23 бо я бачу, що твоє серце наповнене гіркою отрутою* і ти раб неправедності». 24 Тоді Си́мон почав просити: «Моліться за мене і благайте Єгову*, аби нічого з того, що ви сказали, зі мною не трапилось».

25 І коли вони дали в тому місті ґрунтовне свідчення та розповіли слово Єгови*, то вирушили назад у Єрусалим, а дорогою звіщали добру новину в багатьох самарı́йських селах.+

26 Проте ангел Єгови*+ сказав Пилипу: «Встань і йди на південь, до дороги, що спускається з Єрусалима до Га́зи». (Це пустельна дорога.) 27 Пилип так і зробив. Дорогою він зустрів одного ефіопського вельможу*, який обіймав високе становище в канда́ки, ефіопської цариці, і був поставлений над усіма її скарбами. Цей вельможа їздив до Єрусалима для поклоніння Богу+ 28 і, повертаючись звідти на колісниці, читав уголос пророка Ісаю. 29 Тоді дух сказав Пилипу: «Іди і наздожени цю колісницю». 30 Пилип підбіг до колісниці і, почувши, що той читає вголос пророка Ісаю, запитав: «Скажи, ти розумієш*, що читаєш?» 31 Той відповів: «Хіба я можу зрозуміти, якщо ніхто мені не пояснить?» Потім він попросив Пилипа піднятися до нього й сісти поряд. 32 А читав він уголос такий уривок з Писання: «Його вели, наче вівцю на заріз; і як ягня мовчить перед стрижієм, так і він не відкриває своїх уст.+ 33 Коли його принижували, йому відмовляли в правосудді.+ І хто може докладно розповісти про його походження? Його зітруть з лиця землі».+

34 Тоді вельможа запитав Пилипа: «Благаю тебе, скажи, кого пророк тут мав на увазі: себе чи когось іншого?» 35 Тож Пилип, почавши з цього місця в Писанні, став звіщати йому добру новину про Ісуса. 36 Тим часом вони під’їхали до води, і вельможа вигукнув: «Поглянь, ось вода! Що заважає мені охреститись?» 37 *—— 38 Він наказав негайно зупинити колісницю, вони обидва — Пилип та вельможа — ввійшли у воду, і Пилип його охрестив. 39 Коли ж вони вийшли з води, дух Єгови* відразу повів Пилипа звідти, і вельможа його більше не бачив. Сам же вельможа, радіючи, поїхав далі. 40 А Пилип опинився в Ашдо́ді і, проходячи тією місцевістю, звіщав добру новину мешканцям усіх міст, поки не дійшов до Кеса́рії.+

9 А Савл і далі палав* ненавистю до учнів Господа, прагнучи усіх їх винищити.+ Тому він пішов до первосвященика 2 і попросив дати йому листи до синагог у Дамаску, щоб він міг арештовувати та приводити* в Єрусалим кожного, хто належить до цієї Дороги,+— як чоловіків, так і жінок.

3 І, коли Савл уже наближався до Дамаска, довкола нього несподівано спалахнуло світло з неба.+ 4 У ту ж мить він впав на землю і почув голос: «Са́вле, Са́вле, навіщо ти мене переслідуєш?» 5 Він запитав: «Хто ти, пане?» А голос відповів: «Я — Ісус,+ якого ти переслідуєш.+ 6 Піднімися та йди в місто, і там тобі скажуть, що робити далі». 7 А чоловіки, які йшли разом з ним, аж оніміли, бо чули якийсь голос, але нікого не бачили.+ 8 Тож Савл підвівся і, хоча його очі були відкриті, він нічого не бачив. Тому його взяли за руку і привели в Дамаск. 9 Три дні він нічого не бачив+ і весь той час не їв та не пив.

10 А в Дамаску був один учень, на ім’я Ана́ній,+ і Господь у видінні сказав йому: «Ана́нію!» Той відгукнувся: «Я тут, Господи». 11 Тоді Господь наказав: «Встань і йди на вулицю Пряму. Там у домі Юди попитай про Са́вла, чоловіка з Та́рса;+ він зараз молиться. 12 У видінні він бачив, як чоловік, на ім’я Ана́ній, прийшов і поклав на нього руки, щоб до нього повернувся зір».+ 13 У відповідь Ана́ній сказав: «Господи, від багатьох я наслухався про цього чоловіка, про те, скільки біди він наробив твоїм святим в Єрусалимі. 14 Навіть тут він має дозвіл від старших священиків арештовувати* кожного, хто кличе твоє ім’я».+ 15 Однак Господь сказав йому: «Іди, бо цей чоловік — вибрана для мене посудина:+ він має звіщати про моє ім’я іншим народам,+ а також царям+ та Ізра́їлевим синам. 16 І я чітко покажу йому, скільки страждань він має знести за моє ім’я».+

17 Тож Ана́ній пішов до того дому і, поклавши на Са́вла руки, сказав: «Са́вле, брате, Господь Ісус, який з’явився тобі в дорозі, послав мене, щоб ти знову міг бачити й отримав святий дух».+ 18 У ту ж мить з очей Са́вла відпало щось подібне на луску, і він прозрів. Тоді він встав і охрестився, 19 а після цього поїв, і до нього повернулася сила.

Кілька днів Савл залишався з учнями в Дамаску+ 20 і там відразу почав у синагогах проповідувати про Ісуса, що він — Божий Син. 21 І всі, хто його слухав, дивувалися й говорили: «Хіба не він люто переслідував у Єрусалимі тих, хто кличе це ім’я?+ Хіба він прийшов сюди не для того, щоб арештовувати їх та приводити* до старших священиків?»+ 22 Тим часом Савл дедалі більше сповнювався сили і виклика́в замішання серед юдеїв, які жили в Дамаску, бо наводив логічні докази того, що Ісус — це Христос.+

23 Коли ж пройшло чимало часу, юдеї змовилися вбити Са́вла,+ 24 але він довідався про цю змову. Оскільки юдеї день і ніч пильнували браму, прагнучи вбити Са́вла, 25 то його учні вночі посадили його в кошик і спустили через отвір у мурі.+

26 Після того Савл прибув до Єрусалима.+ Там він намагався приєднатись до учнів, але його всі боялися, бо не могли повірити, що він теж став учнем. 27 Тоді йому на допомогу прийшов Варна́ва,+ який привів його до апостолів та детально розповів про все: як Са́влу в дорозі з’явився Господь,+ як він з ним говорив і як сміливо Савл звіщав про Ісусове ім’я в Дамаску.+ 28 І Савл залишався з апостолами та ходив* по Єрусалиму, сміливо звіщаючи про Господнє ім’я. 29 Він розмовляв і сперечався з грекомовними юдеями. Вони ж намагалися його вбити.+ 30 Коли про це дізналися брати, то відвели його до Кеса́рії і звідти відправили в Тарс.+

31 Тоді для збору по цілій Юдеї, Галілеї та Сама́рії+ настав час спокою, і збір зміцнявся. Оскільки цілий збір ходив у страху Єгови*, отримуючи потіху через святий дух,+ то кількість віруючих постійно зростала.

32 Коли Петро подорожував усією цією місцевістю, він зайшов і до святих у Лı́дді.+ 33 Там він побачив одного чоловіка, на ім’я Ене́й, який уже вісім років був паралізований і прикутий до ліжка. 34 Петро сказав йому: «Ене́ю, Ісус Христос зціляє тебе.+ Встань та застели своє ліжко».+ І він відразу встав. 35 Коли всі мешканці Лı́дди та рівнини Шаро́н побачили цього чоловіка здоровим, то навернулись до Господа.

36 А в Йо́ппії жила одна учениця, яку звали Тавı́та, що в перекладі означає До́рка*. Вона робила дуже багато добрих діл і була щедра на дари милосердя. 37 Проте сталося так, що в ті дні вона захворіла й померла. Тож її тіло обмили і поклали в горішній кімнаті. 38 А оскільки Йо́ппія була недалеко від Лı́дди, де перебував Петро, то учні, дізнавшись, що він там, послали за ним двох чоловіків з проханням: «Будь ласка, прийди до нас якнайшвидше». 39 І Петро встав та пішов разом з ними. Коли він прийшов, його завели до горішньої кімнати. Там до нього почали підходити всі вдови; вони голосили й показували йому накидки* та інший одяг, який виготовляла До́рка, коли ще була з ними. 40 Тоді Петро наказав усім вийти,+ а сам, ставши навколішки, помолився. Потім він повернувся до тіла і сказав: «Тавı́то, встань!» Вона відкрила очі й, побачивши Петра, сіла.+ 41 Петро подав їй руку, підвів, а потім покликав святих та вдів, і всі побачили, що вона жива.+ 42 Тож звістка про це рознеслась по цілій Йо́ппії, і багато хто повірив у Господа.+ 43 Сам же Петро на досить довгий час залишився в Йо́ппії, у домі Си́мона,+ який вичиняв шкури.

10 У Кеса́рії жив чоловік, на ім’я Корнилій, один із сотників* загону*, який називали італійським. 2 Це був чоловік побожний; він та ціла його сім’я боялися Бога. Крім того, він часто давав людям дари милосердя і постійно звертався до Бога в палких молитвах. 3 Одного разу приблизно о дев’ятій годині*+ дня він чітко побачив у видінні Божого ангела, який покликав його: «Корнилію!» 4 Корнилій зі страхом подивився на нього і вигукнув: «Що, Господи?» Ангел відповів: «Твої молитви і дари милосердя дійшли до Бога, і він згадав про них.+ 5 Тож пошли людей до Йо́ппії і поклич Си́мона, якого називають Петром. 6 Він гостює* біля моря в домі чоловіка, на ім’я Си́мон, який вичиняє шкури». 7 Як тільки ангел, що говорив з Корнилієм, пішов, той покликав двох слуг та одного воїна — чоловіка побожного, який служив при ньому, 8 і, розповівши все, послав їх в Йо́ппію.

9 А наступного дня, тимчасом як вони були в дорозі і наближалися до міста, Петро приблизно о шостій годині* піднявся на дах, щоб помолитися. 10 Він дуже зголоднів і вирішив поїсти. І, поки готували їжу, він отримав видіння+ 11 та побачив розкрите небо і щось*, що спускали на землю за чотири кінці, наче велике лляне полотнище. 12 У ньому були всілякі земні чотириногі тварини, плазуни* та небесні птахи. 13 І пролунав голос: «Устань, Петре, заріж це і їж!» 14 Але Петро сказав: «Нізащо, Господи, бо я ніколи не їв нічого опоганеного та нечистого».+ 15 Тоді голос промовив до нього вдруге: «Не називай більше опоганеним те, що Бог очистив». 16 А коли голос пролунав утретє, все це* зараз же було забране в небо.

17 Поки Петро був у замішанні, не розуміючи, що́ це видіння могло б означати, посланці Корнилія розшукали Си́монів дім та вже стояли коло воріт.+ 18 Вони голосно запитали, чи в цьому домі гостює Си́мон, званий Петром. 19 І, тимчасом як Петро розмірковував про це видіння, дух+ сказав: «Ось троє чоловіків запитують про тебе. 20 Устань, зійди вниз і без вагань іди з ними, бо це я їх послав». 21 Тоді Петро зійшов до них і сказав: «Я той, кого ви шукаєте. Що вас сюди привело?» 22 Ті відповіли: «Нас послав сотник Корнилій+ — чоловік праведний і богобоязливий, про якого добре відгукується весь юдейський народ. Святий ангел передав йому Божий наказ, щоб він покликав тебе до свого дому і вислухав». 23 Тож Петро запросив цих чоловіків зайти і гостинно їх прийняв.

Наступного дня Петро встав і пішов з ними, взявши з собою ще кількох братів з Йо́ппії. 24 Через день він прибув у Кеса́рію. Там їх уже чекав Корнилій, який покликав своїх родичів та близьких друзів. 25 Коли Петро увійшов, Корнилій зустрів його, впав йому до ніг і поклонився*. 26 Але Петро підняв його та сказав: «Устань, я теж лише людина».+ 27 І, розмовляючи з Корнилієм, він зайшов усередину й побачив, що там зібралось багато людей. 28 Петро промовив до них: «Ви добре знаєте, що юдею не дозволено наближатися до людини з іншого народу або спілкуватися з нею.+ Але Бог показав мені, що я нікого не повинен називати опоганеним чи нечистим.+ 29 Тому, коли за мною послали, я прийшов без жодних заперечень. А тепер скажіть, чому ви хотіли мене бачити?»

30 На це Корнилій сказав: «Чотири дні тому, якщо рахувати від цієї години, я молився у своєму домі, а була тоді дев’ята година*. Саме тоді переді мною з’явився чоловік у блискучих шатах 31 і сказав: “Корнилію, Бог прихильно вислухав твою молитву і пригадав твої дари милосердя. 32 Тож пошли людей до Йо́ппії і поклич Си́мона, якого називають Петром. Цей чоловік гостює біля моря в домі Си́мона, який вичиняє шкури”.+ 33 Тоді я негайно послав до тебе людей, і ти був такий люб’язний, що прийшов сюди. Тепер усі ми стоїмо перед Богом і хочемо вислухати те, що Єгова* звелів тобі розповісти нам».

34 Почувши це, Петро почав говорити: «Тепер я добре розумію, що Бог безсторонній+ 35 і в кожному народі йому до вподоби той, хто боїться його та робить те, що правильне.+ 36 Він послав слово Ізра́їлевим синам, щоб сповістити їм добру новину про мир,+ який можна мати завдяки Ісусу Христу — він є Господом усіх.+ 37 Ви знаєте, про що говорили по всій Юдеї, починаючи з Галілеї,+ після того як Іван проповідував хрещення: 38 про Ісуса з Назарета, про те, як Бог помазав його святим духом+ та силою і як Ісус ходив по всьому краї, чинячи добро та зціляючи всіх, кого гнобив Диявол.+ А робив Ісус усе це тому, що з ним був Бог.+ 39 І ми є свідками всього, що Ісус зробив в юдейському краї та в Єрусалимі. Незважаючи на це, його вбили, повісивши на стовпі*. 40 На третій же день Бог його воскресив+ і дозволив йому виявитися* людям, 41 але не всьому народові, а лише свідкам, яких Бог вибрав заздалегідь, тобто нам — тим, хто їв і пив з ним після того, як він воскрес з мертвих.+ 42 Крім того, Ісус наказав нам проповідувати народу і давати ґрунтовне свідчення,+ що Бог призначив саме його суддею живих і мертвих.+ 43 І всі пророки свідчать про нього,+ що кожен, хто повірить у нього, отримає прощення гріхів через його ім’я».+

44 Коли Петро ще говорив, на всіх, хто слухав слово, зійшов святий дух.+ 45 А віруючі*, які прийшли з Петром і були обрізаними, не переставали дивуватися, бо святий дух, Божий дар, було вилито на людей з інших народів. 46 І вони чули, як ті розмовляли різними мовами та звеличували Бога.+ Зрештою Петро сказав: 47 «Хіба хтось може перешкодити їм охреститись у воді,+ якщо вони, як і ми, отримали святий дух?» 48 Промовивши це, він наказав їм охреститися в ім’я Ісуса Христа.+ Після того вони попросили його залишитись ще на кілька днів.

11 Тим часом апостоли і брати в Юдеї почули, що люди з інших народів теж прийняли Боже слово. 2 Тож, коли Петро прийшов до Єрусалима, прихильники обрı́зання+ почали його осуджувати*, 3 кажучи: «Ти ввійшов у дім необрізаних і їв з ними». 4 Тоді Петро почав детально все пояснювати:

5 «Якось, будучи в місті Йо́ппії, я молився і побачив у видінні щось*, що спускали з неба за чотири кінці, наче велике лляне полотнище, і воно опустилось якраз переді мною.+ 6 Заглянувши всередину, я побачив земних чотириногих тварин, і звірів, і плазунів*, і небесних птахів. 7 Також я почув голос, який промовив до мене: “Устань, Петре, заріж це і їж!” 8 Але я сказав: “Нізащо, Господи, бо до моїх уст ніколи не входило нічого опоганеного та нечистого”. 9 І голос з неба вдруге промовив: “Не називай більше опоганеним те, що Бог очистив”. 10 Так відбулося ще й утретє, а потім усе це піднялось назад до неба. 11 У ту ж мить до дому, в якому ми зупинились, підійшло троє чоловіків; їх послали до мене з Кеса́рії.+ 12 Тоді дух наказав мені без вагань іти з ними. Також зі мною пішли шестеро братів, і ми ввійшли в дім того чоловіка.

13 А він розповів нам, що бачив ангела, який з’явився в його домі та сказав: “Пошли людей у Йо́ппію. Нехай вони приведуть Си́мона, якого називають Петром.+ 14 Він розкаже тобі, як ти й усі твої домашні можете отримати спасіння”. 15 Але тільки-но я заговорив, на них — як спочатку і на нас — зійшов святий дух.+ 16 Тоді я пригадав, що Господь не раз казав: “Іван хрестив водою,+ а ви будете охрещені святим духом”.+ 17 Отже, коли Бог дав їм той же дар, що й нам — тим, хто повірив у Господа Ісуса Христа, то хто я такий, щоб перешкоджати Богові*?»+

18 Почувши це, вони перестали заперечувати* і прославили Бога, говорячи: «Виходить, Бог дав можливість покаятись та отримати життя і людям з інших народів».+

19 А учні, які розпорошилися+ через гоніння, що почалося після вбивства Степана, дійшли аж до Фінікı́ї, Кіпру та Антіо́хії, але ділилися звісткою лише з юдеями.+ 20 Проте серед них були люди з Кіпру та Кіре́ни, які прийшли до Антіо́хії і почали звіщати добру новину про Господа Ісуса грекомовним людям. 21 З ними була рука Єгови*, тому багато хто повірив та навернувся до Господа.+

22 Коли вістка про них дійшла до єрусалимського збору, тамтешні брати послали Варна́ву+ аж до Антіо́хії. 23 Прибувши туди, Варна́ва побачив, як Бог виявив незаслужену доброту, і дуже зрадів та почав заохочувати всіх, щоб вони постановили у своєму серці постійно служити Господу;+ 24 а сам Варна́ва був чоловік добрий, сповнений святого духу та віри. Тож у Господа повірило чимало людей.+ 25 Потім він пішов до Та́рса, бо хотів розшукати Са́вла,+ 26 а знайшовши, привів його до Антіо́хії. І цілий рік вони ходили в місцевий збір та навчали багатьох людей. Саме в Антіо́хії за Божим провидінням учнів вперше почали називати християнами.+

27 У ті дні з Єрусалима до Антіо́хії прийшли пророки.+ 28 Один з них, на ім’я Ага́в,+ встав і під дією духу прорік, що по всій населеній землі настане великий голод.+ Саме так і сталося за днів Клавдія. 29 Отже, учні постановили, що кожен з них пошле допомогу*+ братам в Юдеї — хто що може.+ 30 Вони так і зробили, пославши все старійшинам через Варна́ву і Са́вла.+

12 Приблизно в той час цар Ірод почав переслідувати деяких членів збору.+ 2 Він убив мечем Якова,+ Іванового брата,+ 3 і, побачивши, що це подобається юдеям, заарештував ще й Петра. (Це було у Свято прісного хліба.)+ 4 Ірод схопив Петра, кинув його до в’язниці+ і поставив варту, яка його охороняла в чотири зміни (в кожній зміні було по чотири воїни), а після Пасхи збирався вивести його* до народу. 5 Тож Петро був у в’язниці, а збір тим часом ревно молився за нього до Бога.+

6 У ніч перед тим, як Ірод збирався вивести Петра, той, закований у два ланцюги, спав між двома воїнами, а вартові стерегли вхід до в’язниці. 7 Раптом поряд з ним з’явився ангел Єгови*,+ і в камері засяяло світло. Штовхнувши Петра в бік, ангел розбудив його та сказав: «Мерщій уставай!» І в ту ж мить ланцюги спали з його рук.+ 8 Тоді ангел наказав: «Одягнися* і взуй сандалії». Той так і зробив. Після цього ангел сказав: «Вдягни плащ та йди за мною». 9 Петро вийшов із в’язниці й пішов за ангелом, не усвідомлюючи, що все здійснене ангелом відбувалося наяву; він думав, що це було видіння. 10 Пройшовши першу варту, а потім другу, вони наблизились до залізної брами, яка виходила в місто, і брама сама відчинилась перед ними. Коли вони вийшли і пішли однією вулицею, ангел відразу залишив його. 11 А Петро, зрозумівши, що відбувається, сказав: «Тепер я точно знаю, що Єгова* послав свого ангела і врятував мене з руки Ірода та оберіг від усього, що хотіли мені заподіяти юдеї».+

12 Усвідомивши це, Петро пішов до дому Марії, матері Івана, якого звали Марком.+ Там зібралось і молилось чимало людей. 13 Коли Петро постукав у хвіртку воріт, вийшла служниця, на ім’я Ро́да. 14 Вона впізнала голос Петра й на радощах не відчинила воріт, а побігла в дім і розповіла, що біля входу стоїть Петро. 15 «Ти збожеволіла»,— сказали їй. Але вона наполягала на своєму. Тоді всі почали говорити: «Це його ангел». 16 А Петро далі стояв і стукав. Коли вони відчинили хвіртку і побачили його, то дуже здивувались. 17 Проте він подав знак рукою, аби вони втихли, і, детально розповівши, як Єгова* вивів його з в’язниці, сказав: «Повідомте про це Якову+ і братам». Потім Петро вийшов звідти і вирушив далі.

18 Коли настав день, серед воїнів зчинився чималий переполох: ніхто не знав, що сталося з Петром. 19 Ірод почав розшукувати Петра, але його ніде не було. Тому, допитавши вартових, Ірод наказав вивести їх та покарати,+ а тоді вирушив з Юдеї до Кеса́рії і пробув там якийсь час.

20 Ірод був розгніваний на* жителів Тира й Сидо́на. Тож вони об’єднались та прийшли до нього і, схиливши на свій бік Власта, який наглядав за домом* царя, попросили про мир, бо їхній край отримував харчі з царської області. 21 У визначений день Ірод одягнув царські шати і, сівши на судове місце, звернувся до них з промовою. 22 А всі, хто там зібрався, почали кричати: «Це голос бога, а не людини!» 23 У ту ж мить ангел Єгови* вразив Ірода за те, що він не віддав слави Богові; тоді його з’їли черви, і він помер.

24 А слово Єгови* росло і ширилось.+

25 Тим часом Варна́ва+ і Савл, зробивши все, щоб допомогти братам в Єрусалимі,+ повернулися і взяли з собою Івана,+ якого також звали Марком.

13 А в Антіо́хії, у місцевому зборі, були пророки та вчителі:+ Варна́ва, Симео́н, якого називали Ніге́ром, Лу́цій з Кіре́ни, Манаї́л, який навчався з обласним правителем Іродом, а також Савл. 2 І, коли вони виконували служіння для Єгови* й постили, святий дух сказав: «Виберіть Варна́ву та Са́вла+ для праці, до якої я їх покликав».+ 3 Тож після посту і молитви вони поклали на Варна́ву і Са́вла руки та відіслали їх.

4 Отже, ці чоловіки, послані святим духом, пішли у Селевкı́ю, а звідти відпливли на Кіпр. 5 Прибувши до Саламı́са, вони почали звіщати слово Боже в юдейських синагогах. Також з ними був Іван, який їм допомагав*.+

6 Пройшовши весь острів аж до Па́фоса, вони зустріли одного юдея, на ім’я Вар-Ісус,— чарівника і лжепророка. 7 Він служив у проконсула* Се́ргія Павла, розумного чоловіка, який покликав до себе Варна́ву та Са́вла, бо прагнув послухати Боже слово. 8 Однак Елı́ма, чарівник (так перекладається його ім’я), став їм противитися, намагаючись відвернути проконсула від віри. 9 Тоді Савл, якого також називали Павлом, сповнившись святого духу, пильно подивився на Елı́му 10 і сказав: «Чоловіче! Твоє серце сповнене всілякого шахрайства та підлості! Ти син Диявола,+ ти ворог усього праведного! Невже ти так і не перестанеш викривляти прямі дороги Єгови*? 11 Ось на тобі рука Єгови*: ти осліпнеш і якийсь час не бачитимеш світла». У ту ж мить Елı́му огорнула густа імла й темрява, і він почав ходити туди-сюди, шукаючи поводиря. 12 А проконсул, побачивши, що трапилося, став віруючим, бо його дуже вразило вчення Єгови*.

13 Тоді Павло разом з чоловіками, які супроводжували його, відплив з Па́фоса у Пе́ргію, що в Памфı́лії. Іван+ же покинув їх і повернувся до Єрусалима.+ 14 А з Пе́ргії вони вирушили далі, до Антіо́хії, що в Пісı́дії. Там у суботу вони ввійшли до синагоги+ й посідали. 15 Коли ж закінчилось читання Закону+ і Пророків, начальники синагоги попросили передати їм: «Брати, якщо маєте для народу якесь слово заохочення, то говоріть». 16 Тож Павло встав і, подавши знак рукою, промовив:

«Ізраїльтяни та всі, хто боїться Бога, послухайте! 17 Бог цього народу, Ізра́їля, вибрав наших прабатьків. Він звеличив цих людей, коли вони перебували як чужинці в єгипетському краю, і вивів їх звідти своєю міцною рукою,+ 18 а потім приблизно 40 років терпів їх у пустелі.+ 19 Вигубивши сім народів у ханаа́нському краю, він призначив цей край їм у спадок.+ 20 Усе це тривало приблизно 450 років.

Після того він призначав їм суддів, і так було до часу пророка Самуї́ла.+ 21 Але потім люди стали вимагати царя.+ Тож Бог дав їм Сау́ла, Кı́шового сина, чоловіка з Веніями́нового племені,+ який правив 40 років. 22 І коли Бог усунув його з трону, то поставив над ними царя Давида,+ про якого свідчив і говорив: “Знайшов я Давида, сина Єссе́євого,+ чоловіка, який мені до вподоби.+ Він робитиме все, що я забажаю”. 23 Саме з його потомства* Бог згідно зі своєю обіцянкою дав Ізра́їлеві спасителя, Ісуса.+ 24 Перед його приходом Іван проповідував усьому ізра́їльському народу хрещення на знак каяття.+ 25 Коли Іванове служіння наближалося до кінця, він почав говорити: “Як ви думаєте, хто я? Я не той, за кого ви мене приймаєте. Але за мною йде той, кому я не достойний розв’язати на ногах сандалії”.+

26 Брати, нащадки Авраамового роду і всі інші серед вас, хто боїться Бога! Послухайте: нам було послане слово про це спасіння.+ 27 Бо жителі Єрусалима та їхні правителі не визнали Ісуса, але, виступивши в ролі суддів, виконали сказані пророками слова,+ які ви щосуботи читаєте вголос. 28 І, хоча вони не знайшли нічого, за що його можна було б віддати на смерть,+ вони змусили Пилата стратити його.+ 29 Коли ж виконалось усе, що про нього написано, його зняли зі стовпа* і поклали в гробницю*.+ 30 Але Бог воскресив Ісуса з мертвих,+ 31 і він багато днів з’являвся тим, хто пішов з ним з Галілеї до Єрусалима; тепер ці люди свідчать про нього народу.+

32 Отже, ми проголошуємо вам добру новину про обіцянку, яку отримали наші прабатьки. 33 Бог повністю виконав її для нас, їхніх дітей, воскресивши Ісуса,+ про якого в другому псалмі написано: “Ти мій син, нині я став твоїм Батьком”.+ 34 І Бог, воскресивши Ісуса з мертвих, щоб той більше ніколи не повертався до тління, сказав про це так: “Я незмінно* виявлятиму вам віддану любов, яку обіцяв Давиду”.+ 35 Тому в іншому псалмі він також говорить: “Ти не допустиш, щоб твій відданий слуга побачив тління”.+ 36 Коли говорити про Давида, то він за свого покоління служив Богу*, заснув смертним сном, був похований з прабатьками і побачив тління.+ 37 А той, кого Бог воскресив, тління не побачив.+

38 Тож знайте, брати: через нього ми звіщаємо вам прощення гріхів.+ 39 І тепер кожен, хто вірить, завдяки Ісусу визнає́ться невинним+ в усьому, в чому вас було неможливо визнати невинними на підставі Закону Мойсея.+ 40 Тому вважайте, щоб на вас не сповнилося сказане у Пророках: 41 “Подивіться, глузії, здивуйтесь і повмирайте, бо я здійснюю за ваших днів те, у що ви ніколи не повірите, навіть якщо хтось детально про це розповість”».+

42 Коли Павло та Варна́ва виходили звідти, люди стали просити їх, щоб вони розказали їм про це і наступної суботи. 43 Тож після того, як збори у синагозі розпустили, багато юдеїв та новонавернених*, що поклонялися Богу, пішли за Павлом і Варна́вою, а ті заохочували їх перебувати в Божій незаслуженій доброті.+

44 Отже, наступної суботи зібралося майже все місто, щоб послухати слово Єгови*. 45 Коли юдеї побачили такий натовп, то сповнились ревнощами та почали богозневажними словами заперечувати Павлові слова.+ 46 Тоді Павло і Варна́ва сміливо сказали їм: «Спочатку слово Боже мало бути сказане вам.+ Але оскільки ви відкидаєте його і вважаєте себе недостойними вічного життя, ми будемо розповідати його іншим народам.+ 47 Бо Єгова* дав нам такий наказ: “Ти будеш світлом для народів, щоб нести спасіння аж до кінців землі”».+

48 Почувши це, люди з інших народів зраділи і стали прославляти слово Єгови*. Тоді всі, хто був схильний прийняти правду, яка веде до вічного життя, стали віруючими. 49 І слово Єгови* поширювалось по всьому тому краю. 50 Але юдеї підбурили шанованих богобоязливих жінок, а також впливових чоловіків міста, і ті розпалили переслідування+ проти Павла та Варна́ви й вигнали їх зі своєї місцевості. 51 А Павло і Варна́ва обтрусили порох зі своїх ніг та пішли в Іко́нію.+ 52 Тим часом учні й далі сповнювалися радістю+ і святим духом.

14 Прибувши в Іко́нію, Павло і Варна́ва ввійшли до юдейської синагоги і говорили так, що повірило дуже багато людей — як юдеїв, так і греків. 2 Але юдеї, які не повірили, підбурювали людей* з інших народів та настроювали їх проти братів.+ 3 Павло і Варна́ва пробули там досить довго і сміливо говорили, маючи владу від Єгови*, а він підтверджував звістку про свою незаслужену доброту, даючи їм силу виконувати знаки і чуда*.+ 4 Проте в цьому місті думки людей розділилися: одні були за юдеїв, а інші — за апостолів. 5 Коли ж люди з інших народів, а також юдеї зі своїми правителями спробували знайти їх, щоб познущатися над ними, а тоді побити камінням,+ 6 вони довідались про це, втекли в міста́ Лікао́нії — Лı́стру і Де́рвію та їхні околиці+ — 7 і там продовжували звіщати добру новину.

8 А в Лı́стрі жив один чоловік, який не володів ногами. Він був калікою від народження і ніколи в житті не ходив. 9 Цей чоловік сидів і слухав, що́ говорить Павло. А Павло, пильно подивившись на чоловіка, побачив, що той має віру, яка допоможе йому зцілитися,+ 10 і промовив гучним голосом: «Встань на ноги!» Чоловік скочив і почав ходити.+ 11 А натовп, побачивши, що́ зробив Павло, почав голосно вигукувати лікао́нською мовою: «Боги стали подібними до людей та зійшли до нас!»+ 12 І Варна́ву почали називати Зевсом, а Павла — Герме́сом, оскільки він брав провід у розмові. 13 А жрець Зевса, храм якого стояв біля входу в місто, привів до брами биків і приніс вінки*, щоб разом з натовпом скласти жертви.

14 Однак коли апостоли Варна́ва і Павло почули про це, то роздерли своє вбрання і, кинувшись у натовп, закричали: 15 «Навіщо ви це робите? Ми такі ж немічні люди, як і ви.+ Ми звіщаємо вам добру новину, бо хочемо, щоб ви відвернулись від цієї марноти й навернулись до живого Бога, який створив небо, землю, море і все, що в них.+ 16 У минулі часи він дозволив, щоб усі народи ходили своїми шляхами,+ 17 хоча й не припиняв свідчити про себе,+ роблячи добро: давав дощ з неба, врожайні часи+ і вдосталь їжі, а також сповнював ваші серця радістю».+ 18 Цими словами вони ледве стримали натовп, щоб їм не приносили жертв.

19 Тим часом з Антіо́хії та Іко́нії прибули юдеї. Вони підбурили людей з натовпу,+ і ті побили Павла камінням та виволокли за місто, бо думали, що він уже помер.+ 20 Коли довкола Павла зібрались учні, він встав і ввійшов у місто, а наступного дня разом з Варна́вою вирушив у Де́рвію.+ 21 Потім, звістивши добру новину в тому місті і зробивши чимало людей учнями, вони повернулися в Лı́стру, Іко́нію та Антіо́хію. 22 Там вони зміцнювали учнів*+ і заохочували їх триматися віри, кажучи: «Ми маємо багато настраждатися,+ перш ніж увійдемо в Боже Царство». 23 Крім того, після посту й молитви апостоли призначили в кожному зборі старійшин+ і віддали їх у розпорядження Єгови*, в якого ті повірили.

24 Тоді вони пройшли через Пісı́дію та прибули в Памфı́лію.+ 25 Потім, звістивши слово в Пе́ргії, вирушили до Атта́лії. 26 Звідти вони відпливли до Антіо́хії, де свого часу їх ввірили Божій незаслуженій доброті для виконання праці, яку вони тепер завершили.+

27 Прибувши туди і скликавши збір, вони розповіли, скільки всього Бог через них здійснив, а також про те, що він відкрив двері віри для інших народів.+ 28 Тож вони провели з учнями чимало часу.

15 А деякі чоловіки, що прийшли з Юдеї, почали навчати братів: «Якщо ви не обріжетесь за звичаєм Мойсея,+ то не зможете отримати спасіння». 2 Коли в Павла і Варна́ви виникли з ними досить серйозні незгоди й суперечки, то було вирішено, що Павло і Варна́ва та ще деякі брати підуть в Єрусалим+ до апостолів і старійшин, щоб з’ясувати це питання*.

3 Тож збір трохи провів їх, а далі вони пішли через Фінікı́ю і Сама́рію, детально розповідаючи про навернення людей з інших народів і цим приносячи всім братам велику радість. 4 В Єрусалимі їх привітно прийняв збір, апостоли й старійшини, і вони багато розповіли про те, що́ Бог зробив через них. 5 Але деякі віруючі, які раніше належали до фарисейської секти, встали зі своїх місць і сказали: «Необхідно зробити їм обрı́зання і наказати, щоб вони дотримувались Закону Мойсея».+

6 Отже, апостоли і старійшини зібралися, щоб розглянути це питання. 7 Його довго та жваво обговорювали*, а тоді Петро встав і сказав: «Брати, як ви добре знаєте, з перших днів Бог вибрав мене з-посеред усіх нас, щоб через мене люди з інших народів почули добру новину та повірили в неї.+ 8 І Бог, який знає серця,+ дав свідчення, наділивши цих людей, як і нас, святим духом.+ 9 До того ж він не зробив різниці між нами і ними,+ але очистив вірою їхні серця.+ 10 Чому ж ви тепер випробовуєте Бога, накладаючи на шию учнів ярмо,+ яке не могли нести ані наші прабатьки, ані ми?+ 11 Адже ми віримо, що рятуємося завдяки незаслуженій доброті Господа Ісуса+ так само, як і вони».+

12 Почувши це, весь натовп стих і почав слухати Варна́ву та Павла, котрі стали розповідати про багато знаків і чуд*, які Бог виконав через них серед інших народів. 13 Коли вони закінчили говорити, Яків промовив: «Брати, послухайте мене. 14 Симео́н+ докладно розповів, як Бог уперше звернув увагу на інші народи, щоб вибрати з них народ для свого імені.+ 15 І це сталося згідно з тим, що записано у Пророках: 16 “Після того я повернуся та знову підійму Давидів дім*, який упав. Тож я відбудую руїни і знову його зведу, 17 аби ті, хто залишиться з цього народу, наполегливо шукали Єгову* і робили це разом з людьми з усіх народів, з тими, хто називатиметься моїм іменем,— говорить Єгова*, який виконує те,+ 18 що відомо з давніх-давен”.+ 19 Отже, моє рішення* таке: не треба завдавати клопотів людям з інших народів, які навертаються до Бога.+ 20 Думаю, їм достатньо написати, щоб вони стримувалися від того, що забруднене ідолами,+ від статевої розпусти*,+ від м’яса задушених тварин* і від крові.+ 21 Бо з давніх часів по всіх містах є люди, які проповідують Мойсея, адже щосуботи його писання читаються уголос по синагогах».+

22 Тоді апостоли і старійшини, а також увесь збір вирішили, що разом з Павлом і Варна́вою пошлють до Антіо́хії вибраних чоловіків; і вони відіслали Юду, званого Варса́ввою, та Си́лу,+ які брали провід серед братів. 23 І через них передали такого листа:

«Братам з інших народів в Антіо́хії,+ Сирії та Кілікı́ї від апостолів і старійшин, ваших братів. Вітаємо! 24 Ми дізналися, що декотрі з-поміж нас намагаються своїми словами вас* похитнути,+ хоча ми не давали їм жодних вказівок. 25 Тому ми одностайно вирішили вибрати чоловіків та послати їх до вас разом з нашими любими Варна́вою і Павлом — 26 чоловіками, які ризикували своїм життям* заради імені нашого Господа Ісуса Христа.+ 27 Тож посилаємо Юду та Си́лу, щоб вони передали вам те саме і на словах.+ 28 Бо святий дух+ і ми самі вважаємо доречним не накладати на вас додаткових тягарів, крім того, що необхідне: 29 стримуватися від пожертвуваного ідолам,+ від крові,+ від м’яса задушених тварин*+ і від статевої розпусти*.+ Якщо ви старанно оберігатимете себе від цього, то буде вам добре вестися. Бувайте здорові*!»

30 Отже, коли цих чоловіків відправили, вони вирушили до Антіо́хії. Там вони зібрали всю громаду учнів і віддали їм листа. 31 Прочитавши його, всі дуже підбадьорились і зраділи. 32 А Юда і Си́ла, які теж були пророками, підбадьорили братів багатьма промовами та зміцнили їх.+ 33 І через якийсь час брати відпустили їх з миром до тих, хто їх послав. 34 *—— 35 Але Павло і Варна́ва затримались в Антіо́хії, навчаючи та проголошуючи разом з багатьма іншими добру новину про слово Єгови*.

36 Через деякий час Павло сказав Варна́ві: «Повертаймося і відвідаймо* братів у кожному місті, де ми звіщали слово Єгови*, і подивімося, як у них справи».+ 37 Варна́ва вирішив узяти з собою Івана, званого Марком.+ 38 Але Павло вважав, що його не варто брати, адже він залишив їх у Памфı́лії і не пішов з ними виконувати працю.+ 39 Тоді між ними спалахнула гостра суперечка, і вони розсталися. Тож Варна́ва,+ взявши Марка, поплив до Кіпру, 40 а Павло, вибравши Си́лу, вирушив у дорогу, після того як брати ввірили його незаслуженій доброті Єгови*.+ 41 І він пішов через Сирію та Кілікı́ю, підкріпляючи збори.

16 Так він дійшов до Де́рвії і Лı́стри.+ Там жив один учень, на ім’я Тимофій;+ його мати була віруюча єврейка, а батько був грек. 2 Про Тимофія добре відгукувались брати в Лı́стрі та Іко́нії. 3 Павло захотів взяти Тимофія з собою, але спочатку зробив йому обрı́зання задля місцевих юдеїв,+ бо всі знали, що його батько — грек. 4 І, подорожуючи містами, вони передавали місцевим братам постанови, які були ухвалені апостолами й старійшинами в Єрусалимі і яких належало дотримуватися.+ 5 Отже, збори зміцнювались у вірі та збільшувалися день за днем.

6 Потім вони пройшли через Фри́гію та землі Гала́тії,+ бо святий дух заборонив їм сповіщати слово в провінції Азія. 7 А коли вони дійшли до Мı́сії, то спробували піти у Віфı́нію,+ але через дух Ісус не дозволив їм. 8 Тому вони оминули* Мı́сію і пішли до Троа́ди. 9 Там уночі Павло побачив у видінні, як один македонянин стоїть і просить його: «Прийди до Македонії та допоможи нам». 10 Як тільки він побачив це видіння, ми відразу вирушили до Македонії, оскільки дійшли висновку, що Бог покликав нас проголошувати там добру новину.

11 Тож з Троа́ди ми вийшли в море і попливли прямо до Самофра́кії, наступного дня до Неапо́ліса, 12 а звідти вирушили до колонії Філı́ппи+ — головного міста в області Македонії. У тому місті ми провели кілька днів. 13 Коли настала субота, ми вийшли за міську браму до річки, де, як ми думали, було місце молитви. Посідавши, ми почали розмовляти з жінками, які туди посходилися. 14 Нас слухала Лідія, богобоязлива жінка з міста Тіати́ри,+ яка займалася продажем пурпуру. Єгова* відкрив її серце, щоб вона прийняла Павлові слова. 15 А після того як Лідія та її домашні охрестилися,+ вона почала благати: «Якщо ви вважаєте мене вірною Єгові*, то ходіть до мене і поживіть у моєму домі». І вона просто змусила нас зайти.

16 Якось ми йшли до місця молитви і дорогою зустріли одну служницю, в якій був дух, демон ворожіння.+ Вона передрікала майбутнє* і цим приносила своїм господарям великий прибуток. 17 Ця дівчина постійно ходила за Павлом і за нами, вигукуючи: «Ці люди — раби Всевишнього Бога!+ Вони звіщають вам дорогу спасіння!» 18 Так вона робила багато днів. Зрештою Павлові це набридло, тому він обернувся і сказав духові: «Іменем Ісуса Христа наказую тобі: вийди з неї». І в ту ж мить дух вийшов.+

19 А як господарі зрозуміли, що прибутків їм вже не бачити,+ то схопили Павла й Си́лу і потягли на ринкову площу до начальників.+ 20 Привівши їх до міських управителів, вони сказали: «Ці чоловіки порушують спокій у нашому місті.+ Вони юдеї 21 і навчають звичаїв, яких нам, ри́млянам, не дозволено ні приймати, ні дотримуватися». 22 Тоді проти них повстав натовп, а міські управителі здерли з них одяг і наказали висікти їх різками.+ 23 Після того як їх сильно побили, їх вкинули до в’язниці й наказали тюремному наглядачеві пильно їх стерегти.+ 24 Отримавши такий наказ, він вкинув їх до внутрішньої в’язниці і закував їм ноги в колодки.

25 Приблизно опівночі Павло та Си́ла молилися і вихваляли Бога піснями,+ а в’язні їх слухали. 26 Раптом стався такий сильний землетрус, що фундамент в’язниці захитався. У ту ж мить усі двері повідчинялися і з усіх в’язнів поспадали кайдани.+ 27 Коли тюремний наглядач прокинувся і побачив, що двері в’язниці відчинені, то витягнув меч і вже збирався вбити себе, бо думав, що в’язні повтікали.+ 28 Проте Павло вигукнув: «Не губи себе, ми всі тут!» 29 Тож він попросив, щоб запалили світло, вбіг досередини і, тремтячи, впав перед Павлом та Си́лою. 30 Він вивів їх із в’язниці та сказав: «Панове! Що мені робити, щоб отримати спасіння?» 31 Ті відповіли: «Вір у Господа Ісуса, і спасешся ти й твої домашні».+ 32 Потім вони розповіли слово Єгови* йому та всім, хто був у його домі. 33 Тієї ж нічної години тюремний наглядач забрав їх з собою і обмив їм рани. А тоді він та всі його домашні відразу охрестилися.+ 34 Він привів їх у свій дім, накрив стіл і разом з усіма домашніми дуже радів, що повірив у Бога.

35 Коли настав день, міські управителі послали охоронців з таким наказом: «Звільни тих людей». 36 Тюремний наглядач передав їхні слова Павлу, сказавши: «Міські управителі послали людей, щоб вас обох звільнити. Тож виходьте і йдіть з миром». 37 Але Павло сказав: «Нас, ри́млян,+ вони без суду* прилюдно висікли і вкинули до в’язниці. А тепер що, таємно виганяють? Ні, цього не буде! Нехай самі прийдуть і виведуть нас». 38 Охоронці передали ці слова міським управителям, а ті, коли дізнались, що це ри́мляни, налякалися.+ 39 Тож управителі прийшли і вибачились перед ними, а тоді, вивівши, попросили їх покинути місто. 40 Але з в’язниці вони пішли до дому Лідії і там, побачившись з братами, підбадьорили їх+ та вирушили в дорогу.

17 Перейшовши Амфı́поль і Аполло́нію, вони прибули у Фессало́ніки,+ де була юдейська синагога. 2 Павло за своїм звичаєм+ увійшов туди і три суботи вів з присутніми розмови, наводячи докази з Писань.+ 3 Він пояснював і доводив, посилаючись на Писання, що Христу необхідно було постраждати+ і воскреснути з мертвих,+ говорячи: «Христос — це Ісус, про якого я вам звіщаю». 4 Тож декотрі з них повірили і приєдналися до Павла та Си́ли;+ те саме зробили дуже багато греків, які поклонялися Богу, і чимало видатних жінок.

5 Юдеї ж, охоплені ревнощами,+ взяли кількох лихих людей, які без діла тинялися по ринковій площі, зібрали натовп та зчинили в місті галас. Вони напали на дім Ясо́на і шукали Павла й Си́лу, щоб вивести їх до юрби. 6 Але, не знайшовши їх, вони витягли Ясо́на й деяких братів до начальників міста і почали вигукувати: «Ці люди збаламутили* всю населену землю, а тепер прийшли ще й сюди,+ 7 і Ясо́н їх гостинно прийняв. Усі вони бунтують проти постанов цезаря і кажуть, що є інший цар — Ісус».+ 8 Цими словами вони стривожили натовп і начальників міста. 9 Тоді Ясо́н та інші дали начальникам відповідну заставу*, і ті їх відпустили.

10 Як тільки настала ніч, брати відправили Павла і Си́лу до Ве́рії, і вони, прибувши туди, зайшли в юдейську синагогу. 11 А верı́йці були шляхетніші від фессалонікı́йців, бо прийняли слово з величезним за́палом, щодня ретельно досліджуючи Писання, щоб переконатися, чи так є насправді. 12 Тож багато з них, а також чимало шанованих гречанок і деякі греки стали віруючими. 13 Коли ж юдеї із Фессало́нік довідались, що Павло звіщає Боже слово у Ве́рії, то прийшли і туди, щоб намовити й підбурити натовпи.+ 14 Тому брати відразу відправили Павла до моря,+ тимчасом як Си́ла і Тимофій залишились у Ве́рії. 15 Ті, хто супроводжував Павла, довели його до Афін, а потім повернулися, отримавши від Павла наказ, щоб Си́ла і Тимофій+ якнайшвидше прийшли до нього.

16 Поки Павло чекав на них в Афінах, він побачив, що це місто повне ідолів, і тому його дух скипів. 17 Тож в синагозі він почав вести розмови, наводячи потрібні докази юдеям та іншим людям, які поклонялися Богові. Крім того, кожен день він розмовляв на ринковій площі з усіма, кого зустрічав. 18 Але декотрі епікурейці та філософи-стоїки почали з ним сперечатися. Одні говорили: «Що цей базіка хоче нам розповісти?» А інші казали: «Здається, він проповідує чужих богів». Вони говорили так тому, що Павло проповідував добру новину про Ісуса та воскресіння.+ 19 Отже, його схопили і повели на Ареопа́г, говорячи: «Скажи нам, що це за нове вчення, яке ти поширюєш? 20 Бо ти розповідаєш щось дивне, тому ми хочемо знати, що це таке». 21 Всі ж афіняни і чужинці, які там жили*, у вільний час тільки те й робили, що говорили і слухали про щось нове. 22 Тож Павло став посеред Ареопа́гу+ і промовив:

«Афіняни! З того, що я бачу, в усьому ви боїтеся богів більше*, ніж інші люди.+ 23 Бо, проходячи повз ваші святині* й уважно їх оглядаючи, я побачив навіть жертовник з написом: “Невідомому Богові”. Отже, саме про того, кого ви не знаєте і кому поклоняєтесь, я вам звіщаю. 24 Бог, який створив світ і все, що в ньому, який є Господом неба і землі,+ не живе в рукотворних храмах+ 25 і не вимагає служіння людських рук, начебто він чогось потребує,+ бо він сам дає усім людям життя, і дихання,+ і все інше. 26 Від одного чоловіка+ він створив усі народи, щоб вони населяли цілу землю,+ і встановив призначені часи та межі проживання,+ 27 щоб вони наполегливо шукали Бога і таки знайшли його,+ а він недалеко від кожного з нас. 28 Бо завдяки йому ми живемо, рухаємося та існуємо, і навіть декотрі ваші поети говорили: “Усі ми — його діти*”.

29 А оскільки ми Божі діти*,+ то не повинні думати, що Боже Єство подібне до золота, срібла чи каменю або до чогось вирізьбленого завдяки майстерності та задуму людини.+ 30 І, хоча колись Бог не зважав на часи такого незнання,+ тепер він скрізь звіщає всім людям, щоб вони покаялися. 31 Бо він визначив день, коли має намір праведно судити+ населену землю через призначеного ним чоловіка, і дав усім людям гарантію цього, воскресивши його з мертвих».+

32 Коли вони почули про воскресіння мертвих, то дехто почав насміхатися,+ а дехто говорив: «Розкажеш нам про це ще раз». 33 Тоді Павло пішов від них, 34 але деякі люди приєднались до нього і стали віруючими. Серед них були Діони́сій, член суду на Ареопа́зі, жінка, на ім’я Дама́ра, та інші.

18 Після того Павло покинув Афіни і прийшов у Кори́нф. 2 Там він зустрів одного юдея, на ім’я Аки́ла,+ і його дружину Приски́ллу. Аки́ла був родом з По́нту і недавно прибув з Італії, бо Клавдій наказав усім юдеям покинути Рим. Тож Павло пішов до них, 3 і оскільки він мав таке ж ремесло, як і вони,— виготовляв намети,— то зупинився в їхньому домі та працював разом з ними.+ 4 По суботах Павло виголошував промову* в синагозі+ та переконував юдеїв і греків.

5 Коли з Македонії прибули Си́ла+ і Тимофій,+ Павло із за́палом віддався проповідуванню Божого слова: він свідчив юдеям і доводив, що Ісус — це Христос.+ 6 Але оскільки ті й далі противились йому і зневажливо про нього говорили, він обтрусив свій одяг+ та сказав: «Нехай кров ваша буде на ваших головах.+ Я чистий+ і тепер піду до людей з інших народів».+ 7 Тож Павло пішов звідти* у дім одного богобоязливого чоловіка, Ти́ція Ю́ста, який жив поруч із синагогою. 8 Проте Крисп,+ начальник синагоги, і його домашні повірили в Господа. Повірило і охрестилось також багато коринфя́н, які слухали цю звістку. 9 А Господь вночі сказав Павлові у видінні: «Не бійся. Говори і не вмовкай, 10 бо я з тобою.+ Ніхто не нападе на тебе і не заподіє тобі шкоди, тому що в цьому місті я маю багато людей». 11 І він залишався там рік і шість місяців, навчаючи коринфя́н Божого слова.

12 Коли в Аха́йї проконсулом* був Галліо́н, юдеї зібралися разом проти Павла, схопили його і повели до судового місця, 13 кажучи: «Цей чоловік переконує людей, що Богу треба поклонятись інакше, ніж говориться в законі». 14 Павло не встиг і слова сказати, як Галліо́н звернувся до юдеїв: «Послухайте, юдеї! Якби дійсно трапилось щось недобре чи якийсь важкий злочин, то я мав би причину вас вислухати. 15 Але якщо це лише суперечки про слова́, імена і про ваш закон,+ то вирішуйте самі. Я не хочу бути суддею в таких питаннях». 16 Сказавши це, він прогнав їх геть від судового місця. 17 Тож усі вони накинулися на Состе́на,+ начальника синагоги, і почали бити його перед судовим місцем, але Галліо́н не втручався.

18 Павло пробув там ще досить багато днів, потім попрощався з братами і відплив разом з Приски́ллою та Аки́лою до Сирії. В Кенхре́ї+ він підстриг волосся на голові, бо дав обітницю. 19 Прибувши в Ефе́с, він їх залишив та пішов у синагогу і там вів розмови з юдеями, наводячи їм потрібні докази.+ 20 І, хоча вони впрошували його побути довше, він не погодився, 21 а попрощався з ними і сказав: «Якщо на це буде воля Єгови*, я повернусь до вас». З Ефе́са він поплив 22 до Кеса́рії. Потім він пішов* привітатися зі збором, а тоді попрямував до Антіо́хії.+

23 Пробувши там якийсь час, Павло знову вирушив у дорогу і, переходячи землями Гала́тії та Фри́гії,+ відвідував різні міста і зміцнював усіх учнів.+

24 А до Ефе́са прийшов один юдей, на ім’я Аполло́с,+ родом з Александрії. Цей чоловік був красномовний і добре знав Писання. 25 Він був навчений* про дорогу Єгови* і, палаючи духом, точно говорив та навчав про Ісуса, хоча знав лише про хрещення, яке проповідував Іван. 26 Тож Аполло́с почав сміливо говорити в синагозі. Коли Приски́лла та Аки́ла+ почули його, то взяли до себе і точніше розповіли йому про Божу дорогу. 27 Оскільки ж він захотів піти до Аха́йї, брати написали учням і заохотили їх привітно його прийняти. Прибувши туди, він дуже допоміг тим, хто повірив завдяки Божій незаслуженій доброті, 28 бо з великим за́палом у присутності інших переконливо доводив, що юдеї помиляються, і показував з Писань, що Ісус — це Христос.+

19 Поки Аполло́с+ був у Кори́нфі, Павло, пішовши углиб краю, прибув до Ефе́са.+ Там він зустрів деяких учнів 2 і запитав їх: «Скажіть, чи ви отримали святий дух, коли стали віруючими?»+ Ті відповіли: «Ми нічого не чули про святий дух». 3 Тож він сказав: «Як же ви тоді хрестилися?» — «Івановим хрещенням»,+— відповіли вони. 4 Павло промовив: «Іван хрестив на знак каяття+ і говорив людям, щоб вони вірили в того, хто йшов за ним,+ тобто в Ісуса». 5 Почувши це, вони охрестилися в ім’я Господа Ісуса. 6 І, коли Павло поклав на цих чоловіків руки, на них зійшов святий дух,+ і вони почали говорити різними мовами та пророкувати.+ 7 Усього їх було приблизно 12.

8 Упродовж трьох місяців він ходив до синагоги+ та сміливо проповідував: виголошував промови і наводив переконливі докази про Боже Царство.+ 9 Але оскільки деякі вперто відмовлялися вірити* і лихословили цю Дорогу+ перед багатьма людьми, він залишив їх+ і, взявши із собою учнів, щоденно виголошував промови в школі Тира́нна. 10 Так тривало два роки, тож усі жителі провінції Азія — як юдеї, так і греки — почули слово Господнє.

11 А Бог продовжував здійснювати через Павла надзвичайно могутні діла.+ 12 Навіть хустки та фартухи, які торкалися його тіла, несли хворим,+ і хвороби покидали їх, а злі духи виходили.+ 13 Декотрі мандрівні юдеї, які виганяли демонів, також намагались робити це іменем Господа Ісуса. Вони говорили над тими, хто мав злих духів: «Наказую вам іменем Ісуса, якого проповідує Павло».+ 14 Наприклад, цим займалося семеро синів Ске́ви, одного юдейського старшого священика. 15 Однак злий дух сказав їм у відповідь: «Ісуса знаю,+ Павла теж знаю,+ а ви хто такі?» 16 І чоловік, який мав злого духа, кинувся на них і одного за одним подолав, так що вони втекли з того дому голі й поранені. 17 Про це довідались усі жителі Ефе́са, і юдеї, і греки; тож усіх охопив страх, а ім’я Господа Ісуса звеличувалося. 18 Тоді багато з тих, що стали віруючими, приходили та відверто зізнавалися у своїх вчинках. 19 І чимало людей, які займалися магією, позносили свої сувої і в усіх на очах спалили їх.+ А коли підрахували ціну цих сувоїв, то виявилося, що вони коштували 50 000 срібняків. 20 Так слово Єгови* з великою силою поширювалось далі.+

21 Потім Павло постановив*, що після Македонії+ та Аха́йї піде в Єрусалим.+ Він сказав: «Після того як я побуваю там, мушу побачити і Рим».+ 22 Тож він послав до Македонії двох братів, своїх помічників Тимофія+ й Ера́ста,+ а сам на деякий час залишився в провінції Азія.

23 Саме тоді виникли чималі заворушення+ через цю Дорогу.+ 24 А все розпочав один срібляр, на ім’я Димитрій, який виготовляв срібні храмики Артеміди і приносив ремісникам чималі прибутки.+ 25 Він зібрав ремісників і тих, хто виготовляв подібні речі, та сказав: «Ви добре знаєте, що завдяки цьому ремеслу ми маємо великий достаток. 26 І ви бачите й чуєте, що не тільки в Ефе́сі,+ але й в усій провінції Азія цей Павло переконав досить багато людей і схилив їх до іншої думки: мовляв, боги, зроблені руками, насправді не боги.+ 27 Боюся, що це не лише знеславить наше ремесло, але й закінчиться тим, що храм великої богині Артеміди, якій поклоняється ціла провінція Азія та вся населена земля, буде вважатися за ніщо і її величі скоро прийде кінець». 28 Почувши це, вони розпалились гнівом і стали кричати: «Артеміда ефеська велика!»

29 Тоді в цілому місті настало сум’яття, і всі вони разом кинулися в театр, потягнувши із собою македонян Га́я та Ариста́рха,+ які подорожували разом з Павлом. 30 А Павло хотів увійти в натовп, проте учні йому не дозволили. 31 Навіть декотрі організатори свят та ігор, які приязно ставилися до нього, послали йому вістку, благаючи, щоб він не йшов у театр і не наражався на небезпеку. 32 Серед тих, що зібралися, панувало сум’яття: хтось вигукував одне, хтось — інше, і більшість людей взагалі не знали, для чого прийшли. 33 Тоді з натовпу вивели Олександра, якого юдеї випхали наперед, і він, подавши знак рукою, хотів захищатися перед людьми. 34 Але коли вони зрозуміли, що він юдей, то всі в один голос закричали: «Артеміда ефеська велика!» — і так безупинно вигукували дві години.

35 Зрештою, заспокоївши натовп, міський писар сказав: «Ефеся́ни, хто з людей не знає, що місто Ефе́с — хоронитель храму великої Артеміди і о́браза, який упав з неба? 36 Оскільки це беззаперечний факт, то вам належить зберігати спокій і не діяти необачно. 37 Бо люди, яких ви привели, ні храмів не грабують, ні нашої богині не зневажають. 38 Тож якщо Димитрій+ та ремісники, що з ним, мають проти когось справу, то для цього призначено проконсулів* і дні суду; нехай висувають обвинувачення одні одним. 39 Якщо ж ви бажаєте ще чогось, то це потрібно вирішувати на законному зібранні, 40 бо існує небезпека, що через сьогоднішні події нас звинуватять у заколоті. Ми ж не можемо знайти жодної причини, щоб дати пояснення цьому збіговиську». 41 Сказавши це, він розпустив народ.

20 Коли галас стих, Павло послав за учнями і, підбадьоривши їх, попрощався з ними та вирушив у подорож до Македонії. 2 Пройшовши ті краї і підбадьоривши братів багатьма добрими словами, він прийшов у Грецію 3 і пробув там три місяці. Після того він збирався відпливти до Сирії, але коли дізнався, що юдеї вчинили проти нього змову,+ то вирішив повернутися через Македонію. 4 Його супроводжували Сопа́тер, син Пи́рра з Ве́рії, фессалонікı́йці Ариста́рх+ і Секу́нд, Гай з Де́рвії, Тимофій,+ а також Ти́хик+ і Трохим+ з провінції Азія. 5 Вони пішли вперед і чекали нас у Троа́ді, 6 а ми вийшли з Філı́пп у море — це було після Свята прісного хліба+ — і вже через п’ять днів прибули до них у Троа́ду. Там ми провели сім днів.

7 У перший день тижня, коли ми зібралися разом поїсти, Павло звернувся до присутніх, бо наступного дня хотів вирушити в дорогу, і його промова затягнулася до півночі. 8 А в горішній кімнаті, куди ми зійшлися, було багато світильників. 9 І, коли Павло ще говорив, один юнак, на ім’я Євти́х, який сидів на вікні, міцно заснув і, зморений сном, упав з третього поверху. Коли його підняли, то побачили, що він мертвий. 10 Тоді Павло зійшов униз, припав до нього і, обійнявши,+ сказав: «Не здіймайте галасу, бо він живий*».+ 11 Після того Павло піднявся нагору, поламав хліб і поїв. Потім він довго, аж до світанку, розмовляв з ними, а тоді вирушив у дорогу. 12 Хлопця забрали назад, і всі безмежно тішилися, що він живий.

13 Ми ж, як і розпорядився Павло, першими пішли до корабля і відпливли до А́сса, де мали взяти його на борт, бо він вирішив іти туди пішки. 14 Коли він наздогнав нас в А́ссі, ми взяли його на борт і вирушили в Мітиле́ну. 15 Наступного дня, відпливши звідти, ми стали біля Хіо́су, на другий день причалили до Са́мосу, а на третій день прибули в Міле́т. 16 Далі, щоб не затримуватися в провінції Азія, Павло вирішив оминути Ефе́с:+ він поспішав, бо хотів, якщо вдасться, прибути в Єрусалим+ до дня П’ятидесятниці.

17 А з Міле́та він послав звістку в Ефе́с і покликав старійшин збору. 18 Коли вони прийшли, він сказав: «Ви добре знаєте, як я поводився серед вас з першого дня, відколи прийшов у провінцію Азія.+ 19 Незважаючи на випробування, які спіткали мене через змови юдеїв, я служив Господу як раб з усією смиренністю+ і зі слізьми на очах. 20 Я не стримувався від того, щоб розповідати вам про все корисне* і навчати вас привселюдно+ та від дому до дому.+ 21 До того ж я ґрунтовно свідчив як юдеям, так і грекам та показував їм, що необхідно покаятися+ перед Богом і вірити в нашого Господа Ісуса.+ 22 І ось, спонуканий* духом, я вирушаю до Єрусалима, хоча не знаю, що́ зі мною там буде. 23 Знаю тільки, що святий дух у кожному місті постійно мені свідчить, що на мене чекають ув’язнення та лиха.+ 24 Але я зовсім не вважаю своє життя* важливим* для себе. Найголовніше — завершити свій шлях+ і виконати служіння, яке я отримав від Господа Ісуса, тобто дати ґрунтовне свідчення, звіщаючи добру новину про Божу незаслужену доброту.

25 І тепер я знаю, що всі ви, серед кого я проповідував Царство, більше ніколи мене не побачите. 26 Тож сьогодні закликаю вас: засвідчте, що я чистий від крові всіх людей,+ 27 бо я не стримувався від того, щоб розповідати вам про всю волю* Бога.+ 28 Пильнуйте за собою+ та за всією отарою; святий дух призначив вас у ній наглядачами,+ щоб ви пасли збір Бога,+ який він придбав кров’ю власного Сина.+ 29 Я знаю, що, коли відійду, до вас ввійдуть люті вовки,+ які не будуть ніжно ставитися до отари. 30 І з-поміж вас самих постануть чоловіки, які будуть перекручувати правду, щоб потягти за собою учнів.+

31 Тож пильнуйте і пам’ятайте: три роки+ ніч і день я не переставав зі слізьми наставляти кожного з вас. 32 А тепер нехай вас береже Бог і слово про його незаслужену доброту, яке може вас зміцнити і дати вам спадщину серед тих, хто освячений.+ 33 Я ж не жадав нічийого срібла, золота чи одягу.+ 34 І ви самі знаєте, що цими руками я забезпечував себе+ і тих, хто був зі мною. 35 В усьому я показав вам, що, трудячись так,+ ви повинні допомагати слабким і при цьому пам’ятати слова Господа Ісуса, адже він сам сказав: “Більше щастя в тому, щоб давати,+ а не брати”».

36 Сказавши це, Павло став разом зі всіма навколішки та помолився. 37 І всі вони розридалися, обійняли* Павла та почали його цілувати, 38 бо їх сильно засмутили його слова про те, що вони вже ніколи його не побачать.+ Потім вони провели Павла до корабля.

21 Із сумом розпрощавшись з ними, ми вийшли в море та взяли прямий курс на Кос, наступного дня на Ро́дос, а звідти на Пата́ру. 2 Там, знайшовши корабель, який ішов до Фінікı́ї, ми піднялися на борт і попливли далі. 3 Коли на обрії з’явився острів Кіпр, то, залишивши його зліва*, ми попливли далі до Сирії і висадилися в Тирі, бо там мав розвантажуватися корабель. 4 У цьому місті ми розшукали учнів і залишилися там на сім днів. Однак учні, керовані духом, постійно просили Павла не йти до Єрусалима.+ 5 А коли час нашого перебування закінчився, ми знову вирушили в дорогу, і всі вони, у тому числі жінки і діти, провели нас за місто. Постававши на березі навколішки, ми помолились, 6 потім попрощалися з ними й піднялися на корабель, а вони повернулись додому.

7 З Тира ми прибули кораблем у Птолемаї́ду і, привітавшись з братами, на один день залишились у них, 8 а наступного дня продовжили подорож. Прибувши в Кеса́рію, ми ввійшли в дім Пилипа, проповідника доброї новини*, одного із семи вибраних чоловіків,+ і зупинилися в нього. 9 Пилип мав чотирьох неодружених* дочок, які пророкували.+ 10 Там ми пробули багато днів. Потім з Юдеї прибув один пророк, на ім’я Ага́в.+ 11 Прийшовши до нас, він узяв Павлів пояс, зв’язав собі ноги та руки і сказав: «Ось що говорить святий дух: “Так само юдеї зв’яжуть в Єрусалимі чоловіка, якому належить цей пояс,+ і віддадуть його в руки людей з інших народів”».+ 12 Почувши це, і ми, і тамтешні брати почали благати Павла не йти до Єрусалима. 13 У відповідь Павло сказав: «Що ви робите? Навіщо плачете і намагаєтесь послабити мою рішучість*? Будьте певні: за ім’я Господа Ісуса я готовий не лише бути зв’язаним, але й умерти в Єрусалимі».+ 14 І, оскільки нам не вдалося його відрадити, ми перестали заперечувати* і сказали: «Нехай на все буде воля Єгови*».

15 Після того ми зібралися в дорогу і вирушили до Єрусалима. 16 З нами пішли також декотрі учні з Кеса́рії. Вони відвели нас до дому чоловіка, в якого ми мали гостювати,— до Мнасо́на з Кіпру, який був одним з перших учнів. 17 В Єрусалимі брати нас радо прийняли. 18 А наступного дня Павло пішов разом з нами до Якова,+ там зібрались усі старійшини. 19 Павло привітав їх і став детально розповідати про те, що́ Бог зробив серед інших народів, послуговуючись ним у служінні.

20 Почувши це, присутні почали прославляти Бога, проте сказали Павлу: «Бачиш, брате, скільки юдеїв повірило? Тисячі! І всі вони ревно дотримуються Закону.+ 21 Але до них дійшли чутки, що своїм навчанням ти спонукуєш всіх юдеїв, які живуть серед інших народів, до відступництва від Мойсея і говориш, щоб вони не обріза́ли дітей і не дотримувались усталених звичаїв.+ 22 Що ж тепер робити? Вони так чи інакше почують, що ти прийшов. 23 Тож послухайся нашої поради. Серед нас є чотири чоловіки, які склали обітницю. 24 Візьми їх з собою, очисться з ними за обрядом і покрий їхні видатки, щоб вони могли поголити голови. Так усі дізнаються, що чутки про тебе безпідставні, що ти поводишся правильно і що сам теж дотримуєшся Закону.+ 25 А щодо віруючих з інших народів, то ми передали їм у листі своє рішення: стримуватися від пожертвуваного ідолам,+ від крові,+ від м’яса задушених тварин*+ і від статевої розпусти*».+

26 Отже, наступного дня Павло взяв із собою тих чоловіків, очистився разом з ними згідно з Законом+ і ввійшов до храму, щоб оголосити, коли закінчаться дні очищення і коли за кожного з них треба буде скласти приношення.

27 А коли сім днів підходили до кінця, юдеї з Азії, побачивши Павла в храмі, підбурили весь натовп і схопили його, 28 вигукуючи: «Ізраїльтяни, допоможіть! Цей чоловік всіх і всюди навчає, виступаючи проти нашого народу, нашого Закону і цього місця. Мало того, він ще й привів у храм греків і тим опоганив це святе місце».+ 29 Вони кричали так, бо раніше бачили разом з Павлом у місті ефеся́нина Трохима+ і думали, що він привів цього чоловіка в храм. 30 У місті здійнялося велике заворушення, і до храму стали звідусіль збігатися люди. Зрештою вони схопили Павла і витягли його звідти. Потім брами відразу ж зачинили. 31 І, коли його намагалися вбити, до командира загону дійшла звістка, що в усьому Єрусалимі зчинилось велике замішання. 32 Тому він негайно взяв воїнів та сотників і побіг униз до натовпу. Побачивши воєначальника і воїнів, люди перестали бити Павла.

33 Тоді воєначальник підійшов до нього і, взявши його під варту, наказав зв’язати двома ланцюгами,+ а потім став розпитувати, хто він такий і що накоїв. 34 Але оскільки хтось з юрби кричав одне, а хтось — інше, то через такий галас начальник не зміг нічого довідатися і наказав відвести Павла в казарму. 35 Коли ж той ступив на сходи, юрба настільки розлютувалась, що воїнам довелося його нести, 36 бо за ними йшов цілий натовп і кричав: «Убити його!»

37 Але перед тим як Павла завели в казарму, він запитав воєначальника: «Можна мені щось сказати?» У відповідь той запитав: «Ти розмовляєш грецькою? 38 Хіба ти не той єгиптянин, який недавно зчинив заколот і вивів у пустелю 4000 чоловіків з кинджалами?» 39 Павло відказав: «Насправді я юдей+ із Та́рса,+ що в Кілікı́ї, громадянин не якогось там невідомого міста. Тож, благаю, дозволь мені звернутись до народу». 40 Той дозволив, і Павло, стоячи на сходах, подав знак рукою. Коли запала тиша, він звернувся до людей єврейською,+ кажучи:

22 «Брати і батьки! Послухайте, що я скажу на свій захист».+ 2 Коли вони почули, що він говорить єврейською, то стихли ще більше, і він сказав: 3 «Я юдей,+ народився в Та́рсі, що в Кілікı́ї,+ але отримав освіту в цьому місті біля ніг Гамалії́ла.+ Мене навчили суворо дотримуватися Закону прабатьків;+ і я був ревним служителем Бога так само, як всі ви сьогодні.+ 4 Я переслідував — іноді навіть до смерті — тих, хто належить до цієї Дороги: зв’язував і кидав до в’язниць як чоловіків, так і жінок,+ 5 і це може засвідчити первосвященик і вся громада старійшин. Від них я також отримав листи до братів у Дамаску та йшов, щоб і звідти привести в кайданах до Єрусалима тих, кого там чекало покарання.

6 Але приблизно опівдні, коли я наближався до Дамаска, довкола мене несподівано спалахнуло яскраве світло з неба.+ 7 Я впав на землю і почув голос: “Са́вле, Са́вле, навіщо ти мене переслідуєш?” 8 Тоді я запитав: “Хто ти, пане?” Він відповів: “Я — Ісус назаря́нин, якого ти переслідуєш”. 9 А чоловіки, які були зі мною, хоча й бачили світло, але не чули голосу того, хто говорив. 10 І я сказав: “Що ж мені робити, Господи?” Господь відповів: “Встань, піди до Дамаска, і там тобі скажуть про все, що ти маєш зробити”.+ 11 Але оскільки я більше нічого не бачив, бо світло було дуже яскраве, то чоловікам, які були зі мною, довелося вести мене в Дамаск за руку.

12 А в цьому місті був один побожний чоловік, Ана́ній. Він дотримувався Закону, і про нього добре відгукувались усі тамтешні юдеї. 13 Тож він прийшов до мене, став поряд і сказав: “Са́вле, брате, будь знову зрячим!” І в ту ж мить я його побачив.+ 14 Він сказав: “Бог наших прабатьків вибрав тебе, щоб ти пізнав його волю, побачив праведного+ та почув його голос, 15 бо перед усіма людьми ти маєш бути для нього свідком того, що бачив і чув.+ 16 Чому ти зволікаєш? Встань, охрестися і змий з себе гріхи,+ кличучи його ім’я”.+

17 Але коли я повернувся до Єрусалима+ і молився в храмі, то у видінні 18 побачив Господа, який звернувся до мене: “Поквапся і швидко вийди з Єрусалима, бо тут не приймуть твого свідчення про мене”.+ 19 І я сказав: “Господи, вони добре знають, що я кидав у в’язниці тих, хто вірив у тебе, та сік їх різками по синагогах.+ 20 До того ж, коли проливалась кров Степана, твого свідка, я схвалював це і, стоячи поряд, стеріг вбрання його вбивць”.+ 21 Але Господь сказав мені: “Йди, бо я збираюсь послати тебе в далеку дорогу до інших народів”».+

22 До цього моменту люди слухали його, але, почувши ці слова, почали вигукувати: «Геть його! Такий чоловік не достойний жити на землі!» 23 І, оскільки вони кричали, розкидали свій одяг і підкидали порох у повітря,+ 24 воєначальник наказав відвести Павла в казарму і, піддавши бичуванню, допитати, бо хотів чітко з’ясувати, чому на нього так кричать. 25 Проте коли Павла розтягнули для бичування, він запитав сотника, який там стояв: «Хіба вам дозволено бичувати ри́млянина* без суду*?»+ 26 Почувши це, сотник пішов до воєначальника і доповів: «Цей чоловік ри́млянин. Що ти будеш робити?» 27 Тож воєначальник підійшов до Павла і запитав: «Ти що, справді ри́млянин?» — «Так»,— відповів той. 28 Воєначальник промовив: «Я купив це громадянство за великі гроші». На це Павло сказав: «А я маю його від народження».+

29 Тоді ті, хто збирався його катувати і допитувати, зараз же відступили від нього, а воєначальник, з’ясувавши, що закував у ланцюги ри́млянина, налякався.+

30 Отже, наступного дня воєначальник, прагнучи все-таки дізнатися, в чому юдеї звинувачують Павла, звільнив його і наказав зібратися старшим священикам та всьому Синедріо́ну. Він привів Павла і поставив його серед них.+

23 Павло, пильно подивившись на Синедріо́н, промовив: «Брати! Увесь цей час я жив з абсолютно чистим сумлінням+ перед Богом». 2 Почувши це, первосвященик Ана́ній наказав тим, хто стояв поряд, ударити його по устах. 3 Тоді Павло сказав йому: «А тебе, побілена стіно, вдарить сам Бог. Ти збираєшся судити мене за Законом і водночас порушуєш його, наказуючи мене бити?» 4 На це чоловіки, що стояли поряд, сказали: «Як ти можеш ображати Божого первосвященика?» 5 Павло відповів: «Брати, я не знав, що він первосвященик. Адже написано: “Не говори зі зневагою про правителя свого народу”».+

6 Знаючи, що одні були садукеями, а інші — фарисеями, Павло вигукнув до Синедріо́ну: «Брати, я фарисей,+ син фарисеїв, і судять мене за надію на воскресіння мертвих». 7 Через його слова між фарисеями та садукеями виникла незгода, і вони розділилися. 8 Бо садукеї говорять, що немає ні воскресіння, ні ангелів, ні духів, а фарисеї визнають*, що все це існує.+ 9 Тож здійнявся сильний крик, і декотрі книжники з-посеред фарисеїв повставали й почали запекло сперечатися, кажучи: «Ми не знаходимо в цьому чоловікові нічого поганого, а якщо з ним говорив дух чи ангел,+ то...» 10 Коли ж суперечка сильно розпалилася, воєначальник, боячись, що Павла можуть роздерти на шматки, наказав воїнам зійти вниз, забрати його від них і відвести в казарму.

11 А наступної ночі Господь став коло Павла і сказав: «Будь відважним!+ Бо, як ти ґрунтовно свідчив про мене в Єрусалимі, так повинен свідчити і в Римі».+

12 Коли настав день, юдеї вчинили змову і зв’язали себе клятвою, що не будуть ні їсти, ні пити, поки не вб’ють Павла. 13 Цю змову, скріплену присягою, склало понад 40 чоловіків. 14 Вони пішли до старших священиків і старійшин та сказали: «Ми зв’язали себе клятвою*, що нічого не будемо їсти, поки не вб’ємо Павла. 15 А тепер ви разом із Синедріо́ном скажіть воєначальнику привести його до вас начебто для того, щоб докладніше розібратися в його справі. І, як тільки він наблизиться, ми його вб’ємо».

16 Однак син Павлової сестри, почувши, що вони хочуть влаштувати засідку на Павла, пішов у казарму і повідомив йому про це. 17 Тоді Павло покликав одного сотника і сказав йому: «Відведіть цього юнака до воєначальника, бо він має щось йому розповісти». 18 Тож сотник відвів хлопця до воєначальника і сказав: «В’язень, на ім’я Павло, покликав мене і попросив привести цього юнака до тебе, бо він має щось тобі розповісти». 19 Взявши хлопця за руку, воєначальник відвів його вбік і наодинці запитав: «Що ти хотів мені сказати?» 20 Той відповів: «Юдеї склали таку змову: завтра вони попросять тебе привести Павла до Синедріо́ну начебто для того, щоб детальніше розібратися в його справі.+ 21 Але ти не піддавайся на їхні вмовляння, бо на нього чатує понад 40 чоловіків, які зв’язали себе клятвою*, що не будуть ні їсти, ні пити, поки його не вб’ють.+ І вони вже готові, тільки чекають твого дозволу». 22 Тож воєначальник відпустив юнака, наказавши: «Дивись, не говори нікому, що ти все це мені розповів».

23 Потім, покликавши двох сотників, він сказав: «Зберіть 200 воїнів, 70 вершників та 200 списоносців. Нехай вони будуть готові о третій годині вечора* вирушити прямо в Кеса́рію. 24 Крім того, візьміть коней, щоб безпечно відвезти Павла до намісника Фелікса». 25 І він написав такого листа:

26 «Клавдій Лı́сій Високошановному наміснику Феліксу. Вітаю тебе! 27 Цього чоловіка схопили юдеї і вже збиралися його вбити, але тут я швидко з’явився зі своїми воїнами та врятував його,+ бо дізнався, що він ри́млянин.+ 28 Прагнучи довідатися, у чому його звинувачують, я привів його в їхній Синедріо́н.+ 29 Тоді я зрозумів, що його звинувачують лише в питаннях, пов’язаних з їхнім Законом,+ і він не винен ні в чому, за що заслуговував би смерті чи в’язничних кайданів. 30 Проте оскільки мені стало відомо, що проти цього чоловіка готується змова,+ я негайно посилаю його до тебе, а обвинувачам накажу розповісти тобі все, що вони мають проти нього».

31 Отже, згідно з наказом воїни привели Павла+ вночі до Антипатри́ди 32 і наступного дня, відправивши його з вершниками, самі повернулися в казарму. 33 А вершники в’їхали в Кеса́рію, передали листа наміснику та представили йому Павла. 34 Прочитавши листа, намісник запитав Павла, з якої той провінції, і вияснив, що він походить з Кілікı́ї.+ 35 Потім намісник сказав: «Я почекаю, поки прибудуть твої обвинувачі,+ і після цього уважно вислухаю твою справу»,— і наказав тримати його під вартою в палаці* Ірода.

24 Через п’ять днів прибув первосвященик Ана́ній+ разом з декотрими старійшинами та оратором*, на ім’я Терту́лл, і вони виклали намісникові+ свою справу проти Павла. 2 Коли покликали Терту́лла, він почав звинувачувати Павла перед Феліксом і сказав:

«Ти приніс нам великий мир, і завдяки твоїй далекоглядності серед цього народу відбуваються великі зміни. 3 І ми завжди і всюди з величезною вдячністю визнаємо це, Високошановний Феліксе. 4 Але щоб не забирати в тебе багато часу, благаю, вияви ласку і коротко вислухай нас. 5 Ми побачили, що цей чоловік паразит*+ і по всій населеній землі закликає юдеїв до заколоту+ та є ватажком секти назаря́н.+ 6 Крім того, він намагався осквернити храм, але ми його схопили.+ 7 *—— 8 І коли ти допитаєш його, то сам довідаєшся про все, в чому ми його звинувачуємо».

9 До цих нападок приєднались також юдеї, стверджуючи, що саме так все і було. 10 Тоді намісник, кивнувши головою, дозволив Павлові говорити, і той промовив:

«Я добре знаю, що ти багато років був для цього народу суддею, тому охоче виступлю на свій захист.+ 11 Ти можеш сам пересвідчитися, що, відколи я пішов поклонятися Богові до Єрусалима,+ минуло не більше ніж 12 днів. 12 І ніхто не бачив, щоб я сперечався з кимось у храмі або зчиняв колотнечу серед людей — чи в синагогах, чи в місті. 13 Вони не можуть підтвердити доказами те, у чому мене звинувачують. 14 Але визнаю́ перед тобою, що я дотримуюсь вчення, яке ці люди називають сектантським, і так служу* Богу своїх прабатьків,+ вірячи всьому, що написано в Законі і Пророках.+ 15 До того ж, так само як і вони, я покладаю надію на Бога, що буде воскресіння+ праведних і неправедних.+ 16 Тому я постійно роблю все, що в моїх силах, аби мати чисте* сумління перед Богом і людьми.+ 17 Тож після багатьох років я прийшов, щоб передати своєму народу пожертви,+ а також скласти приношення. 18 Коли я саме цим займався і, пройшовши обряд очищення, перебував у храмі,+ вони знайшли мене. Проте я не збирав юрби і не зчиняв заворушень. Але там були деякі юдеї з провінції Азія; 19 це вони мали б стати перед тобою і звинувачувати мене, якщо в них є щось проти мене.+ 20 Або нехай ці люди самі розкажуть, що́ поганого вони знайшли в мені, коли я був перед Синедріо́ном, 21 крім того єдиного, що, стоячи серед них, я вигукнув: “За воскресіння мертвих мене судять сьогодні перед вами!”»+

22 Але оскільки Фелікс був досить добре обізнаний з цією Дорогою,+ він відклав справу, кажучи: «Як тільки прийде воєначальник Лı́сій, я винесу рішення щодо вашої справи». 23 І він наказав сотникові тримати Павла під арештом, але дати йому певну свободу і не забороняти знайомим дбати про його потреби.

24 Через кілька днів Фелікс прибув зі своєю дружиною Друзı́ллою, яка була юдейкою, і послав за Павлом, бо хотів послухати, що́ той розповідатиме про віру в Христа Ісуса.+ 25 Але оскільки Павло говорив про праведність, самовладання і прийдешній суд,+ Фелікс злякався та сказав: «Поки що можеш іти, а при нагоді я покличу тебе». 26 Сам же він сподівався, що Павло дасть йому грошей. І тому він чимраз частіше кликав його та розмовляв з ним. 27 Через два роки наступником Фелікса став По́рцій Фест. А Фелікс, прагнучи догодити юдеям,+ залишив Павла під арештом.

25 Через три дні після того, як Фест+ прибув у провінцію* і почав правити в ній, він відправився з Кеса́рії до Єрусалима. 2 Там старші священики та впливові юдеї подали йому обвинувачення проти Павла.+ Вони благали Фе́ста 3 зробити їм послугу*​— дати наказ, щоб Павла привели до Єрусалима. А самі вони готували засідку, збираючись вбити Павла в дорозі.+ 4 Але Фест відповів, що Павла мають тримати в Кеса́рії і що сам він незабаром повернеться туди. 5 «Отож нехай ті з вас, хто при владі,— сказав він,— підуть зі мною і висунуть проти цього чоловіка обвинувачення, якщо він дійсно зробив щось погане».+

6 Пробувши серед них днів вісім-десять, Фест вирушив до Кеса́рії, а наступного дня сів на судове місце й наказав привести Павла. 7 Коли він увійшов, його оточили юдеї, що прийшли з Єрусалима, і почали висувати проти нього багато серйозних обвинувачень, яких не могли довести.+

8 Тоді Павло сказав на свій захист: «Я не вчинив жодного гріха+ — ні проти Закону юдеїв, ні проти храму, ні проти цезаря». 9 А Фест, прагнучи догодити юдеям,+ сказав Павлові у відповідь: «Може, ти хочеш, щоб ми пішли до Єрусалима і тебе судили там у моїй присутності на підставі цих обвинувачень?» 10 Однак Павло відповів: «Я стою перед судовим місцем цезаря, де мене і належить судити. Я не зробив юдеям нічого поганого, і ти сам це добре знаєш. 11 Якщо я дійсно винен і вчинив те, за що заслуговую смерті,+ то не благаю про помилування. Якщо ж звинувачення цих людей безпідставні, то ніхто не має права видати мене тільки для того, щоб їм догодити. Я вимагаю суду цезаря!»+ 12 Тоді Фест, поговоривши з радниками, сказав: «Вимагаєш суду цезаря? То й підеш до цезаря».

13 Через кілька днів до Фе́ста в Кеса́рію прибули з візитом ввічливості цар Агрı́ппа й Веронı́ка. 14 І, оскільки вони пробули там чимало днів, Фест виклав цареві Павлову справу, сказавши:

«Є тут один чоловік, якого Фелікс залишив ув’язненим. 15 Коли я був у Єрусалимі, старші священики і старійшини юдеїв подали проти нього обвинувачення,+ просячи його засудити. 16 Але я їм відповів, що в ри́млян не заведено видавати людину, щоб комусь догодити. Спочатку обвинувачений повинен особисто зустрітися з обвинувачами, щоб мати можливість виступити на свій захист.+ 17 Тож, коли вони прибули сюди, я не зволікав і відразу наступного дня сів на судове місце та наказав привести цього чоловіка. 18 Виступивши, обвинувачі не висунули жодного обвинувачення в злочинах, про які я сподівався почути.+ 19 Вони просто сперечалися з ним про своє поклоніння божеству*+ і про чоловіка, на ім’я Ісус, котрий помер, хоча Павло твердив, що він живий.+ 20 Не знаючи, як розв’язати цю суперечку, я запитав, чи хотів би він піти до Єрусалима і там стати перед судом з приводу цих обвинувачень.+ 21 Але коли Павло звернувся з проханням залишити його під вартою до рішення Августа*,+ я наказав і далі тримати його під вартою, поки не відішлю його до цезаря».

22 Тоді Агрı́ппа сказав Фе́сту: «Я хотів би особисто почути цього чоловіка».+ Той відказав: «Завтра ти його почуєш». 23 Тож наступного дня Агрı́ппа і Веронı́ка прибули з великою пишнотою та ввійшли в зал суду разом з воєначальниками, а також з міською знаттю. Після того за наказом Фе́ста привели Павла. 24 І Фест сказав: «Царю Агрı́ппо та всі присутні! Перед вами чоловік, на якого мені скаржилась вся юдейська громада як в Єрусалимі, так і тут. Вони кричали, що він не повинен більше жити.+ 25 Однак я побачив, що він не зробив нічого, за що заслуговував би смерті.+ Тож, коли він сам став вимагати суду Августа*, я вирішив послати його до нього. 26 Але в цій справі я не можу написати моєму пану нічого конкретного. Тому я і привів його до всіх вас, зокрема до тебе, царю Агрı́ппо, щоб після суду я мав що написати. 27 Бо мені здається, що було б немудро посилати в’язня, не вказавши обвинувачень проти нього».

26 Тож Агрı́ппа+ сказав Павлові: «Дозволяю тобі виступити на свій захист». Тоді Павло простягнув руку і почав говорити:

2 «Царю Агрı́ппо! Радію, що маю можливість захищатися і спростовувати всі звинувачення юдеїв+ саме перед тобою, 3 особливо тому, що ти добре знаєш усі юдейські звичаї та суперечки. Тож благаю, терпеливо вислухай мене.

4 Взагалі про спосіб життя, який я вів ще з молодості,— коли жив спочатку серед своїх земляків*, а потім в Єрусалимі,— добре відомо всім юдеям,+ 5 які знали мене раніше. І вони самі можуть засвідчити, якщо забажають, що я жив як фарисей,+ дотримуючись у нашому поклонінні вимог цієї найсуворішої секти.+ 6 А тепер я стою перед судом за надію на обіцянку, яку Бог дав нашим прабатькам.+ 7 Це та сама обіцянка, сповнення якої чекають наші 12 племен, ніч і день наполегливо служачи* Богу. Саме за цю надію, о царю, мене і звинувачують юдеї.+

8 Чому ви вважаєте* неймовірним те, що Бог воскрешає мертвих? 9 Наприклад, я сам був переконаний, що повинен всілякими можливими способами протидіяти всьому, що пов’язане з іменем Ісуса назаря́нина. 10 Саме цим я і займався в Єрусалимі. І, отримавши владу від старших священиків,+ я кидав багатьох святих у в’язниці,+ а коли їх збиралися страчувати, я віддавав за це свій голос. 11 Я неодноразово карав їх у синагогах і намагався змусити зректися своїх переконань. І я так сильно на них розлютився, що почав переслідувати їх навіть в інших містах.

12 Тож, зайнятий усім цим, я йшов у Дамаск, маючи повноваження і доручення від старших священиків. 13 Раптом опівдні, царю, на дорозі я побачив світло з неба. Воно осяяло мене і тих, хто йшов зі мною, і було яскравіше від блиску сонця.+ 14 Коли ми всі попадали на землю, я почув голос, який промовив до мене єврейською: “Са́вле, Са́вле, навіщо ти мене переслідуєш? Ти шкодиш собі, йдучи проти рожна*”. 15 Я ж запитав: “Хто ти, пане?” І Господь відповів: “Я — Ісус, якого ти переслідуєш. 16 Підведися і встань на ноги. Я з’явився тобі, щоб вибрати тебе і зробити слугою та свідком, аби ти звіщав про те, що вже бачив і що я тобі ще виявлю про себе.+ 17 І я рятуватиму тебе від цього народу та від інших народів, до яких тебе посилаю,+ 18 щоб їм розкрились очі+ і щоб вони навернулися з темряви+ до світла,+ від влади Сатани+ до Бога. Тоді завдяки вірі в мене вони зможуть отримати прощення гріхів+ і спадщину серед тих, хто освячений”.

19 Отож, царю Агрı́ппо, я послухався звістки, яку отримав у видінні з неба, 20 і вирушив спочатку в Дамаск,+ потім в Єрусалим,+ а пізніше обійшов весь юдейський край і пішов також до інших народів. Я говорив їм, щоб вони покаялися, навернулись до Бога та робили вчинки, які свідчать про каяття.+ 21 За це юдеї схопили мене в храмі й намагалися вбити.+ 22 Але оскільки я отримав допомогу від Бога, то й досі продовжую свідчити і простим людям, і видатним. Причому я говорю лише те, що, за словами Пророків та Мойсея, мало відбутися:+ 23 що Христос повинен був постраждати+ і, як перший з тих, хто мав воскреснути з мертвих,+ сповіщати про світло як цьому народу, так і іншим народам».+

24 І, коли Павло говорив усе це на свій захист, Фест вигукнув: «Павле, ти збожеволів! Велика ученість доводить тебе до безумства!» 25 Але Павло відповів: «Ні, я не божевільний, Високошановний Фе́сте. Я при здоровому глузді й кажу правду. 26 Я можу так вільно говорити з царем, бо він добре про все це знає. І я переконаний, що це просто не могло пройти повз його увагу, оскільки відбувалося не десь у закутку.+ 27 Скажи, царю Агрı́ппо, ти віриш Пророкам? Я знаю, що віриш». 28 Тоді Агрı́ппа відповів Павлові: «Ще трохи — і ти переконаєш мене стати християнином». 29 На це Павло сказав: «Я молю Бога, щоб рано чи пізно не тільки ти, але й усі, хто сьогодні мене чує, стали такими, як я, тільки без цих в’язничних кайданів».

30 Потім цар встав, а за ним встали намісник, Веронı́ка й усі, хто там сидів. 31 Відійшовши, вони почали говорити між собою: «Цей чоловік не робить нічого, за що заслуговував би смерті чи в’язничних кайданів».+ 32 Тоді Агрı́ппа сказав Фе́сту: «Якби він не вимагав суду цезаря,+ то можна було б його звільнити».

27 Коли було вирішено, що ми попливемо до Італії,+ то Юлію, сотнику із загону Августа, дали доручення доставити туди Павла та інших в’язнів. 2 Отже, ми сіли на адрамı́тський корабель, який відходив до портів вздовж узбережжя провінції Азія, і відпливли; з нами був також Ариста́рх,+ македонянин з Фессало́нік. 3 Наступного дня ми висадилися в Сидо́ні. Там Юлій поставився до Павла з добротою* і відпустив його до друзів, щоб вони попіклувалися про нього.

4 Вийшовши звідти в море, ми попливли коло Кіпру так, що він захищав нас від зустрічних вітрів. 5 Далі ми попрямували відкритим морем уздовж Кілікı́ї та Памфı́лії і зайшли в порт у Ми́рі, що в Лı́кії. 6 Там сотник знайшов корабель, який плив з Александрії в Італію, і посадив нас на нього. 7 Потім ми повільно пливли досить довгий час і ледве добралися до Кнı́да. А оскільки вітер не давав нам просуватися вперед, ми вирушили під прикриттям Криту біля Салмо́ни. 8 З труднощами пройшовши вздовж берега, ми підійшли до однієї гавані за назвою Добра Пристань, біля якої було місто Ласе́я.

9 Коли пройшло чимало часу і виходити в море було вже небезпечно, бо навіть піст, пов’язаний з Днем примирення*,+ минув, Павло порадив: 10 «Я бачу, що плавання закінчиться бідою і ми зазна́ємо великих втрат, причому маю на увазі не тільки вантаж і корабель, але й наше життя*». 11 Проте сотник послухався не Павла, а стернового та власника корабля. 12 Оскільки гавань була непридатна для зимівлі, більшість порадила попливти звідти й подивитися, чи можна якось дістатися до Фı́нікса, щоб там перезимувати; це порт на Криті, який виходить на північний і південний схід.

13 Коли повіяв вітерець з півдня, вони подумали, що їм таки вдасться здійснити свій намір, тому підняли якір і попливли вздовж Криту, тримаючись близько до берега. 14 Проте незабаром налетів шалений вітер, який називають Евракı́лон*. 15 Корабель підхопило, і він не міг іти проти вітру, тому ми перестали чинити опір, і нас почало нести. 16 Потім ми запливли під прикриття острівця за назвою Ка́вда і все ж ледве змогли втримати шлюпку, яка була біля корми. 17 Але витягнувши її на борт, люди стали обв’язувати корпус корабля, щоб укріпити його. Також, боячись сісти на мілину в Сı́рті*, вони спустили снасті, і нас продовжувало нести. 18 А оскільки буря кидала нас, то наступного дня, щоб облегшити корабель, вони почали позбуватися вантажу. 19 На третій же день вони власноруч повикидали і корабельне спорядження.

20 Потім багато днів не з’являлося ані сонце, ані зірки і навколо шаленіла сильна* буря, тож будь-яка надія на порятунок почала згасати. 21 І, оскільки люди довго не їли, Павло встав серед них та сказав: «Все-таки треба було мене послухатись і не виходити з Криту в море. Тоді ми не зазнали б такої шкоди і втрат.+ 22 А тепер благаю: наберіться мужності, бо жоден з вас* не загине, ми втратимо тільки корабель. 23 Говорю це тому, що вночі мені з’явився ангел+ Бога, якому я належу і якому служу*. 24 Ангел сказав: “Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем,+ і заради тебе Бог збереже життя всім, хто з тобою пливе”. 25 Тож наберіться мужності, бо я вірю Богові, що все станеться саме так, як мені було сказано. 26 Нас має викинути на якийсь острів».+

27 Настала 14-та ніч, а нас і далі кидало туди-сюди по морю А́дрії. Однак опівночі моряки почали підозрювати, що ми наближаємось до якоїсь землі. 28 Вони заміряли глибину, і виявилось, що було 20 сажнів*. Через деякий час вони знову заміряли глибину, тепер було 15 сажнів*. 29 Боячись, що нас викине десь на скелі, ми кинули з корми чотири якорі й почали з нетерпінням чекати, коли настане день. 30 А як моряки спробували утекти з корабля і, вдаючи, що хочуть скинути з носа якорі, почали спускати на море шлюпку, 31 Павло сказав сотникові та воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися».+ 32 Тоді воїни відрубали канати від шлюпки, і вона впала.

33 А перед світанком Павло став благати всіх трохи поїсти, кажучи: «Вже 14-й день ви стривожено чекаєте і зовсім нічого не їсте. 34 Тому прошу вас: поїжте трохи, щоб ви могли врятуватися, бо ні в кого з вас не впаде і волосина з голови». 35 Після того він взяв хліб, склав перед усіма Богові подяку, поламав його і почав їсти. 36 Тоді всі набралися мужності і теж почали їсти. 37 Усього на кораблі було 276 осіб*. 38 Наївшись, вони викинули в море пшеницю, щоб облегшити корабель.+

39 Коли прийшов день, вони не могли розпізнати, до якої землі припливли,+ але, побачивши якусь затоку та берег, вирішили, що спробують причалити до нього. 40 Отож вони відрубали якорі, скинули їх у море і відпустили кріплення рульових весел, а тоді підняли переднє вітрило та попрямували за вітром до берега. 41 Коли корабель сів на мілину, яка омивалась з обох боків морем, то його ніс нерухомо загруз у дні, а корму почали трощити хвилі.+ 42 Тоді воїни вирішили вбити в’язнів, щоб ніхто не відплив і не втік. 43 Але сотник бажав привести Павла цілим та неушкодженим і стримав їх. Він наказав тим, хто вмів плавати, скочити в море і першими пливти до берега, 44 а решті добиратися або на дошках, або на уламках корабля. Так всі уціліли й дістались до суші.+

28 Коли ми опинились у безпечному місці, то довідалися, що цей острів називається Мальта.+ 2 Люди, які розмовляли чужою мовою*, поставились до нас з величезною добротою*. Вони розклали багаття й щиро прийняли всіх нас, бо йшов дощ і було холодно. 3 Коли ж Павло назбирав оберемок хмизу і поклав у багаття, то від жару звідти вилізла гадюка і вп’ялася йому в руку. 4 Місцеві люди побачили, що отруйна змія звисає з його руки, і заговорили між собою: «Цей чоловік явно вбивця, і, хоча він врятувався на морі, Справедливість* не допустила, щоб він жив». 5 Але він струсив змію у вогонь, зовсім не постраждавши. 6 Вони ж думали, що він спухне або відразу впаде мертвим. Прочекавши досить довго і побачивши, що нічого з ним не сталося, вони змінили свою думку й почали говорити, що він бог.

7 А неподалік того місця були володіння Пу́блія, головної людини на острові. Він нас гостинно прийняв і три дні опікувався нами. 8 У той час батько Пу́блія лежав у гарячці, хворий на дизентерію. Павло пішов до нього і, помолившись, поклав на нього руки та зцілив його.+ 9 Після цього інші острів’яни, які були хворі, також почали приходити до Павла, і він їх зціляв.+ 10 Вони вшанували нас багатьма подарунками, а коли ми відпливали, дали в дорогу все необхідне.

11 Через три місяці ми відпливли александрійським кораблем, який простояв зиму на острові; на носі цього корабля була прикраса «Сини Зевса». 12 Зайшовши в порт у Сираку́зах, ми залишилися там на три дні, 13 а звідти попливли далі і прибули в Ре́гій. Через день подув південний вітер, і ми вже на другий день дісталися до Путео́лі. 14 Там ми знайшли братів, і вони впросили нас залишитися в них на сім днів, а потім ми вирушили до Рима. 15 Тамтешні брати, почувши про нас, пішли нам назустріч аж до А́ппієвого ринку і Трьох Заїздів. Побачивши їх, Павло подякував Богові та підбадьорився.+ 16 Коли зрештою ми прибули в Рим, Павлові дозволили там жити самому під охороною воїна.

17 А через три дні Павло скли́кав впливових юдеїв. Коли вони зібралися, він промовив: «Брати, хоча я не зробив нічого проти свого народу чи проти звичаїв наших прабатьків,+ мене з Єрусалима віддали як в’язня в руки ри́млян.+ 18 А ті, провівши допит,+ хотіли звільнити мене, бо я не вчинив нічого, за що заслуговував би смерті.+ 19 Оскільки юдеї виступали проти мого звільнення, я був змушений вимагати суду цезаря.+ Але я зробив це зовсім не тому, що хотів у чомусь звинуватити свій народ. 20 Саме з цієї причини я прагнув побачитися і поговорити з вами, бо я закутий у цей ланцюг за надію Ізра́їля».+ 21 Вони ж сказали йому: «Ми не отримували про тебе жодних листів з Юдеї. І брати, які приходили сюди, не говорили про тебе нічого поганого. 22 Але ми згідні: варто послухати, що́ ти про це думаєш, бо нам відомо, як скрізь виступають проти цієї секти».+

23 Тоді у визначений день вони знову прийшли до нього додому; цього разу їх було значно більше. І він з ранку до вечора пояснював їм суть справи: давав ґрунтовне свідчення про Боже Царство і наводив переконливі докази про Ісуса+ як із Закону Мойсея,+ так і з Пророків.+ 24 Тож декотрі повірили його словам, а інші ні. 25 Оскільки вони не згоджувались між собою, то стали розходитися. А Павло промовив:

«Святий дух добре сказав вашим прабатькам через пророка Ісаю: 26 “Піди до цього народу і скажи: «Ви будете чути, але так і не зрозумієте, будете дивитися, але так і не побачите.+ 27 Адже серце тих людей огрубіло, вухами вони чують, але не відгукуються, а очі свої вони заплющили, щоб нічого не бачити і нічого не чути, щоб серцем не розуміти, щоб не навернутися і щоб я їх не зцілив»”.+ 28 Тож знайте, що новину про спасіння, яке дає Бог, послано іншим народам,+ і вони неодмінно прислу́хаються до неї».+ 29 *——

30 Отже, цілих два роки Павло жив у будинку, який винаймав.+ Він гостинно приймав усіх, хто приходив до нього, 31 проповідував їм про Боже Царство і навчав про Господа Ісуса Христа з усією сміливістю*+ і без перешкод.